Війна королеви Анни () — друга в серії французько-індіанських війн між Англійським королівством (з 1707 року — Королівством Великої Британії) з одного боку, та Французьким і Іспанським королівством, що велися у Північній Америці під час правління Анни, королеви Великої Британії, в період з 1702 до 1713 року. В Європі конфлікт зазвичай розглядають як американський театр Війни за іспанську спадщину. В Америці це частіше розглядається як самостійний конфлікт — Війна королеви Анни або Третя індіанська війнаПершою індіанською війною була Війна короля Філіпа, другою була Війна короля Вільгельма, а четвертою була Війна отця Рейла. Див. Alan Taylor, Writing Early American History, University of Pennsylvania Press, 2005, p. 74.. У Франції вона була відома як Друга міжколоніальна війнаDenis Héroux, Robert Lahaise, Noël Vallerand, La Nouvelle-France, p. 101.

Воєнні дії в Америці велися в основному на території Акадії. В результаті перемоги англійців у війні за умовами Утрехтського договору 1713 року до Англії відійшли майже вся Акадія, Ньюфаундленд і узбережжя Гудзонової затоки.

Фронти війни Європейська війна за Іспанську спадщину, що розпочалась в 1701 році, супроводжувалась війною між французькими, іспанськими та англійськими колоністами за контроль над землями у Північній Америці, що отримала серед англійських колоністів назву Війни королеви Анни. Кожна сторона залучала до бойових дій на своєму боці союзні племена корінного американського населення. Бойові дії розгорнулися на чотирьох фронтах. На півдні Іспанська Флорида та англійська провінція Кароліна напали одна на одну, і англійські колоністи розпочали протистояння з французькими колоністами, які мешкали в Мобілі, штат Алабама. На боці обох сторін діяли союзні індіанці. Війна на південному театрі не призвела до значних територіальних змін, але вона призвела до майже повного знищення тубільного індіанського населення в іспанській Флориді та в частині південної Джорджії, а також знищення мережі іспанських місій у Флориді. На півночі, в Новій Англії англійські колоністи вели боротьбу проти французьких колоністів та індіанських військ в Акадії та в Канаді. Британські колоніальні експедиції неодноразово штурмували місто Квебек, а в 1710 році вони захопили столицю Акадії Порт-Роял. Французькі колоністи та індіанська Вабанакська конфедерація прагнули зірвати експансію британців в Акадії, кордоном якої Нова Франція визначала річку Кеннебек у сучасному південному МеніWilliam Williamson. The history of the state of Maine. Vol. 2. 1832. p. 27; Griffiths (2005), p. 61; Campbell, Gary. The Road to Canada: The Grand Communications Route from Saint John to Quebec. Goose Lane Editions and The New Brunswick Heritage Military Project. 2005. p. 21.. Французько-індіанські війська здійснили рейди в провінції Массачусетс-Бей (включаючи Мен), найвідомішим став їхній рейд на Дірфілд в 1704 році. У Ньюфаундленді англійські колоністи, що жили на острові Сент-Джонс постійно конкурували з французькими колоністами з Пласентії. В основі конфлікту було змагання за право на рибальство на території Великої Ньюфаундлендської банки, яке також використовувалося рибалками з Акадії (територія якої тоді охоплювала всю сучасну Нову Шотландію і Нью-Брансвік), і Массачусетсу. Більша частина конфлікту складалася з економічно руйнівних набігів на населені пункти. Французькі колоністи успішно захопили Сент-Джонс у 1709 році, але британські колоністи швидко знову зайняли його після того як французи залишили острів. Французькі корсари, що базувалися в Акадії та Пласентії, проводили багато рейдів у відкритому морі, захоплюючи багато суден рибної та судноплавної промисловості Нової Англії. Ці корсари доставили 102 захоплені кораблі до Пласентії, поступаючись серед французьких американських колоній в активності на морі лише Мартиніці. Морський конфлікт закінчився захопленням Акадії (що була перейменована англійцями на Нову Шотландію)Donald F. Chard, «The Impact of French Privateering on New England, 1689—1713.» American Neptune 35.3 (1975): 153–65.Nicolas Landry, «Les activités de course dans un port colonial français: Plaisance, Terre-Neuve, durant la guerre de Succession d'Espagne, 1702—1713.» Acadiensis 34.1 (2004): 56–79. online.

