Е́ріх Йо́ган Альбе́рт Ре́дер (; 24 квітня 1876, Вандсбек, Німецька імперія — 6 листопада 1960, Кіль, ФРН) — німецький військовий діяч часів Веймарської республіки та Третього Рейху, грос-адмірал (1939), головнокомандувач військово-морських сил Веймарської республіки — Рейхсмаріне (1928—1935) та Третього Рейху — Крігсмаріне (1935—1943). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1939), доктор філософії (Кільський університет імені Крістіана Альбрехта, 1926).
Прихильник тактики тотальної війни на морі, відомий тим, що доклав неймовірних зусиль для створення німецького лінійного флоту, який, однак, не став надійною опорою для домінування Третього Рейху на морі й був майже повністю знищений під час Другої світової війни.
На Нюрнберзькому процесі засуджений до довічного ув'язнення як один з головних воєнних злочинців. 1955 року звільнений за станом здоров'я.
Життєпис Еріх Йоґан Альберт Редер народився 24 квітня 1876 року в передмісті Гамбургу в курортному містечку Вандсбек, у протестантській родині шкільного вчителя Ганса Редера, викладача англійської та французької мови в приватній гімназії. Дід Еріха по материнській лінії, Альберт Гартман, був придворним музикантом при королівському дворі, а мати прищепила синові любов до музики, яку той проніс через усе життя.
Початок військової кар'єри Після школи юний Редер за власним бажанням вирішив вступити на службу до кайзерівського флоту, бо, попри відсутність дворянського титулу, у майбутньому він міг стати морським офіцером. 16 квітня 1894 молодий Еріх Редер прибув у Кіль до військово-морського училища, де незабаром став одним з перших за успішністю, а 1895 року — найкращим випускником класу; брав участь у походах по Балтиці та до островів Вест-Індії. З травня 1895 року прийнятий на дійсну військову службу — кадетом Кайзерліхмаріне () — Військово-морських сил Німецької імперії.
25 жовтня 1897 року, після завершення навчання в училищі, Еріх Редер отримав після випуску військове звання унтер-лейтенант-цур-зее й був призначений вахтовим офіцером на броненосці . Незабаром молодий морський офіцер, що відмінно зарекомендував себе з перших днів служби, переведений на лінкор — флагманський корабель командира Східної ескадри принца Генріха. Тут він став членом штабу принца, а також перейняв керівництво корабельним оркестром, через свою любов до музики. Наприкінці 1897 року «Дойчланд» вирушив на Далекий Схід. Принц Генріх протегував молодому офіцеру, брав його із собою в поїздки до Циндао, Порт-Артура, Владивостока, Японію, Корею, Сайгон та на Філіппіни.
Після повернення 1901 року Еріха призначили в Кілі офіцером-наставником, але через кілька місяців принц Генріх, який командував 1-ю ескадрою лінійних кораблів, перевів його на новий флагман «Кайзер Вільгельм дер Гроссе». 1903 року Редер вступив до військово-морської академії, де вчився два роки. Під час навчання на три місяці їздив у відрядження до Росії для вдосконалення знань з російської мови (англійською та французькою він володів).
Після успішного завершення навчання в академії Редер служив штурманом на броненосці берегової оборони «Фрітьоф». 1 квітня 1905 року моряка перевели до управління інформації Кайзерліхмаріне; він завідував відділом закордонної преси, редагував часопис «Морський огляд» () і щорічник «Наутікус» (). Редер добре писав, умів прислухатися до чужої точки зору. 1908 року його призначено штурманом на броненосному крейсері «Йорк». Згодом на молодого старанного морського офіцера звернув увагу кайзер Вільгельм II, який 1910 року взяв його штурманом на імператорську яхту . З цього часу Редер став переконаним монархістом. Навіть у ті роки, коли він командував Крігсмаріне, на його вимпелі була емблема кайзерівського флоту.
