Франческо Морлакі ( або Франческо Джузеппе Бальдассарре Морлакі ( 14 червня 1784, Перуджа, Папська область — 28 жовтня 1841, Інсбрук, Австрійська імперія) — італійський композитор .

Життєпис Франческо Джузеппе Бальдассаре Морлакі народився 14 червня 1784 в Перуджі, в Папській області в родині скрипаля Алессандро Морлакі і Вірджинії Теренціо. Початкову музичну освіту здобув у батька і у двоюрідного діда по материнській лінії, Джованні Маццетті, органіста кафедрального собору. Продовжив навчання музики у Луїджі Карузо, капельмейстера кафедрального собору, засновника і директора громадської музичної школи в Перуджі.

В цей час майбутнім композитором були написані перші твори — в 1802 «Хресна дорога» () на вірші Франческо Марії Сартореллі для церкви Сан Анджело, в 1803 кантата «Ангели біля Гробу Господнього» () і «12 сонатин для фортепіано або клавесина» ( Між 1803 і 1804 вчився в Лорето у Миколи Цінгареллі, але в 1804, незадоволений методами викладання, перейшов в Болонью до Станіслао Маттеї.

16 липня 1805 був прийнятий до місцевої Академії Філармоніка.

Між 1805 і 1806 роками написав кілька духовних та інструментальних творів — «Quoniam для двох басів і оркестру» () і «Tantum ergo для тенора, валторни і фагота з оркестром» ( обидва твори для церкви Святої Трійці в Болоньї, кантати «У похвалу музиці» () для сопрано, хору і оркестру, «В похвалу Наполеона» () для голосу з оркестром, «Кантата на весілля Ізольди Ерколані і Раньєро Сімонетті» для голосу з оркестром, «Кантата графу Уголино» для сопрано і струнного квартету на XXXIII Пісня «Пекла» з «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі, «Сонати для органу» () з присвятою графу Просперо Рануцці.

У 1806 композитор поставив низку опер інших композиторів, для деяких з яких написав кілька арій.

У 1805 році Франческо Морлакі одружився з Ганною Фабріци, від якої у нього в 1809 році народився син П'єтро Марія, який помер в 1828. Дружина супроводжувала композитора під час гастролей Італією і Німеччиною. Він не був вірний дружині і мав коханку Августу Бауер, від якої мав четверо дітей — Емілія, Алессандро, Теодоро і Франческа.

У вересні 1807року композитор отримав місце капельмейстера кафедрального собору Урбіно, але відмовився від нього, почавши кар'єру оперного композитора.

У 1807 у Флоренції відбулася прем'єра його першої опери «Відчайдушний поет» ( і слідом у Вероні була поставлена його інша опера-буф «Портрет» ().

У 1808 в Пармі з успіхом пройшла прем'єра його опери «Конрадин» (), поставленої потім в театрах Риму і Мілана.

У Римі навесні 1809 року композитор представив публіці оперу-серіа «Принцеса про запас» () і оперу-буф «Сімончіно» (), а в 1810 оперу-серіа «Данаїді» (). Успіх опери «Гіперместра» ( ) за лібрето П'єтро Метастазіо у вересні того ж року приніс йому призначення на місце капельмейстера Італійської опери в Дрездені, спочатку як асистента Йозефа Шустера, а з 1811 як довічний капельмейстер.

У 1809 в Мілані на сцені театру Ла Скала були поставлені його опера-буф «Пригоди за день» ( ) і кантата «Сафо на Лефкас» () для контральто Марії Марколіні, родички графа Камілло Марколіні, міністра при дворі Саксонського короля, надавав заступництво Франческо Морлаккі в Дрездені.

Під час роботи капельмейстером композитор, поряд з духовними творами, продовжив писати для сцени.

Першою оперою, написаною ним у Дрездені в 1811 році була опера «Рауль де Креки» (). Далі були в 1816 опери «Химерний жаль» () і «Севільський цирульник» (), в 1817 опера «Простячка з Пірні» ().

З 1817 по 1826 диригентом Німецької опери в Дрездені був Карл Марія фон Вебер, з яким у Франческо Морлакі часом траплялися суперечності. В цей час опери композитора ставилися, головним чином, в Італії — в 1818 опера «Боудікка» () в театрі Сан Карло в Неаполі, в 1818 і 1821 опери «Жан Паризький» () і «Донна Аврора» ( ) в театрі Ла Скала в Мілані, в 1822, 1824 і 1828 опери «Тибальде та Ізоліна» ( «Хільда д'Авенель» () і «Сарацини на Сицилії» () в театрі Ла Феніче у Венеції, в 1828 році опера «Колумб» () в театрі Карло Феліче в Генуї. Найкращою виставою критики визнали оперу «Тибальде та Ізоліні» на лібрето Гаетано Россі з кастратом-сопраністом Джованні Баттістою Веллуті в головній ролі. В цей же час композитор активно співпрацював з лібреттистом Феліче Романі.

У 1823 в Дрездені була поставлена опера Франческо Морлакі «Юність Генріха V» (). Його остання опера «Франческа да Ріміні» () залишилася незакінченою.

У 1826 Морлакі заснував благодійне товариство з надання матеріальної допомоги вдовам музикантів капели при дворі курфюрстів Саксонії. Франческо Морлакі був членом Академії образотворчих мистецтв і літератури в Перуджі (прийнятий 1 серпня 1802), Академії Філармонік в Болоньї (прийнятий 16 липня 1805) філармонічного оркестру Августа в Перуджі (прийнятий 25 квітня 1809), Академії образотворчого мистецтва у Флоренції (прийнятий 21 червня 1816), Спілки філармонічного оркестру в Бергамо (прийнятий 15 березня 1824), Академії образотворчого мистецтва в Перуджі (прийнято 27 липня 1834) філармонічного оркестру служителів Святого Гробу Господнього (прийнятий 7 квітня 1835) і Академії Святої Цецилії в Римі (прийнятий 15 січня 1839). На згадку про останню подію він написав духовний твір «Diffusa est gratia для чотирьох голосів, органу та оркестру» (), вперше прозвучало в Дрездені на день святої Цецилії в 1840.

Під час останньої поїздки в Італію в жовтні 1841 року композитор був уже серйозно хворий і захотів зустрітися зі своєю дружиною в Перуджі, але помер по дорозі в Інсбруку в 28 жовтня 1841 року.

14 січня 1842 в кафедральному соборі Перуджі відбулася урочиста панахида за померлим з виконанням «Реквієму», який був написаний Франческо Морлакі для Фрідріха Августа Саксонського.

1874 року його ім'я було присвоєне найбільшому театру в Перуджі, який був заснований в 1781 році і до перейменування називався театр Вердзаро.

1951 року останки композитора були перенесені з Інсбрука в кафедральний собор Перуджі.

Творча спадщина Творча спадщина композитора включає 25 опер (2 не закінчені), 3 ораторії, 10 великих мес з оркестром, 2 реквієму, кантати, численні духовні, інструментальні та вокальні твори.

Примітки

Література

Посилання