11 квітня 1713 року був підписаний Утрехтський мир, який припинив війну. Після попереднього миру 1712 року Франція передала Великій Британії території навколо Гудзонової затоки, Акадію та Ньюфаундленд, але зберігла контроль над островом Кейп-Бретон та іншими островами в затоці Святого Лаврентія. Деякі умови мирного договору залишались неоднозначними і в нього не були включені занепокоєння різних індіанських племен, що тим самим створювало основу для майбутніх конфліктів.

Передумови

Коли в 1701 році після смерті короля Карла II, останнього представника Габсбургів на іспанському троні, у Європі почалася Війна за іспанську спадщину, щоб визначити того, хто має стати його наступником. Ця війна яка спочатку була обмежена кількома державами в Європі, але вона розширилася в травні 1702 року, коли Англія оголосила війну Іспанії та ФранціїThomas, pp. 405–07. І англійці, і французи хотіли зберегти нейтралітет своїх американських колоній, але вони не дійшли згодиEvarts Boutell Greene, Provincial America, 1690—1740 (1905) pp. 140–41., оскільки між американськими колоністами цих країн була своя напруженість, яка зростала вздовж кордонів, що розділяють французькі та англійські колонії. Вони були стурбовані кордонами та владою управління на північних і південно-західних кордонах англійських колоній, які простягалися від провінції Кароліна на півдні до провінції Массачусетс-Бей на півночі, з додатковими колоніальними поселеннями або торговими форпостами на Ньюфаундленді та на Гудзоновій затоціStone, pp. 161, 165.

Загальна чисельність населення англійських колоній становила близько 250 000 осіб, серед яких домінували Вірджинія та Нова АнгліяCraven, p. 288. Колоністи були зосереджені вздовж узбережжя з невеликими поселеннями всередині країни, іноді досягаючи Аппалачських гірДив: Winsor, ст. 341, де наводиться карта південно-східних колоній станом на 1687 ріку. Колоністи мало знали про внутрішні території континенту на захід від Аппалачів і на південь від Великих озер. У цій області домінували численні тубільні індіанські племена, хоча туди проникли французькі та англійські торговці. Іспанські місіонери в Ла-Флориді створили мережу місій, намагаючись навернути індіанців у римо-католицтво та зосередити їхню роботуWeber, pp. 100–07. Іспанське населення Флориди було відносно невеликим (близько 1500), тоді як місцеве індіанське населення оцінюється в 20 000Cooper and Terrill, p. 22.

Французькі дослідники відкрили гирло річки Міссісіпі та створили невелику колоніальну присутність у форті Морепас поблизу Білоксі, у 1699 роціWeber, p. 158. Звідти вони почали прокладати торговельні шляхи вглиб країни, встановлюючи дружні стосунки з чокто, великим племенем, ворогами якого були чикасо, союзники БританіїCrane, p. 385. Усі ці народності постраждали від занесення інфекційних захворювань, таких як віспа, звичних серед перших європейських дослідників і торговців. Корінні американці не мали імунітету до європейських хвороб і страждали від високої смертностіWaselkov and Hatley, p. 104.

Прибуття французьких колоністів на південь поставило під загрозу існуючі торговельні зв'язки, які колоністи Кароліни встановили з внутрішніми районами, створюючи напругу між усіма трьома державами. Франція та Іспанія, союзники в цьому конфлікті, були по різні боки в нещодавно закінченій Дев'ятирічній війніWeber, pp. 158–59. Конфлікт територіальних претензій між Кароліною та Флоридою на південь від річки Саванна перекривався ворожнечею через релігійні розбіжності між римо-католицькими колоністами Нової Іспанії та протестантськими англійськими колоністами уздовж узбережжяArnade, p. 32.

