Сергі́й Па́влович Корольо́в — радянський вчений у галузі ракетобудування та космонавтики школи академіка Михайла Кравчука, конструктор. Один із засновників практичної космонавтики. Перший головний конструктор ракетно-космічних систем у СРСР, де перед цим був в'язнем трудових таборів ГУЛАГ.
Академік АН СРСР (з 1958 року), очолив ракетну програму СРСР. Під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, здійснено перший політ людини (Юрія Гагаріна) в космос і вихід людини в космос.
Життєпис Народився в сім'ї вчителя російської мови та словесності Павла Яковича Корольова (1877—1929), родом із Могильова, та Марії Миколаївни Корольової (Москаленко) (1888Великие ученые XX века. Сергей Павлович Королев. 25.01.2008 —1980Дочь знаменитого Генерального конструктора Сергея Королева Наталия: «Я не могла понять, как отец променял мою умную, красивую маму на другую женщину». Бульвар Гордона. № 15 (51), 11 апреля 2006 ). Її батьки: Микола Якович Москаленко — купець другої гільдії. Марія Матвіївна (до шлюбу Фурса) Москаленко — дочка колишнього стройового козака Матвія Івановича Фурси, що був одружений із Євдокією Тимофіївною Петренко, яка походила із сім'ї грецьких колоністів, що за часів Богдана Хмельницького переселились до Ніжина, на Гетьманщину.
У 17 років Марію видають у шлюб, не питаючи згоди. А вона після закінчення гімназії хотіла вчитися на вищих жіночих курсах у столиці. На сімейній раді було вирішено одружити її, аби не відпускати одну до далекої столиці. Нареченим став випускник Інституту князя Безбородька (зараз Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя) молодий викладач російської словесності Павло Якович Корольов.
Молоде подружжя поїхало за призначенням Павла в Єкатеринодар, потім — у Житомир, де народився їхній первісток СергійРодовід С. П. Корольова.
Ранні роки Народився в Житомирі (Україна, тоді — адміністративний центр Волинської губернії, Російської імперії) в сім'ї викладача російської словесності у Житомирській першій гімназії Павла Яковича Корольова, який походив із Білорусі, й доньки українського купця з Ніжина Марії Миколаївни. Хрещений у Свято-Софіївській церкві Житомирського сирітського будинку.
Шлюб батьків розпався, і з трьох років хлопчик жив у бабусі й діда, Марії Матвіївни й Миколи Яковича Москаленків, у Ніжині Чернігівської губернії.
Мати вчилась на Київських вищих жіночих курсах і працювала там у канцелярії, у вільний час навідуючись до Сергійка. Згодом курси перевели до Саратова. Від батька хлопчину геть відгородили. Намагання Павла Яковича відстояти свої права через суд закінчилися «дозволом» надавати синові матеріальну допомогу. Рано навчившись читати й писати, він відкрив для себе арифметику. Давалась вона йому дуже легко. Його мати пізніше згадувала: Він мав виняткову пам'ять. Добре вчився: завзято, наполегливо, без примусу. Він легко запам'ятовував. Навколо в сусідів не було малюків, він не знав галасу й метушні дитячого гурту. Граючись сам, мимоволі мусив виявляти ініціативу, винахідливість, учився мислити самостійно. Силу волі загартовували невдачі. Плакати не годилось. У 1914 році Москаленки з онуком переїздять до Києва.
У жовтні 1916 року батьки Сергія офіційно розлучиися, а через місяць мати одружилася з Григорієм Баланіним, інженером-електриком, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Там Сергій пішов до першого класу Третьої гімназії. Навчання для дітей учителів було безкоштовним, і Марія Миколаївна зажадала від колишнього чоловіка відповідної довідки, яку той негайно надіслав.
Однак навчатись у гімназії Сергієві не довелося. Почалася Українська революція й гімназію закрили. Вітчим, що мав два дипломи інженера з електричних машин (одержані один у Німеччині, другий — у Київському політехнічному інституті), був пасинкові за наставника. Григорій Михайлович записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, згодом хлопчина запалився мрією побудувати планер.
