Абу Табіт I (; д/н —1352) — 7-й султан Держави Заянідів в 1348—1352 роках.
Життєпис Праонук султана Ягморасана. Син Абу Саїда Абд ар-Рахмана. Під час правління родича Абу Ташуфіна I брав участь в його походах. 1337 року після захоплення Тлемсену Маринідами, потрапив у полон до султана Абу'л Гасан Алі I, в складі військо якого брав участь у походах проти Хафсідів.
1348 року після поразки маринідського війська у битві біля Кайруану разом з братом Абу Саїд Усманом залишив військо. На їх бік перейшли берберські племена туджин і маграва. Брати захопили Тлемсен, перемігши мариіндського намісника Усмана ібн Ях'ю ібд Джарара. Тут Абу-Саїд Усман II оголосив про свою незалежність, а Абу Табіта співсултаном. Йому було доручено керування військом та управління племенами.
1351 року очолив війська проти повсталого Алі ібн Рашида клану Манділ з берберського племені маграва. Той оголосив себе незалежним, захопивши міста Тенес, Шершель. Втім Абу Табіт I переміг його та стратив.
25 червня 1352 року брав участь у запеклій битві на річці Іслі проти маринідського султана Абу Інан Фаріса, в якій внаслідок втечі арабського племені бану-амар заяніди зазнали поразки. Брата Абу Табіта I невдовзі було схоплено й страчено. Сам Абу Табіт втік до Тлемсену, де був оголошений одноосібним володарем. Але не зміг організувати тут оборону, відступивши до Алжиру.
На річці Шеліфф переміг Алі ібн Гаруна з клану Манділ, які знову повстали. Втім в Алжирі Абу Табіт I опинився в складній ситуації, оскільки проти нього повстали клани арабських племен, серед яких найпотужнішим був шейх Ванзимер ібн Аріф в фортеці Міліана. Тому султан виступив проти нього, взявши в облогу. Але в цей час сюди прибуло маринідське військо на чолі із візиром Фарісом ібн Маймуном. У вересні 1352 року завдав йому поразки біля Ігіль-Туфілін. Але не змін завершити знищення орога, оскільки в тил заянідському війську вдарив Ібн Аріф. Абу Табіт I відступив до Алжиру, втративши більшість війська.
З рештками намагався пробитися до Тунісу, але у битві на річці нісса зазнав остаточної поразки. Зі своїм візиром та 2 небіжами рушив до беджаї, де був схоплений та переданий султану Абу Інан Фарісу. Той передав полоненого клану бану-джарар, за рішенням шейхів якого Абу табіта було страчено як повста за вбивства Усмана ібн Ях'ї, намісника Тлемсену.
Джерела Ibn Khaldûn (1332—1406), Le livre des exemples, Volume I, Éditions Gallimard, Collection la Pléiade, (ISBN 2-07-011425-2), 1560 pages. Abat J.J. L. Bargès, Complément de l'histoire des Beni-Zeiyan, rois de Tlemcen, ouvrage du cheikh Mohammed Abd'al-Djalil al-Tenesy, París 1887.