На півночі, на додаток до територіальних суперечок, конфлікт містив сильний економічний компонент. Ньюфаундленд був місцем розташування британської колонії в Сент-Джонсі та французької колонії в Плезансі, причому обидві сторони також утримували кілька менших постійних поселень. На острові також було багато сезонних поселень, які використовували рибалки з ЄвропиDrake, p. 115. Ці колоністи нараховували менше 2000 англійських і 1000 французьких постійних поселенців (та ще багато сезонних відвідувачів), які змагалися між собою за рибні запаси Великої Ньюфаунлендської банки, які також видобували рибалки з Акадії (що тоді охоплювала всю територію сучасних Нової Шотландії та Нью-Брансвіка) і МассачусетсаPope, pp. 202–03Drake, pp. 115, 203.

Між французькою Акадією та англійською Новою Англією кордони залишалися невизначеними, незважаючи на битви вздовж кордону протягом війни короля Вільгельма. Нова Франція визначила кордон Акадії як річку Кеннебек на півдні Мена. Існували католицькі місії в Норріджвоку та Пенобскоті, а також французьке поселення в Пенобскотській затоці біля Кастіна, штат Мен, які були базами для нападів на поселенців Нової Англії, які мігрували до Акадії під час війни короля Вільгельма. У прикордонних районах між річкою Святого Лаврентія та переважно прибережними поселеннями Массачусетса та Нью-Йорка все ще домінували індіанці, переважно абенаки на сході та ірокези на захід від річки Гудзон. Коридор річка Гудзон — озеро Шамплейн також використовувався для рейдів та експедицій в обох напрямках під час попередніх конфліктів. Загроза зі сторони індіанців дещо зменшилася через скорочення чисельності населення в результаті хвороб і останньої війни, але вони все ще становили серйозну загрозу для віддалених поселеньDrake, p. 150.

Території Гудзонової затоки (також відомі як Земля принца Руперта) у цій війні не вели значних боїв. Вони були ареною багатьох суперечок між конкуруючими французькими та англійськими компаніями, починаючи з 1680-х років, але Рейсвейкський мирний договір 1697 року залишив Франції контроль над усіма форпостами в затоці, крім одного. Єдиним відомим інцидентом був напад французів на форпост Форт-Олбані в 1709 роціNewman, pp. 87, 109–24Bryce, p. 58. Компанія Гудзонової затоки була незадоволена тим, що Рейсвек не повернув свої території, і успішно лобіювала їх повернення на переговорах, які завершили цю війнуNewman, pp. 127–28.

Військова організація та технології

Колоніальні військові технології, які використовувались в Північній Америці, не були настільки розвиненими, як у Європі. На початку війни лише кілька колоніальних поселень мали кам'яні укріплення, такі як Сент-Огастін у Флориді, Бостон, Квебек, і Сент-Джонс на Лабрадорі, а укріплення Порт-Рояла було завершено вже після початку війниShurtleff, p. 492; MacVicar, p. 45; Arnade, p. 32; Prowse, pp. 211, 223. Деякі села та поселення були захищені дерев'яними частоколами, але багато з них мали лише укріплені дерев'яні будинки з гарматними портами, через які захисники могли вести вогонь, і виступаючими поверхами, з яких вони могли вести вогонь по нападникам, які намагалися проникнути внизLeckie, p. 231.

Європейці та колоністи, як правило, були озброєні гладкоствольними мушкетами, які мали максимальну дальність стрільби близько 100 ярдів (91 м), але були неточні на відстані понад половину цієї відстані. Деякі колоністи також носили пики, тоді як індіанські воїни мали або зброю, надану колоністами, або були озброєні примітивними томагавками та луками. Невелика кількість колоністів була навчена керувати гарматами та іншими видами артилерії, які були єдиною ефективною зброєю для нападу на значні кам'яні або дерев'яні оборонні спорудиPeckham, p. 26.