Сергі́й Григорович Литвине́нко (5 жовтня 1899, Пирятин — 20 червня 1964, Нью-Йорк, США) — український скульптор, хорунжий Армії УНР. Автор надгробка Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові .

Біографія Народився 5 жовтня 1899 року в Пирятині на Полтавщині.

У 1917 році закінчив класичну гімназію в Лубнах. 1919—1920 роки — служба у званні хорунжого у лавах армії Української Народної Республіки.

Два роки перебував в таборі інтернованих українських вояків у Ланьцуті та Вадовицях.

У 1924—1929 — навчався в Краківській академії мистецтв, в класі професора К. Лящки. Студіював кераміку в О. Трибушного. Закінчив академію з 8 відзнаками і, за рекомендацією К. Лящки, у 1930 році переїхав до Парижа, де продовжив навчання і виставляв свої твори в салоні Тюїльрі.

Львівський період (1930—1944) 1930 року Литвиненко переїхав до Львова і згодом став найвидатнішим скульптором міжвоєнного періоду на теренах Західної України.

1933 року — на замовлення «Просвіти» виготовив 4 скульптурні портрети: молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького, гетьмана Івана Мазепи.

1934 року виступив з прощальною промовою від імені української еміграції на похороні хорунжого Армії УНР Івана Старченка.

1933 року — завершив працю над надгробним пам'ятником Іванові Франкові, який був розпочатий у 1926 році, та став найвизначнішим його твором. У ньому втілено провідну ідею Івана Франка: невтомно працювати на благо свого народу.

У 1930—1936 роках мав майстерню, що розташовувалася в одному з приміщень Вільної академії образотворчих мистецтв на вулиці Пісковій, 11, у 1936—1944 роках — на вулиці Мончинського, 62 (нинішня вул. Єфремова). У 1933—1937 роках спільно з М. Лукіяновичем був керівником керамічної майстерні «Око», що розташовувалася в одному з корпусів колишньої будівельної фірми Івана Левинського при вулиці Потоцького (нинішня вулиця Чупринки, 58а).

Напередодні вибуху другої світової війни вступив до Спілки радянських художників України, 1940 року брав участь у виставці образотворчого мистецтва Західних областей України та народної творчості гуцулів. Як відомого скульптора і досвідченого керівника майстернями художньої кераміки у 1940 році Сергія Литвиненка поставили на чолі Львівської кераміко-скульптурної фабрики на вулиці Мучній. На ній працювало близько двадцяти львівських скульпторів. На фабриці випускалася, в основному, ідеологічно-пропагандистська продукція, в першу чергу — скульптурні портрети радянських керівників, які тиражувалися за моделями скульпторів — працівників фабрики, у тому числі й Сергія Литвиненка. Скульптура цього періоду були стилістично орієнтована на офіційно прийняте у СРСР соцреалістичне мистецтво.

Під час німецької окупації Львова, з 1941 року Сергій Литвиненко знову очолив скульптурно-керамічну фабрику. У цей період за його моделями були виконані серія гіпсових погрудь Тараса Шевченка, Миколи Лисенка, Івана Франка, генерала Мирона Тарнавського, Митрополита Андрея Шептицького, політика Миколи Міхновського та інших відомих українців.

У 1941—1944 роках викладав у Львівській державній художньо-промисловій школі скульптуру. У 1943—1944 роках викладав (професор, декан) у Вищій образотворчій студії у Львові, яка утворилася після ліквідації німецькою владою Львівської державної художньо-промислової школи. З наближенням до Львова лінії фронту студія припинила своє існування.

Німецький та американський період 1944 року подружжя Литвиненків емігрує спочатку до Німеччини, 1949 — до Нью-Йорку, США. У 1952 році утворюється Об'єднання митців-українців в Америці, і першим його головою стає Сергій Литвиненко. Одночасно він був головою Українського літературно-мистецького клубу у Нью-Йорку.

Від 1953 року разом з Петром Холодним-молодшим, Мирославом Радишем, Яковом Гніздовським та Антіном Малюцею був викладачем в Українському інституті пластичного мистецтва.

З цього періоду відома ціла галерея його живописних портретів: Євгена Маланюка, Володимира Кубійовича, Емми Андієвської, дружини Надії та інших, пам'ятники Іванові Франкові, гетьману Іванові Мазепі. Бронзовий портрет Гетьманівни відзначено Великою Американською нагородою. В церквах святого Миколая в Чикаго, святих Володимира і Ольги в Вінніпегу, святого Михайла в ГейзелтоніНовий твір українських мистців (новий іконостас церкви св. Михайла в Гезлтоні) // Свобода. — ч. 48. — 1954. — 12 березня. — С. 3. вирізьбив монументальні іконостаси. Мав багато індивідуальних виставок. Його праці експонувалися в Парижі і Нью-Йорку. В 1963 році пройшла ретроспективна виставка робіт Литвиненка, присвячена 40-річчю його творчої діяльності, на якій було представлено оригінальні твори за 16 років праці в Нью-Йорку.

Помер 20 червня 1964 року у Нью-Йорку. Похований на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку у штаті Нью-Джерсі, США.

