Музика в Болівії варіюється в залежності від регіону. Найбільш яскраво музичне мистецтво представлено музикою корінних індіанців (аймара, кечуа) і музикою креолівІспанською їх частіше називають метисами (). . Індіанська музика краще зберіглася у гірській частині країни. У фольклорі жителів долин переважає іспанський вплив, а індіанська музика змішується з креольською . У Центральних Андах, де індіанці становлять більшість, їх давня музика зберігається практично без змін . На офіційному рівні музика, яка вважається спочатку болівійською, ревно охороняється .

Вважається, що музика жителів гірських районів за характером стримана, дещо сувора, а музика мешканців рівнинної частини Болівії більш життєрадісна . При цьому, існує думка, що індіанська музична культура домінує над креольською. Болівія не має виходу до моря, і в цілому на її музику вплинули музика і культура країн: Аргентини, Бразилії, Перу, Чилі та Парагваю . Музика у великих містах розвивалася також під впливом популярних музичних течій інших країн .

Індіанська музика

Індіанський музичний фольклор включає самобутні і різноманітні ліричні пісенні жанри ( , , , уанка), і популярні танцювальні інструментальні наспіви (уайно , уайніто, йумбо) . Веселі і жваві пісні Уанки призначені для сольного виконання, так як у болівійських індіанців не розвинений хоровий спів . До найбільш відомих індіанських жанрів відносяться колективний танець уайно, пов'язаний з тотемічними обрядами, і любовна пісня Араві (причому, стародавня пісня Араві відмінна від креольської яраві. В Андах кечуа зберегли свій хороводний танець зі співом, а аймара — унікальні інструментальний жанр чилі або й Чатре .

Індіанській музиці властива ритмічна визначеність і особливі ритмічні формули, чітка структура формоутворення. Вона заснована на пентатоніці, при цьому в ній використовуються всі 5 пентатонних ладів. Для пісень і танців типова дводольність .

Широко поширені музичні інструменти доколумбової епохи (очеретяні труби ерке, флейти пінкільйо і кена). Всього налічується понад 20 типів духових інструментів. Ударні інструменти представлені барабанами , путук, великим уанкара (wankara). Появі в індіанській музиці струнних інструментів сприяли іспанці .

Креольська музика

Загальна для креолів Південної Америки музика склалася під впливом іспанців і носить яскраво виражений іспанський характер . Креольська музика андських країн має в цілому одній й ті ж стилістичні риси: переважання мажору — мінору, 3-дольного, а також змінного (6/8 + 3/4) метрів, співу на 2 голоси паралельними терціями . При цьому в кожній латиноамериканській державі креольській музиці притаманні такі ознаки, що роблять її відмінною від інших регіонів .

У Болівії поширені креольські танці самакуека (), гато, маринера , а з пісенних жанрів — ліричні пісні трісте і . Типовим інструментом креолів є 6-струнна іспанська гітара. Також зустрічаються діатонічна арфа Арпа і гітара чаранго. Остання відноситься до колоніальної епохи, має 5 подвійних струн і іншу, ніж звичайна гітара, настройку. Використовується як акомпануючий інструмент. У ансамблевої гри чаранго часто доручається, поряд з акомпанементом, мелодична лінія. Іспанський вплив проявляється в пісенно-танцювальному жанрі чілена (варіант чилійської Куенка), в швидкому парному танці байлесіто .

Ставлення уряду На офіційному рівні національна музика є проблемним питанням в Болівії. Коли на початку XX століття в Буенос-Айресі стала популярна музика Анд, то Болівія звинуватила аргентинських сусідів у крадіжці культурних традицій. Зі зростанням популярності в Чилі стилю Нуева кансьон, який перебував під культурним впливом Альтіплано () новий напрям також став предметом звинувачень, на цей раз чилійських сусідів, з якими склалися напружені відносини після Тихоокеанської війни. У свою чергу, чилійські артисти, які приїжджали на гастролі до Болівії, отримували офіційні вказівки не відгукуватися позитивно про болівійську музику. Незважаючи на те, що в період політичні перспективи Болівії зросли, побоювання уряду не зникли. Фольклорні колективи Болівії не тільки продовжували домінувати в Чилі в середовищі альтиплано-музики в 1970-х роках, але й болівійський уряд продовжує й до сьогодні висловлювати протест проти використання іноземними виконавцями музики, яку в Болівії вважають болівійською за походженням .