Перша світова війна 1911 року Еріху Редеру було присвоєне звання корветтен-капітана, а 1 жовтня 1912 року його призначено старшим офіцером штабу (з 1917 року — начальником штабу) віце-адмірала Франца фон Гіппера, що командував крейсерськими силами німецької Атлантичної ескадри.
Під час Першої світової війни Редер брав участь у найбільших морських битвах, зокрема в бою на Доггер-банці 24 січня 1915 року та в Ютландській битві 31 травня — 1 червня 1916. Під час Ютландського бойовища він особисто перебував на флагманському кораблі фон Хіппера лінкорі «Лютцові» і дивом залишився живим при влученні снаряда в рубку. Лінкор від отриманих пошкоджень затонув, і Редеру довелося переміщатися зі своїми штабними офіцерами на лінійний крейсер — «Мольтке». Редер спланував кілька операцій з постановки мінних загороджень і обстрілу берегів Великої Британії.
У січні 1918 року Еріх Редер отримав посаду командира новітнього легкого крейсера «Кельн», з жовтня того ж року — начальник Центрального бюро командування Кайзерліхмаріне. За час світової війни неодноразово отримував високі нагороди. Так, у листопаді 1914 нагороджений Залізним хрестом 2-го ступеня, а в лютому 1915 року — Залізним хрестом 1-го ступеня.
На службі Веймарської республіки 14 жовтня 1918 року, за місяць до завершення Першої світової війни, Еріх Редер отримав призначення на посаду начальника Центрального департаменту Рейхсміністерства () ВМС Німеччини. Після листопадового повстання в Кілі, втечі імператора й організації Веймарської республіки він був втягнутий у політичну боротьбу. Домагаючись не допустити, щоб до командування флотом прийшов «лівий», він особисто переконав міністра оборони Густава Носке, що на чолі військово-морських сил має бути людина, що має довіру в офіцерів, і рекомендував адмірала Адольфа фон Трота, начальника управління особового складу. А. фон Трота був призначений і доклав неймовірних зусиль, щоб обійти обмеження Версальського мирного договору і зберегти флот для Німеччини. Після війни Редера залишили на попередній посаді, де він багато зробив для збереження залишків флоту та офіцерських кадрів. У березні 1920 брав участь у невдалому Капповському путчі; пізніше, цього ж року, його перевели до архіву ВМС, де пропрацював близько двох років. В архіві він вивчав стратегію і тактику німецького флоту періоду світової війни. Оприлюднив низку наукових робіт, його вважали великим теоретиком у галузі крейсерських операцій. 1922 року Еріх Редер отримав військове звання контрадмірала німецького флоту. За період 1922—1923 він підготував і видав книги з теорії та практики ведення крейсерської війни: «Крейсерська війна в зарубіжних водах», «Крейсерська ескадра», "Діяльність легких крейсерів «Емден» і «Карлсруе» і «Війна на морі». У вільний від роботи час вивчав курс філософії та політології в Берлінському університеті і мав стати доктором цих наук.
З 1923 року — інспектор військово-морських навчальних закладів. 19 вересня 1924 року Еріх Редер обійняв посаду командувача крейсерськими силами Північного моря. У січні 1925 року йому присвоєно чин віцеадмірала, його було призначено начальником Балтійського військово-морського району. На цьому посту адмірал прославився завдяки твердому почуттю службового обов'язку і неухильному дотриманню заповідей офіцерського кодексу честі.У серпні 1927 року у Веймарській республіці надбанням суспільства стали факти таємного фінансування будівництва військових кораблів, заборонених Версальським договором. Одна з газет оприлюднила інформацію про існування особливих секретних грошових фондів, призначених для переозброєння ВМФ, які були в розпорядженні капітана-цур-зее Вальтера Ломана з відділу морського транспорту та капітана-цур-зее Готфріда Хансена з відділу озброєнь. Крім цього, викрили, що на одній з контрольованих фірмою Круппа турецьких верфей будувалися спроєктовані в Німеччині підводні човни. «Скандал Ломана» спричинив парламентське розслідування, у результаті якого була проведена зміна вищого військового командування, зокрема міністра оборони і глави військово-морського командування адмірала Ганса Адольфа Ценкера. Тепер вимагали замінити його прореспублікансько налаштованим адміралом. Еріх Редер був найкращою кандидатурою. Його висуненню зовсім не зашкодив той факт, що рейхспрезидент Пауль фон Гінденбург ставився до нього з великою симпатією.