Освіта Кожен, хто закінчував середній навчальний заклад, повинен був мати робітничий фах. У 1922 році, склавши екстерном усі іспити, Сергій вступив до передвипускного класу Першої одеської будпрофшколи. Одночасно Сергій стає членом щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК), закінчуючи спочатку курси пропагандистів, а згодом — теорії й практики проєктування літальних апаратів. Знання з планеризму він черпав переважно з книг. Вільно володів німецькою.
У 1923 році Сергій Корольов займався вітрильним спортом, ходив на яхті «Лейтенант Шмідт».
У липні 1924 року президія Одеського відділення ТАПУК затвердила проєкт планера, розробленого Корольовим. Розроблений 17-річним юнаком проєкт містив технічні розрахунки, 12 аркушів креслень і пояснювальну записку. У серпні проєкт безмоторного літака К-5 визнано вартим утілення й надіслано до Центральної спортивної секції в Харкові, тодішньої столиці України. Водночас Сергій закінчив будпрофшколу й одержав свідоцтво про середню освіту, де зазначено, що він «склав заліки з політграмоти, російської, української й німецької мов, математики, опору матеріалів, фізики, гігієни праці, історії культури, креслення, практичних робіт у майстернях» і, крім того, здобув спеціальність муляра та черепичника.
З осені 1924 року Сергій Корольов став студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту, що привабив його насамперед славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка й тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський. В анкеті, що збереглася, у графі «національність» написав — українець. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платним. Студенти працювали, де лише траплялася нагода, оскільки лекції починались о 16-й годині. Сергій писав матері: Прокидаюсь рано — годині о п'ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом'янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців. Наприкінці літа 1926 року ректор Вікторін Бобров визнав, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявились марними, і порадив охочим отримати цю спеціальність перевестися до Москви — у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. Сергій Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ ім. М.Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіаінститут). Спеціальність — літакобудування.
Для дипломної роботи він затвердив двомісний літак власної конструкції. Науковим керівником погодився бути Андрій Туполєв. Після захисту проєкт літака Корольова СК-4 перейшов у виробничу стадію. У першому польоті за штурвалом СК-4 був льотчик-випробувач Дмитро Кошиць, а Корольов був пасажиром. Випробування пройшло успішно, хоча під час посадки було пошкоджено шасі.
Кар'єра
Роки навчання у МВТУ Сергій Корольов поєднував із роботою на заводах авіаційної промисловості. Із техніка він виріс до інженера-конструктора.
Без відриву від виконання основних обов'язків, упродовж 1928—1930 років, він закінчує школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, одержавши свідоцтво за № 12, а також диплом льотчика.
Восени 1929 року, на VI Всесоюзних планерних змаганнях у Криму було вперше продемонстровано планер конструкції Корольова та Сергія Іллюшина, названий ними на честь місця проведення польотів «Коктебель». Випробував планер Арцеулов. 15 жовтня підняв «Коктебель» у небо й сам Корольов.
У жовтні 1930 року, на VII Всесоюзному зльоті планеристів, який відбувся на схилах гори Клементьєва (Узун-Сирт) в Криму, Корольов готувався представити свій новий планер «СК-3 „Червона зірка“», який був так названий на честь газети «Червона зірка». Уперше йому, як планеристу, що самостійно набирає висоту, поставили завдання з виконання петлі Нестерова. Корольов готувався до рекордного польоту особисто, але захворів на тиф. Його замінив начальник льотної частини змагань, пілот В. А. Степанчонок, який під час польоту на планері «СК-3», на відстані ста метрів від землі, виконав петлю Нестерова, потім набравши висоту, повторив її ще двічі.