Професійна музика

Національна консерваторія Болівії була заснована в місті Ла-Пас в 1908 році. Водночас з'явилася цікавість до індіанського музичного фольклору — так званий напрямок Індихенізму, що отримав офіційну підтримку. Яскравими представниками музичного індихенізму були композитори і диригенти та . Едуардо Каба, який очолив Національну консерваторію, є фундатором болівійської професійної музики і автором вокальних, хорових, інструментальних творів. У тому числі двох симфонічних поем «Потосі» та «Ільїмані», а також балету «Колана». Будучи збирачем фольклору, він використовував у своїх творах індіанські мотиви. Хосе Майдана був керівником , автором симфонічних творів і чотирьох балетів. Серед інших відомих композиторів — Теофіло Варгас, Антоніо Браво () (1885—1962), Сімеон Ронкаль (), , .

Військова музика

20 травня 1889 була створена Академія військової музики (), місія якої вбачалась у піднятті духу болівійських солдатів під час прикордонного конфлікту в Акрі. Батальйон «Індепенденсіа» () був укомплектований військовим оркестром з 25 музикантів під керівництвом Нестора Терразаса () і Мануеля Делгадо (). Під час маршу довжиною понад 800 кілометрів, оркестр під час відпочинку виконував національні твори. Збройні дії, в яких брав участь батальйон відіграли значну роль у перемозі республіки. У 1902 році директором установи, перейменованої в «Музичну школу» () призначена Франциско Пандо (), кларнетиста і композитора, учасника Тихоокеанської війни. Він складав сентиментальні марші в пам'ять про болівійські перемоги на полях битв, наприклад «Талакоча» (Talacocha) «Кантеріас» ( «Спогад про Оруро» ( Нині школа носить назву Музичної військової школи Армії ( .

Міська музика 1920-1930-і роки в Ла-Пасі відзначені популярністю інкського фокстроту (foxtrot incaico, fox incaico) стилю, що виник, найімовірніше, в Перу . Інкський фокс не мав нічого спільного з інкською музикою , і був жанром гібридного фокстроту, поширеного в ті роки в різних країнах Америки: Араукано-фокс (araucano-fox) в Чилі, болеро -фокс на Кубі, східний фокс ( в США . Однак, на думку болівійського музиканта Серхіо Калера , вплив традицій національної музики Болівії на привнесену музику починається з 1930 року, коли поєднав американський фокстрот з болівійськими мотивами в композиції «Буде сніг» (Nevando está).

У 1933—1934 році ла-паська газета «Ла Семана графіка» (La Semana Gráfica) опублікувала 68 нот музичних творів, 47 з яких були складено болівійськими композиторами. Серед музики переважали фокстроти, румби, мексиканські і аргентинські танго .

Оркестр Ферміна Барріонуево (Fermín Barrionuevo y Orquesta Típica y de Jazz) (1942) і ансамбль «Лос Херманос Моліна» (Los Hermanos Molina y su Jazz y Típica) (1947) виконували популярні болеро, , румби . Джаз -оркестри (orquestas de jazz) і оркестри типіки букв. — "типичні оркестри " змодельовані за подобою аргентинських танго-ансамблів , були улюбленими музичними колективами на вечірках і публічних заходах в Ла-Пасі, на кшталт карнавалу 1945 року . Музикознавець Фернандо Ріос зауважує, що в період революційного націоналістичного руху в першій половині 1940-х, їх музика, а також жіночі вокальні дуети та чоловічі болеро-тріо, були набагато популярнішими в Ла-Пасі, ніж дійсно об'єднуючий національний музичний стиль .