Роботи

Молодий Шевченко (1925). Робота виконана у тонованому гіпсі. Зберігається в Національному музеї у Львові. Пробудження (мармур, 1932). Жах (гіпс, 1933). Портрет Зофії Батицької (мармур, 1933). Голова жінки (бронза, близько 1935). Голова дівчинки (гіпс, близько 1939). Виконана у гіпсі. Зберігається в Національному музеї у Львові. Статуетки святих Кирила і Мефодія та короля Данила і великого князя Володимира Святославича (1932). Виконані у бронзі на замовлення Української католицької семінарії (тепер Український католицький університет). Портрет В. Барвінського (гіпс, 1933). Портрет Івана Франка (1933) бронза. Перебуває у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Портрет Івана Мазепи (гіпс, 1933). Пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому (1935). Виконаний зі штучного каменю. Сидячу постать Митрополита встановили на подвір'ї Національного музею у Львові у вересні 1935 року. Після приходу радянської влади, її представники поставили вимогу: негайно усунути пам'ятник як «малохудожній твір», тим самим звільнивши місце для встановлення погруддя Т. Шевченкові. До 30 квітня того ж року пам'ятник мали демонтувати. Тодішньому директору музею Іларіону Свєнціцькому вдалося затягнути час, почалася друга світова війна, й пам'ятник простояв у музейному сквері до 1947 року. Вже після війни Свєнціцький докладав зусиль, щоб зберегти пам'ятник. Тоді представниками нової влади було сфальсифіковано рішення зборів представників інтелігенції та робочого класу Червоноармійського району (нині — Личаківський район) м. Львова та на підставі цього «рішення» міськрада видала постанову № 687 «Про негайне зняття пам'ятника Андрею Шептицькому». Вночі з 9 на 10 серпня 1947 року до музейної садиби вдерлася група робітників Дормостбуду, молотами розтрощили скульптуру, а її уламки вивезли у невідомому напрямку. На місці пам'ятника з часом було встановлено божка Світовида з села ЛопушанкаПам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова… — С. 215—216.. Портрет Тита Євгена Войнаровського-Столобута (1938). Робота виконана у теракоті. Портрет Миколи Колесси (1938) зберігається у родинній збірці сім'ї Колессів. Портрет Я. Савки (1938). Робота виконана у гіпсі та зберігається у Національному музеї у Львові. Пам'ятник героям визвольних змагань 1914—1920. Розташований на цвинтарі у Раві-Руській, відкритий у серпні 1936 року. Пам'ятник полеглим героям (1938), розташований на цвинтарі у Яворові. Надгробний пам'ятник Івану Франку на Личаківському цвинтарі у Львові. Відкриття відбулося 28 травня 1933 року. У цій роботі помітний вплив французького скульптора Антуана Бурделя. Надгробок актора Миколи Бенцаля у Коломиї. Гранітний надгробний пам'ятник Василеві Пачовському з висіченим барельєфом архистратига Михаїла, покровителя Києва, на тлі київських Золотих воріт на Личаківському цвинтарі у Львові. Напис на пам'ятнику: «О Золоті ворота! Стояти вам ще там, де ви стояли!». Надгробний пам'ятник Іванові Кивелюку на Личаківському цвинтарі у Львові. Пам'ятник Тарасу Шевченку в Косові. Портрет Митрополита Андрея Шептицького (1941) у Львові. Виконаний з бронзи, встановлений у 2013 році на подвір'ї Національного музею у Львові на місці зруйнованого у 1947 році пам'ятника Митрополитові землі Галицької. 13 грудня 2013 року, під час проведення урочистостей, пов'язаних зі 100-літнім ювілеєм передачі Національного музею у Львові графом Андреєм Шептицьким в дар українському народові, було урочисто відкрито та освячено погруддя Митрополиту Андрею Шептицькому.

Нереалізовані роботи Конкурсний проект пам'ятника Шевченкові у Вашингтоні (1962)Драган А. Будеш, батьку, панувати. До історії пам'ятника Шевченкові у Вашинґтоні // Шевченківський альманах Українського Народного Союзу на 1964 рік. — Джерзі Ситі—Ню Йорк: Свобода, 1964. — С. 28.. Воїнам армії УНР у Домб'є (нині у складі Кракова). Монумент Українським Січовим Стрільцям для села Базар на Тернопільщині. Пам'ятники Констянтину Великому та Князю Володимиру для Львова.

Родина Був одружений з Надією Дзерович. Вона вчителювала у семінарії сестер-василіянокKsięga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol…spis mieszkańców…dział 2. — S. 240., на вул. Длуґоша (нинішня вул. Кирила і Методія) у Львові. Надія також займалася педагогічною працею вже після еміграції до США у 1949 році. Тут, у Нью-Йорку, навчала української мови в школі Святого Юра. Крім цього займалася культурно-громадською працею, вона належала до Союзу Українок Америки та була довголітнім членом управи Українського літературно-мистецького клубу. Померла 21 березня 1981 року. Подружжя Сергія та Надії Литвиненків мешкали на вулиці Пісковій у Львові.

Вшанування пам'яті У 1993 році у місцевості Новий Львів, що у Сихівському районі міста Львова, на пошану видатного українського скульптора, учасника визвольних змагань Сергія Литвиненка було названо вулицю, яка сполучає між собою вулиці Панаса Мирного та Василя Стуса. 22 липня 2024 року вулиця Визволення у Пирятині перейменована на вулицю Сергія Литвиненка.

Примітки

Джерела П. М. Бондарчук Литвиненко Сергій //

Бірюльов Ю. Стильовий та жанровий діапазон творчості українських митців Львова міжвоєнного двадцятиліття (1919—1939) // Мистецтвознавство України: Збірник наукових праць. Спецвипуск. — Львів: Афіша, 2011. — С. 87-94.

Олександер Панченко Майстер монументальної скульптури // Свобода. — ч. 35. — 2010. — 27 серпня. — С. 17.

Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — 386 s. — ISBN 978-83-7543-009-7. Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — 685 s.

Література