«Володар перснів» (також «Володар перстенів»серед українськомовних перекладів назви використаної у різних виданнях, окрім «Володар перстенів/перснів», також вживається варіант «Володар Каблучок», який використовував перекладач Богдан Стасюк у журнальній публікації уривку роману; ) — епічний роман у жанрі «фентезі» англійського письменника, філолога та професора Оксфордського університету Дж. Толкіна. Оповідь почалася як продовження до попередньої роботи Толкіна, «Гобіт», але згодом розвинулась у набагато більшу історію. Її було написано поетапно між 1937 та 1949 роками, істотну частину — під час Другої світової війни. Роман є другим у світі бестселером, кількість проданих примірників якого перевищила 150 млн. Книга також входить у Рейтинг 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік під номером 35Newsweek's Top 100 Books (Топ 100 книжок за версією Ньюсвік) , а у голосуванні The Big Read, яке провела BBC 2003 року, у Великій Британії роман посів перше місце.
Історія створення
Написання З 1926 року Дж. Р. Р. Толкін обіймав посаду професора англосаксонської мови в Оксфордському університеті. У науковому середовищі він був відомий насамперед завдяки дослідженням давньоанглійського епосу «Беовульф» і роботі над виданням середньовічної поеми «Сер Ґавейн і Зелений Лицар». Іншою стороною його діяльності була літературна творчість. Вже не одне десятиліття Толкін створював власну міфологію про світ Арди — Землі, якою вона була у вигадані праміфологічні часи. Ще зі студентських років майбутній письменник відчував, що його не влаштовує надзвичайна вбогість збереженої англійської фольклорної спадщини, і це спонукало його на створення власної «міфології для Англії» під враженням від міфологічної спадщини фінів, відтвореної Еліасом Леннрутом у «Калевалі». Чільне місце в сказаннях Толкіна посідали ельфи, постаті яких він цілеспрямовано змальовував на основі середньовічної традиції, що зображала ельфів не крихітними крилатими істотами, як у Шекспіра та авторів Вікторіанської епохи, а могутніми й величними надприродними створіннями, що не поступаються за зростом людям. Міфологія містила у своєму складі як прозаїчні твори, так і поеми, написані алітераційним та римованим віршем.
21 вересня 1937 року у видавництві «Джордж Аллен і Анвін» вийшов друком роман-казка Толкіна «Гобіт, або Туди і звідти» про подорож гобіта Більбо Торбина, чарівника Ґандальфа та тринадцятьох гномів до Самотньої Гори, де дракон Смоґ стереже захоплені гномівські скарби. До власної міфології Толкіна про світ Арди — майбутнього «Сильмариліона», «Гобіт» мав досить опосередкований стосунок, проте запозичив звідти низку елементів, як-от згадку про ельфійське місто Ґондолін. Роман був позитивно прийнятий літературними критиками та читачами, і директор видавництва Стенлі Анвін звернувся до автора з проханням про продовження.
Спершу Толкін надіслав у видавництво кілька невеликих за обсягом казок, чернетки роману «Утрачений шлях», «Сильмариліон» та пов'язану з ним поему «Балада про Леітіан». Казки видавцям сподобалися, але в них не було нічого про гобітів, а на переконання Стенлі Анвіна читачі першої книги чекали саме на них. У «Сильмариліоні» ж, на думку Анвіна, «повно чудового матеріалу», однак «насправді це радше копальня, яку добре було б опрацювати заради створення таких книг, як „Гобіт“, але не книга як така».
Тож у грудні 1937 року Толкін взявся до роботи над «Новим Гобітом». 19 грудня він повідомив видавництво, що написав «перший розділ нової історії про гобітів — „Довгоочікувана гостина“». Писати Толкін розпочав у досить легковажному тоні, наближеному до «Гобіта». Головним героєм спочатку також був Більбо Торбин, який, витративши всі свої скарби, після бучного святкування свого 111-річчя зникає із Ширу й вирушає в нову подорож. Але у Толкіна не було розуміння, яка мета нової мандрівки Більбо, та й потенціал персонажа, який згідно з кінцівкою «Гобіта» «почувався дуже щасливим до кінця своїх днів», уже було вичерпано. Тоді Толкін вирішив зробити головним героєм Бінґо — спершу сина, а згодом племінника Більбо, що отримав своє ім'я від сімейства іграшкових коал, якими гралися діти письменника.
