Самурайські обладунки () — загальна назва різних обладунків, що використовувалися в Японії в різні періоди та відрізнялися різною конструкцією. Робилися з металевих пластин, покритих лаком (для захисту від іржі) і з наклеєною на них шкірою. У класичних обладунках самих пластин майже не видно з-за рясної шовкової шнурівки, яка покривала майже всю поверхню пластин (пластини кріпилися один до одного шовковими шнурами ).

Обладунки до епохи самураїв

Танко (短甲) Дослівно — «короткий обладунок». Танко є найдавнішим японським залізним обладунком і мав у своїй основі зроблену за формою тіла кірасу, склепану (або, можливо, в окремих випадках надійно стягнуту шнурами) з окремих залізних смуг і відтворює форму більш раннього обладунку зі шкіри, схожого на шкіряний корсет. На тілі така кіраса утримувалася без плечових ременів, внаслідок звуження на поясі, зверху залишаючись відкритою; її доповнювали панцерні намиста (свого роду горжет), гнучкі ламінарні наплічники до ліктів і довга ламінарна спідниця. Також з цим обладунком носилися трубчасті поручі з ламеллярними полурукавицями, частково прикривають кисть (залишаючи пальці відкритими), і шолом з невеликим гребенем, що виступає вперед, як дзьоб, і ламінарним запотиличником характерною японської форми — півколом. Наголінники були відсутні.

Через свої конструктивні особливості танко був призначений виключно для пішого бою — сісти в ньому на коня було неможливо. В іншому, за своєю конструкцією він був вельми досконалий, і, якщо не брати до уваги істотним недоліком відсутність поножів, забезпечував в пішої рукопашної набагато кращий захист, ніж більш пізні кодзан-до завдяки жорсткій панцерній кірасі.

Дуже схожі на танко кіраси використовувалися також в Кореї епохи Трьох Царств, що змушує деяких дослідників говорити про континентальне походження цього типу обладунку.

Кейко (挂甲) «Символ обладунок» — частково стилізована під танко різновид класичного для Східної Азії ламеллярного обладунку з пов'язаних одна з одною пластин, що кріпиться на плечах (звідси назва — кейко «звисав» з плечей воїна) і з коротшою щодо танко спідницею з розрізами. Був створений після того, як в Японію з континенту проникли традиції кінного бою. Танко виявився для нього абсолютно непридатним, а імпортних ламелляров з Кореї та Китаю не вистачало на всіх вершників (коні, на відміну від обладунків, вміли розмножуватися). Оскільки кейко, на відміну від точно підігнаного по фігурі танко, був безрозмірним, то і поручі стали часто робити безрозмірними — шинної конструкції. Гребінь-дзьоб на шоломі зник і поступився місцем козирка.

Згідно зі зростанням популярності кінного бою обладунки танко виявилися повністю витіснені ламеллярною кейко, оскільки основні замовники танко перейшли на кінний бій і тепер носили кейко, а ті, хто боровся пішки, не могли дозволити собі замовити танко (який виготовлявся точно по фігурі замовника). Проте ці типи обладунку співіснували протягом досить тривалого періоду часу.

Класичні самурайські обладунки - кодзан-до

О-йерой (大鎧)

Буквально «великий обладунок» — найкласичніший обладунок, який носили й в більш пізній час як знак престижу, який мав ламеллярну конструкцію. Вищим шиком вважалося носити справжній фамільний обладунок, що зберігся з епохи Гемпей і брав участь в будь-якій знаменитій битві цієї епохи, безліч легендарних (і антикварних одночасно) обладунків в робочому стані коштували надзвичайно дорого (правда, з появою вогнепальної зброї ці обладунки з бойових перетворилися в парадні). Характерною особливістю цих обладунків були величезні наплічники о-соде, що перетворилися в більш пізні епохи в аналог генеральських погонів і носилися з обладунками інших конструкцій як символ високого статусу їх носія. Цей обладунок був призначений перш за все для кінного лучника, при стрільбі з лука наплічники з'їжджали назад, не заважаючи стріляти, а при опусканні рук з'їжджали назад, закриваючи руки (для порівняння: європейські наплічники настільки заважали стрільбі, що навіть ті з англійських лучників, які могли дозволити собі хороший обладунок, ніколи не носили наплічники), крім того, груди обладунку прикривалися лакованою шкіряною пластиною (що виглядає як кіраса), призначеної для того, щоб тятива лука не чіплявся за плетіння ламелляра.

