Альфредо Сітарроса (; 10 березня 1936, Монтевідео, Уругвай — 17 січня 1989, Монтевідео, Уругвай) — уругвайський співак, композитор, поет, письменник і журналіст. Вважається однією з найважливіших фігур в історії музики Уругваю і всієї Латинської Америки.

Життєпис Альфредо Сітарроса народився у неодруженої Хесуси Бланки Нієве Ірібарне в шпиталі Перейра Россель у Монтевідео, Уругвай. Незабаром після народження сина мати віддала його в сім'ю Карлоса Дурана і Дорайсельї Карбахаль. Від нових батьків він отримав ім'я Альфредо «Почо» Дуран. Між 1944 і 1947 роками сім'я переїхала в . Прийомні батьки часто возили Альфредо в передмістя Тринідаду (столиці департаменту Флорес), де народилася Дорайселья Карбахаль. Ці подорожі залишили у нього яскраві спогади, що пізніше відіб'ється на його репертуарі: багато пісень засновані на селянських ритмах і мотивах, особливо мілонги.

Пізніше сім'я повернулася в Монтевідео, і в підлітковому віці Альфредо переїхав до своєї біологічної матері та її чоловіка, аргентинця Ніколаса Сітарроси, який і дав йому прізвище. Живучи недалеко від Монтевідео, Альфредо їздив туди в школу, а згодом і остаточно перебрався в столицю. Там він жив спочатку знову у Дуранів, а потім у пансіоні Місіс Еми, будівля якого належала його матері Бланці Ірібарне. Молодий чоловік багато де працював, зокрема в меблевому магазині, медичному товаристві, в церкві і друкарні.

1954 року він став радіоведучим, причому працював і в новинах, і в розважальних програмах, а також як актор. В цей же час він писав вірші і прозу для журналу , де працював і журналістом.

Опинившись у Перу, 20 лютого 1954 року він дебютував там як співак на телеканалі Channel 13 (). Сітарроса згадував:

Незабаром після цього він провів кілька програм на болівійському Radio Altiplano в Ла-Пасі, а потім — у Монтевідео. Завдяки цим виступам 1966 році його запрошено на в Аргентині.

Вже від початку кар'єри він був визнаний одним з найвидатніших голосів латиноамериканської популярної музики з виразним фольклорним і «лівим» корінням. Поєднання густого тембру і гітарного акомпанементу стало його фірмовим знаком разом зі стриманим, чоловічим стилем виконання.

Через зв'язки з лівою партією Уругваю «Широкий фронт» був змушений покинути країну, а його пісні було заборонено в Уругваї, в Аргентині і Чилі в роки антикомуністичної диктатури в Латинській Америці. Від лютого 1976 року він жив послідовно в Аргентині, Іспанії та Мексиці.

Після Фоклендської війни, коли заборону на музику Сітарроси в Аргентині було знято, співак повернувся до Буенос-Айреса. Там він дав у 1983 році три відомі концерти на арені Обрас Санітарьяс. Через рік він повернувся до Уругваю, де був тепло зустрінутий і дав у березні 1984 році перший концерт, який пізніше назвав «найголовнішим досвідом» свого життя.

Помер 17 січня 1989 року від перитоніту внаслідок інфаркту кишки, в рідному місті Монтевідео.

Творчість Найпопулярнішими стали такі пісні Сітарроси, як «Dona Soledad», («Пані Самотність»), «Crece desde el Pie» («Той, що росте з ноги»), «Recordandote» («Згадуючи тебе»), «Stefanie» («Стефані»), «Adagio a mi pais» («Адажіо мого краю»), «Zamba por vos» («Самба для вас»), «El violin de Becho» («Скрипка Бечо»), «Guitarra negra» («Чорна гітара»). За книгу «Explicaciones» («Пояснення»), яку він спочатку не збирався публікувати, 1959 року міська рада Монтевідео нагородила його муніципальною премією. 1988 року опубліковано книгу оповідань «Por si el recuerdo» («Якщо я згадаю»).

У творчості Сітарроси особливо важливу роль відіграють автобіографічні мотиви. Наприклад, у пісні «Pájaro rival» («Бунтівний птах») виражено глибоку екзистенціальну тривогу Сітарроси і навіть передчуття близької смерті, яка наздогнала його незабаром після запису композиції. В «Explicacion de mi amor» («Пояснення моєї любові») відбилися його стосунки з біологічними батьками, які відмовилися від нього, але присутність яких у своєму житті він завжди відчував.

Що стосується названих батьків, то про Карлоса Дуране він писав так:

Сітарроса присвятив Карлосу Дурану, який, серед іншого, працював і поліціянтом, одну зі своїх знакових пісень «Chamarrita de los milicos» («Камаррита про солдатів»). Композитор згадував, що пісня

У багатьох піснях Сітарроси видно добре знання сільського життя, набуте під час поїздок на батьківщину названої матері, зокрема, до її дядька Хосе Пепе Карбахаля. Поет згадував:

Все це додало селянського колориту в сам характер Сітарроси і в його пісні. Приклад — мілонга «Mi tierra en invierno» («Моя земля взимку»), де поет демонструє гарне знання сільського життя, поводження з домашніми тваринами та різних фермерських операцій.

У ранній юності Альфредо довелося жити в Монтевідео в будинку біля площі, що стояв поруч із кладовищем, про що він згадує в «Coplas del canto» («Куплети пісні»): Спогади про юність служать темою і «Candombe del olvido» («Кандомбле забуття»): Пісню «El Violin Del Becho» Сітарроса присвятив своєму другові , скрипалю, який працював з композитором і мав прізвисько Бечо (Becho). Він встиг зайняти місце у світі класичної музики: здобув перше місце на конкурсі скрипалів у Німеччині, брав участь у багатьох інших конкурсах на своїй батьківщині і за кордоном. Але обезсмертила його, звичайно, дружба і робота з Альфредо Сітарросою. За легендою, склавши вірші «El Violin Del Becho», він спочатку показав їх самому Бечо, і тому цей варіант не дуже сподобався. Тоді Сітарроса переробив текст. Ця легенда, можливо, недалека від істини, оскільки в Інтернеті зустрічається інший варіант тексту цієї пісні.

Примітки

Посилання Alfredo Zitarrosa. Biography, published in The Republic on January 17, 1998, by Eduardo Erro Official site of the Foundation Zitarrosa Discography and songbook Alfredo Zitarrosa