Поволі тональність оповіді змінювалась від веселого й безтурботного стилю «Гобіта» в бік чогось похмурішого та наближеного до епічної стилістики легенд «Сильмариліону». Сполучною ланкою між «Гобітом» та його продовженням письменник вирішив зробити чарівний перстень Більбо, пов'язавши його з майже випадковою згадкою на сторінках «Гобіта» Чорнокнижника — злого духа Саурона із «Сильмариліона». У сюжеті з'являються страхітливі Чорні Вершники, а мирній країні гобітів загрожує небезпека від Чорнокнижника, який має намір заволодіти Перснем. У заїзді селища Брі Бінґо та його супутники зустрічають похмурого мандрівного гобіта Бігуна, із яким вирушають до Рівендолу. Там мудрий Ельронд мав би розкрити їм природу Персня й навіщо він знадобився Чорнокнижнику, однак цього Толкін ще сам не знав.
Врешті у Толкіна з'явилася ідея, що чарівний перстень Більбо — це насправді Єдиний Перстень Влади, створений Чорнокнижником-Сауроном, щоб контролювати інші Персні. Гобіти мають знищити Перстень, що можливо зробити лише в країні Зла, Мордорі, де він був викуваний. Твір уже не був історією для дітей і ставав радше продовженням «Сильмариліона», аніж «Гобіта». Ім'я головного героя змінилося на «Фродо», запозичене зі скандинавського епосу, а гобіт Бігун став чоловіком Араґорном, нащадком стародавніх королів. Пізніше Толкін згадував про це так:
Однією з проблем, яку мав вирішити Толкін, було поєднання в новому творі елементів «Гобіта» й «Сильмариліона». Спершу письменника бентежила «ця мішанина еддичних гномів із „Пророцтва вьольви“, новомодних гобітів і ґолумів (вигаданих від нічого робити) та англосаксонських рун», яких він мав якось пристосувати до впорядкованої міфології та послідовної номенклатури «Сильмариліона». Зрештою, намагаючись знайти раціональне пояснення співіснуванню в праміфологічні часи ельфійських мов із давньоскандинавськими іменами гномів, письменник вирішив подати застосовані ним історичні мови як «переклад» певних автентичних мов вигаданого світу. Якщо уявити, що англійська в романі слугує заміною справжньої мови гобітів, то гноми мали б запозичити свої імена з мови, яка співвідноситься з гобітською так само, як давньоскандинавська — із сучасною англійською. Ця ідея, за словами Тома Шиппі, «звільнила уяву Толкіна» та дозволила йому знайти у вигаданому світі місце для Рогану — культури, подібної до англосаксонської, представники якої розмовляють однією з улюблених мов письменника, давньоанглійською. Як наслідок, «Володар Перснів» виявився «втричі об'ємнішим, ніж передбачалося спочатку». Гобіти, зі свого боку, виконали в романі важливу роль посередників між читачем сучасної Толкіну культури та епічними героями давнини.
Робота над романом час від часу переривалася довгими паузами й загалом тривала більше 15 років. Цьому сприяв перфекціонізм письменника — для Толкіна була важливою правдоподібність історії, яка мала виглядати реальною в очах читачів, тому він вибудовував послідовну хронологію сюжетних подій за днями й годинами, детально розраховував час і відстані, приділяв увагу таким елементам, як фази Місяця та напрями вітру. Готові розділи «Володаря Перснів» він зачитував Інклінґам, зокрема Клайвові Льюїсу, який схвально відзивався про написане й спонукав Толкіна продовжити роботу над книгою під час чергової кількамісячної перерви, викликаної відсутністю натхнення. Упродовж 1944 року Толкін детально описував роботу над романом у листах до свого сина Крістофера, який в останні роки Другої світової війни служив у британських повітряних силах у Південній Африці.
Публікація Хоча для багатьох читачів роман знаний як трилогія, Толкін задумував його як перший том у двотомнику, другою книгою якого мав стати «Сильмариліон». Проте, коли Толкін подав у видавництво першу книгу «Володар Перснів», з економічних міркувань було вирішено надрукувати її в трьох томах упродовж 1954—1955 рр. Відтоді книгу неодноразово передруковували й перекладали на багато мовTolkien FAQ: How many languages have The Hobbit and The Lord of the Rings been translated into? , що зробило її одним з найпопулярніших та найвпливовіших літературних творів ХХ століття.
