Луїджі «Джіджі» Проєтті (; 2 листопада 1940, Рим — 2 листопада 2020, там само) — італійський актор та співак.
Життєпис Народився 2 листопада 1940 року в Римі в родині Романо Проєтті з міста Амелія, Умбрія, та Джованни Чечі з міста Леонесса, провінція Рієті. Середню освіту отримав у римському Liceo Ginnasio Statale «Augusto», після чого вступив на юридичний факультет Університету Ла Сап'єнца, де почав відвідувати курси акторської майстерності під керівництвом Джанкарло Кобеллі. Після кількох сценічних робіт (перший справжній успіх принесла роль Адемара в музичній комедії «Алілуйя, добрі люди»), 1966 року дебютував в кіно та на телебаченні. 1968 року виконав головну роль у стрічці «Крик» Тінто Брассаhttps://www.corriere.it/spettacoli/16_agosto_05/gigi-proietti-dovevo-fare-l-avvocato-sarei-stato-disastro-ab216340-5ae3-11e6-bfed-33aa6b5e1635.shtml.
З юності захоплювався музикою, грав на гітарі, фортепіано, акордеоні та контрабасі. Ще навчаючись у школі виступав як співак у римських нічних клубах. 1968 року виконав головну музичну тему в телесеріалі «Піквікський клуб» за однойменним романом Дікенса, де зіграв Альфреда Джингла. У 1995—1996 роках у складі гурту Trio Melody спільно з Пеппіно ді Капрі й Стефано Палатрезі записав альбом «Ma che ne sai…(se non hai fatto il piano-bar)» (1995). Його сольна кар'єра налічує 11 музичних альбомів та 15 синглів.
З'явився у кількох міжнародних кінопроєктах, таких як «Побачення» (1969) Сідні Люмета, «Весілля» (1978) Роберта Олтмена та «Хто вбиває найкращих кухарів Європи?» (1978) Теда Котчеффа. Багато працював як актор дубляжу, озвучував італійською персонажів Роберта де Ніро, Шона Коннері, Сильвестра Сталлоне, Річарда Бертона, Дастіна Гоффмана, Пола Ньюмана, Чарлтона Гестона, Марлона Брандо, також продублював італійською Дональда Сазерленда в фільмі «Казанова Фелліні» (1976). Озвучив італійською чарівника Гендальфа у кінотрилогії «Гоббіт».
1976 року спільно з Роберто Лерічі написав сценарій власного театрального шоу «A me gli occhi, please», яке зазнало великого успіху й витримало 300 вистав. 1978 року, очоливши спільно з Сандро Мерлі художнє керівництво римського Театру Бранкаччі, створив власну Лабораторію сценічних вправ, серед випускників якої Флавіо Інсіна, Паола Тіціана Кручіані, Франческа Нунці та іншіhttps://en.italiani.it/gigi-project-when-laughter-becomes-an-art/.
У 1996—2008 роках виконав роль маршала (інспектора) Джованні Рокка в однойменному детективному серіалі, дія якого відбувається в місті Вітербо (регіон Лаціо), почесним громадянином якого актор став у вересні 2013 рокуhttps://www.tusciaup.com/viterbo-ricorda-i-cittadini-onorari-gigi-proietti-e-giorgio-capitani-con-una-messa-alla-basilica-santuario-della-quercia/178566.
2013 року опублікував автобіографічну книгу «Tutto sommato qualcosa mi ricordo»https://www.lagazzettadellospettacolo.it/libri/2169-tutto-sommato-qualcosa-mi-ricordo-autobiografia-gigi-proietti/. 2015 року вийшла його збірка оповідань «Decamerino»https://www.libripdf.com/decamerino-novelle-dietro-le-quinte-di-gigi-poietti/.
Джіджі Проєтті помер 2 листопада 2020 року в римській лікарні «Вілла Маргарита» від інфаркту у свій 80-й день народженняhttps://www.ansa.it/sito/notizie/topnews/2020/11/02/morto-lattore-gigi-proietti_8da0c966-b842-4e95-8f9a-9fe6e10c72d7.html.
Особисте життя Із 1967 року до своєї смерті Проєтті перебував у фактичному шлюбі зі шведкою Сагіттою Альтер, з якою познайомився 1962 року (пара ніколи офіційно не реєструвала шлюб). Їхні обидві доньки — Сюзанна і Карлотта, також стали акторкамиhttps://www.vanityfair.it/people/mondo/2020/11/02/gigi-proietti-moglie-sagitta-alter-figlie-susanna-carlotta-news-foto.
Вибрана фільмографія
Дискографія Альбоми:
1971 — Alleluja brava gente 1971 — Bubù 1972 — Meo Patacca 1975 — Nun je da' retta Roma 1976 — Sono un uomo semplice con i peli sul petto… 1977 — A me gli occhi please 1979 — Gaetanaccio 1981 — Stanno suonando la nostra canzone 1983 — Le more 1989 — I 7 re di Roma 1997 — Il fatto è… che non ti so dimenticare
Сингли:
1971 — Amaro fiore mio/Lo paradiso 1971 — Ascolta la canzone/La maestra di mandolino 1971 — Se io non ci sarò/La voglia di scannarli tutti quanti 1972 — Meo Patacca/Quante n'avemo dette 1973 — Nun je da' retta Roma/Mi madre è morta tisica/Tremate lo stesso… (з Монікою Вітті) 1974 — Che brutta fine ha fatto il nostro amore/Lettera ad un amico 1975 — La ballata di Carini/Tema d'amore 1975 — Me so magnato er fegato/La vita è n'osteria 1975 — Se dovessi cantarti/Alibi (з Орнеллою Ваноні) 1976 — Sono un uomo semplice con i peli sul petto/Dove è andata Mari 1979 — Me vie' da piagne/Tango della morte (з Дарією Ніколоді) 1979 — Canzone a Nina/Bevi un bicchiere 1981 — Prima de pijà sonno/Sempre la stessa vitaccia… 1983 — Foxtrot/Apri la finè 1985 — Chi me l'ha fatto fa'/Cosa hai da guardare
Нагороди та номінації Срібна стрічка 1971 — Номінація на найкращого актора другого плану (Бранкалеоне у хрестових походах). 1997 — Найкращий дубляж чоловічої ролі (Роберт де Ніро, «Казино»). 2003 — Найкращий актор («Скажені скачки»). 2018 — За життєві досягнення. Золота хлопавка 2011 — Почесна премія за кар'єрні досягненняhttps://antoniogenna.wordpress.com/2011/06/16/ciak-doro-2011-i-vincitori/. Давид ді Донателло 2021 — Почесна премія за кар'єрні досягненняhttps://www.odgmagazine.com/david-2021-il-nostro-racconto/.
Відзнаки 2003 — Орден «За заслуги перед Італійською Республікою», Великий офіцерhttps://presidenti.quirinale.it/Elementi/199548; командор (1991).
Примітки
Посилання https://www.treccani.it/enciclopedia/proietti-luigi-detto-gigi https://www.behindthevoiceactors.com/Gigi-Proietti/ https://www.allmovie.com/artist/gigi-proietti-vn16114924