Фернандо Ріос вважає, що першими «зірками» можна вважати жіночі вокальні ансамблі «Ліс Кантутас» (Les Kantutas) від назви національного квітки) і «Лас Херманас Тейяда» Сестри Тейяда (Las Hermanas Tejada), чий стиль був близький мексиканським вокальним дуетів. Ці ансамблі з Ла-Пас стали дуже популярні в 1940-х роках, завдяки виступам в прямому ефірі на національній радіостанції «Radio Patria Nueva». «Ліс Кантутас» були відомі своїми інтерпретаціями і Карнівал (carnival) і сприяли популярності цих жанрів долин по всій країні .

Наступне десятиліття ознаменувалося популярністю кубинського болеро. Рауль Морено (Raúl Moreno) колишній учасник відомого в СРСР ансамблю «Лос Панчос» (Los Panchos) виступав з болівійським болеро-тріо «Лос Перегрінос» (Los Peregrinos) букв. — «Пілігрими» в обох Америках. Популярним виконавцем болеро був і Артуро Собенес з групою «Лос Камбас» (Arturo Sobenes y Los Cambas) На додаток до міжнародного репертуару, ці одягнені в смокінги артисти також виконували музику місцевих креольских жанрів, уайно, часто під акомпанемент чаранго .

У 1960-і роки з'явився стиль коньюнто (conjunto букв. — «ансамбль»), який став основою болівійської популярної музики. Одним з перших значних представників цього напряму став гурт «». На грамплатівках цей стиль позначався як «фольклор», однак Фернандо Ріос вважає, що насправді стиль відносився до області популярної міської музики і мав мало спільного з музикою корінних народів Болівії. Коньюнто і інші ансамблі зорієнтовані на міського слухача, як сольний інструмент вони використовують кена і на відміну від гірських жителів, які грають в ансамблях tropa. Велику роль у популяризації цього стилю зіграли національні та міжнародні засоби масової інформації .

В кінці 1960-х років «Лос Рупай» (Los Ruphay) з Ла-Паса виконав кілька більш точних інтерпретацій сільської музики корінних народів для записів, орієнтованих на туристичний попит народної музики Болівії. Фьюжн-група «Вара» (Wara) виконувала подібний національний репертуар, а також номери в стилях рок та хеві-метал. «Групо Аймара» (Grupo Aymara) «Колламарка» (Kollamarka) і паризький ансамбль «Болівіаманта» ( також слідували цій тенденції в 1970-х і 1980-х роках .

Ансамбль " Лос Кхаркас " з Кочабамби став найпопулярнішим ансамблем у Болівії 1980-х років. До стандартного складу коньюнто «Лос-Кхаркас» додали ронроко (ronroco) (велику чаранго) і уанкара. У записах групи представлені креольські жанри різних регіонів, особливо з Андських гір і долин. Багато з їхніх хітів являють собою і чунтункуіс (chuntunquis) «Лос Кхаркас» допоміг популяризувати креольські жанри на всій території Болівії і за її межами. Танцювальні капоралес, які часто плутають з афро-болівійським сая (saya) дуже подобаються молоді. Потрійний метр чунтункуіс схожий на латиноамериканську Баладу, коли він інтерпретується в характерному романтичному стилі «Лос-Кхаркас». У число численних груп цього напрямку входять " " і «Амару» (Amaru) . Латиноамериканська тропічна музика домінувала на радіостанціях Болівії з 1990-х років. Гурти цього напряму (які були в основному родом з Ла-Паса і Кочабамби, а не з тропіків) в основному грають у колумбійському стилі кумбія із дводольним розміром, що нагадує андийський уайно. Болівійські групи «Maroyu» і «Climax», чий перуанський стиль впливу відомий як кумбія чічі (cumbia chichi) часто адаптують місцеві уайно до Кумб, а також грають свої власні композиції. Більш популярними є тропік-ансамблі, створені за зразком аргентинських і уругвайських груп .

Рок музика

Перші рок-групи 1960-х років спочатку виконували популярні зарубіжні пісні іспанською мовою. На думку Фернандо Ріоса, їх надихали латиноамериканські ансамблі так званої Нуева ола (Nueva Ola) букв. — «нової хвилі»), а поява груп стимулювалося розвитком міського грамзапису . Одним з перших ансамблів в болівійському рок-грамзапису став «Оркуеста Ліра» (Orquesta Lyra) букв. — «Оркестр „Ліра“» (1963) .