Назва книжки стосується головного антагоніста оповіді, Темного Володаря Саурона, який в ранню епоху створив Єдиний Перстень, щоб керувати іншими Перснями Влади і зрештою використати їх як знаряддя для завоювання і підкорення цілого Середзем'я. Оповідь починається в спокійному Ширі — землі гобітів, що немало нагадує англійську сільську місцевість, а далі розгортається в північно-західному Середзем'ї, описуючи перебіг Війни за Перстень з точки зору її героїв, а саме гобітів Фродо Беґінза, Семвайза Ґемджі, Меріадока Брендібака і Переґріна Тука, а також їхніх основних союзників та супутників: Араґорна, Боромира, Ґімлі, Леґоласа і Ґендальфа.
Назви трьох томів: «Братство персня» «Дві вежі» «Повернення короля»
Сюжет Історія відбувається в контексті історичних подій північно-західного Середзем'я. Задовго до початку роману, в 1600 році Другої епохи, Темний Володар Саурон викував Єдиний Перстень, щоб здобути владу над іншими перснями, які перебувають в руках вождів людей, ельфів та гномів. Він зазнає поразки в битві 3441 року Другої епохи, й Ісілдур, син Еленділа, відрубує Перстень разом з пальцем і називає його сімейною реліквією. Пізніше Ісілдура вбивають орки, а Перстень губиться в ріці Андуїн. Через дві тисячі років Перстень потрапляє до рук гобіта Деаґола, а від нього — до Смеаґола, який вбиває свого друга і відбирає Перстень. Смеаґола виганяють з селища, і він ховається в глибині гір, де за сотню років під впливом Персня перетворюється на жалюгідне, зіпсоване створіння — Ґолума. Згодом він губить Перстень, котрого, як про це оповідається в «Гобіті», знаходить Більбо Беґінз. Тим часом Саурон набуває нової фізичної форми і відвойовує Мордор, своє колишнє володіння. Ґолум вирушає на пошуки Персня, але потрапляє в полон до Саурона, який довідується від нього, що Перстень в Більбо Беґінза. Ґолума відпускають, а Саурон, якому потрібен Перстень, щоб повернути собі абсолютну владу, шле своїх темних, страхітливих слуг Назґулів відібрати Перстень.
Роман починається в Ширі, з моменту, коли Фродо Беґінз успадковує Перстень від Більбо, свого дядька і наставника. Обидвоє нічого не знають про його походження, але чарівник Ґандалф Сірий з'ясовує історію Персня і радить Фродо винести його з Ширу. Фродо покидає Шир, взявши з собою за супутників свого садівника і друга Семвайза Ґемджі та двох кузенів, Меріадока Брендібака і Переґріна Тука. Ще в Ширі вони мало не наражаються на Назґулів, але відриваються від переслідувачів, пішовши напрямки через Праліс, де їм допомагає таємничий і могутній Том Бомбадил, на якого Перстень явно не має впливу. Вийшовши з лісу, вони зупиняються в селищі Брі, де знайомляться з Араґорном, спадкоємцем Ісілдура, який приєднується до них в ролі провідника й охоронця. Вони втікають з Брі, ледве уникнувши нападу, але Назґули переслідують їх до сторожової гори Грозової і ранять Фродо проклятим кинджалом. Араґорн веде гобітів до сховку в Рівендолі, а тим часом Фродо мало не вмирає від рани. На броді Бруїнен Назґули нову атакують, але їх змітають хвилі повені, викликаної Елрондом, правителем Рівендолу, і загін рятується.
Фродо видужує в Рівендолі під наглядом Ельронда. На Раді Ельронда розкривається багато важливих фактів про Саурона і Перстень, а також повідомляється новина про те, що Саурон схилив на свій бік чарівника Сарумана. Рада приходить до думки, що загроза від Саурона є надто великою і що найкращим рішенням є знищити Перстень, кинувши його у Судну Гору в Мордорі, там, де його було викувано. Фродо погоджується взяти Перстень, а щоб супроводжувати й охороняти його формується «Братство Персня»: Сем, Мері, Піпін, Араґорн, Ґандалф, гном Ґімлі, ельф Леґолас і Боромир, син Денетора, правлячого намісника королівства Ґондор.