1 жовтня 1928 року, за згодою рейхстагу, Редера призначено начальником Головного морського штабу Рейхсмаріне.
На новій, вищій для морського офіцера посаді для початку адмірал вирішив зробити свій авторитет незаперечним і заявив, що будь-яке його розпорядження має виконуватися беззаперечно. Потім Редер провів акцію, яку його недоброзичливці охрестили «полюванням на великого тюленя», яка полягала в тому, що кількох вищих офіцерів флоту змусили піти у відставку, нібито для того, щоб дати дорогу молодшим і талановитішим. Однак, як писав відомий дослідник історії Крігсмаріне Чарлз Томас, «Редер не переставав піклуватися про те, щоб ніхто з його обдарованіших підлеглих не зміг зазіхнути на його авторитет, і протягом усього часу, поки він очолював флот, критикувати командувача було смерті подібно». Водночас, із приходом до влади, Редер почав утілювати в життя концепцію «збалансованого» флоту, яка зрештою стала згубною для Крігсмаріне і несприятливо позначилася на результатах Другої світової війни для Німеччини. Редер хотів мати у флоті всі типи бойових кораблів, але найбільше покладався на так звані «кишенькові лінкори» — легкі лінійні крейсери, які «могли піти від будь-якого, хто захоче їх потопити, і потопити будь-кого, кого зможе наздогнати». Еріх Редер розгорнув будівництво великих надводних кораблів, а також заохочував будівництво вантажних суден, які легко можна було конвертувати у допоміжні крейсери, і рибальських траулерів, які могли переробляти в мінні тральники. Більш приховано, ніж за Ценкера, тривало виготовлення підводних човнів.Моряки Рейхсмаріне недолюблювали Редера за дріб'язковість, з якою він чіплявся до їхнього зовнішнього вигляду і порядку на березі. Він був здатний влаштувати рознос командиру підводного човна, що повернувся з тривалого походу, за неохайний вигляд екіпажу. Строгий і мовчазний, адмірал не мав почуття гумору. Він домагався, щоб на флоті служили добре дисципліновані, навчені, люди, що абсолютно не цікавляться політикою. Редер дійшов до того, що уявив себе охоронцем моральності всього офіцерського корпусу, включаючи дружин офіцерів. Одного разу цей ретроград видав наказ, який забороняв офіцерським подружжям коротко стригти волосся, користуватися косметикою, носити короткі спідниці і фарбувати нігті!
Співпраця з нацистами У січні 1933 року начальник Головного морського штабу Рейхсмаріне підтримав прихід Адольфа Гітлера до влади. Водночас, Еріх Редер з деякими застереженнями вітав появу на політичній арені націонал-соціалізму, сподіваючись, що зможе без перешкод здійснювати свою програму будівництва флоту, однак, будучи обережним, не виступав і проти інших партій, здатних у майбутньому створити уряд. Але до влади прийшли саме нацисти. 2 лютого 1933 року Редер уперше зустрівся з Адольфом Гітлером і описував його, як «…непересічну людину, народжену вести за собою людей». Гітлер і сам був радий мати Редера на чолі Крігсмаріне, тому що адмірал суворо обмежував свої амбіції рамками цього відомства, лояльно ставився до режиму і став прекрасним радником фюрера з військово-морських питань, у яких той, за власним визнанням, нічого не тямив. Тому незабаром фюрер схвалив запропоновану останнім програму переозброєння флоту.