Проституція в Нідерландах є легальною діяльністю.

Контекст Професор жіночих досліджень Род-Айлендського університету Донна Г'юз вказує, що Нідерланди є одним з найпопулярніших напрямків ввезення в Європу жінок для проституції, оскільки у цій державі це явище не є протизаконним (поряд з Німеччиною).

Крім того Г'юз звертає увагу на те, що за даними на 1995 рік у Нідерландах кількість повій з України (див. Проституція в Україні) перевищила кількість повій з будь-якої іншої країни, а в 1996 році Україна за цим показником посіла друге місце. Вчені з Лейденського університету вказують, що з 25 000 жінок, що займаються проституцією в Нідерландах, 33% — вихідки з України.

Станом на 1997 рік 80% осіб у проституції в країні були вихідцями з інших країн і 70% не мали імміграційних документів cited in .

За даними МЗС Нідерландів станом на 2000 рік у Нідерландах було від 20 000 до 25 000 повій:

32% з них нідерландського походження, 22% з Латинської Америки, 19% зі Східної Європи, 13% з Африки південніше від Сахари, 6% з країн Євросоюзу, 5% приїхали з Північної Африки і 3% з Азії, The International Encyclopedia of Sexuality, 1997—2001.

У Нідерландах щорічно реєструють від 1000 до 1700 повій, що були залучені до примусової проституції. У 2008 році тут було зареєстровано 763 жінки з Угорщини, 60% з яких були жертвами сексуального рабства.

Законодавство 1530 року імператор Карл V заборонив борделі, але незрозуміло, наскільки це розпорядження було ефективним; принаймні, в деяких містах Нідерландів, зокрема, в Гаазі це рішення не дотримувалося.

Всі ліцензовані борделі Амстердама були закриті 1578 року після падіння іспанського панування.

Разом із втратою незалежності Нідерландами 1810 року в країні була введена регламентація проституції французького зразка. Після повалення французького панування в 1813 році регламентація припинилася. Однак введений в дію на території Нідерландів у 1811 році Кримінальний кодекс Франції 1810 року залишався в силі до 3 березня 1881 року. Згідно з статтею 334 цього Кодексу, заборонялося лише залучення до проституції осіб віком до 21 років, утримання борделів не каралося.

Закон про місцеві управління 1851 року зобов'язував місцеві громади захищати суспільну мораль на своїх територіях, що деякими з них використовувалося для контролю над проституцією.

1878 року преподобний Хендрік Пірсон, директор різних благодійних установ, заснував Нідерландську асоціацію боротьби з проституцією. Він оприлюднив роботу «Узаконений порок», в якій написав, що легалізація проституції означає узаконення перелюбу, що проституція підриває основи сім'ї, а венеричні захворювання - справа особистої гігієни кожної людини, тим більше що покупці повій чомусь лікарському огляду не підлягають. Рух проти проституції швидко об'єднав людей найрізноманітніших поглядів — католиків, протестантів, феміністок, соціалістів (але соціалістичний рух в Нідерландах не зіграв великої ролі). Перша жінка-доктор в Нідерландах, Алетта Якобс, теж підтримала цю ідею і була присутня на організованій Асоціацією в 1889 році конференції з боротьби проти проституції.

1911 року стаття 250bis Кримінального кодексу заборонила володіти борделем та жити на доходи від проституції; самі жінки переслідуванню через проституцію не піддавалися.

У лютому 1985 року в Амстердамі пройшов перший Світовий конгрес повій. Конгрес був проведений за ініціативи керівниці американської організації COYOTE Маргарити Джеймс і її однодумиці Гейл Фетерсон. Під час конгресу було засновано Міжнародний комітет за права повій, а також прийнято Хартію прав повій по всьому світу. Слідом за Комітетом була заснована громадська організація «Червона нитка», яка поставила собі за мету домогтися легалізації проституції. Невдовзі організація стала користуватися підтримкою уряду країни. Ця організація, а також Фонд де Грааф і Фонд протидії торгівлі жінками стали основними лобістами легалізації проституції. (Фонд А. де Грааф спочатку був аболіціоністським, але починаючи з 1970-х радикально змінив свою позицію, заявляючи, що класичного типу сутенера більше не існує).

У лютому 1988 року Нідерландський уряд визнав проституцію професією. Коли у лютому 1997 року Нідерланди стали головуючими в Європейському союзі, уряд посилив підтримку цих організацій, а також засноаній в 1993 році Європейскій мережі протидії вірусу імунодефіциту людини і захворюванням, що передаються статевим шляхом і промоції здорового способу життя серед секс-робітників-мігрантів (скорочено Тампеп). 7—8 лютого в Нордвейкерхауті пройшла Європейська конференція неурядових організацій з протидії торговлі жінками. Там були присутні 100 учасників, більшість були прихильниками легалізації або не мали чіткої позиції з цього питання, всього двоє учасників були аболіціоністами. Були представлені «Червона нитка», Фонд протидії торгівлі жінками, Фонд А. де Граафа, Тампеп та інші організації, а також нідерландський уряд.

Конференцію розкритикували аболіціоністські організації - Коаліція протидії торгівлі жінками, Міжнародна федерація прав людини і організація «Покінчимо з дитячою проституцією, дитячою порнографією та торгівлею дітьми» (ЕКПАТ). Вони підкреслили, що склад конференції був підібраний так, як це було потрібно прихильникам легалізації проституції в нідерландському уряді, а всім незгодним було відмовлено в участі під приводом браку місць. Співвиконавча директор першої організації, Дженіс Раймонд, писала, що коли одна з учасниць Тампеп з Італії задала на конференції питання, чому вони не розглядають питання про можливість виходу з проституції, їй відповіли, що метою конференції є поліпшення становища жінок, які перебувають всередині проституції.

З 1 жовтня 2000 року проституція легалізована в Нідерландах, дозволено відкривати борделі. Повії зобов'язанні мати медичну довідку.

Досить довгий час влада стверджувала, що легалізація борделів - це вирішення всіх проблем, пов'язаних з проституцією. У 2007 році мер Амстердама Йоб Кохен визнав, що легалізація була помилкою.

Згідно із заявою мера Амстердама, попри те, що проституція тут легальна, у центрі міста «надається занадто багато сексуальних послуг», що «притягує кримінал, зокрема, торгівлю людьми та сексуальну експлуатацію».

19 вересня 2014 року 47 борделів були закриті мером міста Еберхардом ван дер Ланом у рамках боротьби з торгівлею людьми.

Див. також Секс-туризм Сексуальне рабство Шведська модель протидії проституції

Примітки

Посилання the «Prostitution Information Centre» in Amsterdam Amsterdam XXX | The Walletjes , a comprehensive guide to Amsterdam that includes prostitution discussion and reviews for the Netherlands with some information on the Amsterdam Red Light district De Rode Draad Fighting for the rights and welfare of all sex workers by Eric Hesen, Radio Netherlands Worldwide (website), September 21, 2007.