Тиф спричинив ускладнення здоров'я Корольова, тому консиліум лікарів наполіг на трепанації черепа, а в січні 1931 року його було визнано інвалідом. Його переслідував важкий головний біль, однак Сергій Павлович взявся студіювати працю «Реактивний аероплан» Костянтина Ціолковського, ідеями якого перейнявся ще у студентські роки. Він робить креслення, розрахунки, й поступово одужує. Ставши на ноги, Корольов повертається в авіапромисловість, а вільний час проводить серед ентузіастів гуртка ТСОАВІАХІМу (Товариство сприяння обороні, авіаційному та ХІМІЧНОМУ будівництву).
5 жовтня 1931 року на аеродромі Тсоавіахіму відбулася зустріч Корольова з Фрідріхом Цандером. Фрідріх Артурович, один із перших винахідників реактивних двигунів, запалився пропозицією Сергія Павловича переобладнати безхвостий планер БІЧ-8 на ракетоплан.
Планери Бориса Черановського мали незвичні форми та експлуатаційні характеристики, пілоти називали «безхвостиками». Авіаконструктор, академік Олег Антонов, згодом зізнався: Ми, молоді конструктори (ніде правди діти), як до дивацтва ставилися до роботи Сергія Павловича з ракетними двигунами. Нам, планеристам, які мріяли про дуже маленькі, дуже економічні двигуни для наших планерів, здавалось жахливим ставити на планер ненажерливий реактивний двигун, здатний працювати лічені секунди. Хіба могли ми тоді передбачити, у що виллються ці роботи через десятиліття?! Тим часом Корольов практично переконався, що гвинтова авіація вичерпала себе. У 1931 році в Москві й Ленінграді при ТСОАВІАХІМі було створено Групи вивчення ракетного руху (ГВРР). До них увійшли піонери ракетобудування й космонавтики — Цандер, Тихонравов, Побєдоносцев та інші. Вони працювали на громадських засадах. Захоплений перспективами літальних апаратів нового типу, Корольов підключається до роботи «безплатників». У липні 1932 року (у віці 25 років) його призначають начальником ГВРР на громадських засадах.
Основним місцем роботи лишився ЦАГІ, Центральний аерогідродинамічний інститут ім. М. Є. Жуковського. Його групі надали приміщення — підвал на Садово-Спаській вулиці, 19 . На площі 650 кв. м було розташовано 26 підрозділів — проєктні, виробничі, дослідні, випробувальні, зокрема механічний, слюсарно-складальний, зварювальний цехи, стендовий і монтажний зали тощо. Корольов «пробив» фінансування, а від серпня 1932 року — додаткову підтримку Управління РСЧА для позапланових матеріальних витрат. Було створено й випробувано перші радянські ракети на гібридному (в серпні) й рідинному (у жовтні 1933 року) пальному.
Для розширення досліджень зусиль однієї лабораторії було замало. 2 вересня 1933 року в Москві на базі МосГВРР і газодинамічної лабораторії (ГДЛ) було сформовано Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ), у якому Корольова було призначено заступником начальника. Згодом Сергій Павлович очолив провідний відділ крилатих ракет, а в 1937 році став начальником групи ракетних апаратів.
Період ув'язнення 27 червня 1938 року Корольова було заарештовано. 27 вересня — закрите судове засідання і вирок: десять років виправно-трудових таборів із позбавленням політичних прав на п'ять років та конфіскацією майна. Місце покарання — Колима. Підставою для арешту були свідчення заарештованих раніше І. Т. Клейменова, Г. Е. Лангемака і В. П. Глушка — усі троє називали Корольова співучасником контрреволюційної троцькістської організації всередині РНДІ. Слідство у справі вели лейтенанти оперуповноважені НКВС Микола Федорович Биков і Михайло Миколайович Шестаков.
За полегшення його долі боролася сім'я, клопотали відомі в державі льотчики Валентина Гризодубова, Михайло Громов, авіаконструктор Андрій Туполєв. Останній перебував за тюремними ґратами у стінах ЦКБ-29, створеного Народним комісаріатом внутрішніх справ. Разом із Туполєвим у Москві на вулиці Радіо, у переобладнаному під в'язницю будинку ЦАГІ, працювали конструктори та інженери Петляков, М'ясіщєв, Бартіні.