Іншою характерною особливістю цього ламелляра було гранично жорстке плетіння пластин — настільки жорстке, що якщо для не японських ламелляров була характерна гнучкість, то для о-йерой було характерно відсутність гнучкості, у зв'язку з чим захист корпусу чітко ділився на чотири непохитні частини — нагрудник, наспинник і дві бічні частини, одна з яких (на правий бік) була окремою. Для шоломів було характерно наявність спеціальних одворотів запотиличника (йшов півколом і закривав не тільки потилицю), призначених для захисту особи від стріл збоку. Невіддільним атрибутом о-ерой (і кінного самурая взагалі) була спеціальна накидка — хоро, кріпиться до шолома і на попереку, призначена для зниження імпульсу стріл, пущених в спину.

Починаючи з XIII століття (в період відсутності воєн) о-йерой стали робити з дуже дрібних пластин, через що існують дві протилежні точки зору:

це покращило захист, тому що завдяки цьому обладунок ставав більш в'язким і його важче було пробивати стрілами це погіршило захист через те, що мало того, що дрібні пластини менш міцні, так їх ще й рясно перфорували, ще більш знижуючи міцність; більш того, тоді ж була тенденція в декоративних цілях рясно перфорувати шоломи заради прикраси їх декоративними заклепками, а з початком епохи міжусобних війн обладунки стали робити з більших пластин

але всі згідні з тим, що обладунок з дуже дрібних пластин коштував значно дорожче, ніж з великих (за винятком фамільних реліквій з великих пластин, що зберігалися ще з епохи Гемпей і оцінювалися як неоціненні).

До-мару (胴丸)

Буквально «навколо тіла» — ламеллярний обладунок, який, на відміну від о-йерої, призначений для пішого бою і самостійного одягання (без допомоги слуг), оскільки спочатку носився слугами, що супроводжували кінного бусі в бій пішки. Але після появи піших бусі став носитися і ними.

Пояснення: в середині Хейан словом самурай називали піших воїнів (маючи на увазі збройних слуг і професійних солдатів), а кінних лучників називали бусі, але до кінця Хейан, слово самурай стало синонімом бусі, і в епоху Гемпей, самурай вже мислився виключно як кінний лучник. Але після спроби монгольської навали, зі збільшенням числа самураїв знову з'явилися піші самураї.

До відмінних рис до-мару, відносять менш жорстке плетіння, застібання на правому боці (без додаткової окремої частини на правий бік), мінімальні наплічники — гьойо, простіше плетіння ламелляра і зручна для бігу спідниця з більшої кількості секцій.

При цьому бусі носили до-мару бажаючи підкреслити свій статус надягали до них великі наплічники — о-соде (від обладунку о-йерої), а мінімальні наплічники — гьойо зсовували так, що вони прикривали пахви спереду.

Мару-до-йерой Гібрид о-йерой і до-мару, з великими наплічниками, лакованої шкіряною нагрудною пластиною та іншою атрибутикою о-йерої, але більш практичний для пішого бою.

Харамакі (腹巻)

Буквально «обмотка навколо живота» — вдосконалений до-мару, призначений для самураїв, головне конструктивна відмінність якого від до-мару полягало в тому, що він застібався на спині, а місце застібання захищалося зверху додатковою ламеллярною секцією, іменованою пластини боягуза — се-іта. Крім великих наплічників — о-соде, з харамакі носилися також і вдосконалені наплічники призначені для пішого бою — цубо-соде і хиро-соде, не такі помпезні як про-соде, але більш практичні та не зісковзувати вниз-назад, відкриваючи плече при піднятті руки вгору.

Йорой-харамакі Помпезна назва для харамакі носиться без пластини боягуза — се-іта.

Хараате Буквально «захист живота» — ламінарний нагрудник, спочатку носився асігару, в комплекті з напівмаскою — хаппурі, що закриває лоб і щоки (дешевих шоломів для асігару тоді ще не було). Але потім став носитись також і деякими самураями високого рангу як обладунок під одягом (благо металеві пластини були покриті шкірою і не видавали брязкотом своєї присутності).

Перехідний-обладунок — Могамі-до Ламінарний аналог до-мару або харамакі (відповідно могамі-до-мару і могамі-харамакі), в ранніх варіантах складається з рясно-перфорованих смуг, через які проходила рясна шнурівка, старанно імітує справжні дрібні пластинки, для більш переконливої імітації пластини мали зубці й рельєф, що імітують накладені один на одного дрібні пластинки. Попри велику жорсткість конструкції в порівнянні з ламеллярамі, обладунки могамі-до розглядалися сучасниками лише як дешева підробка. З появою більш досконалих мару-до, могамі-до перестав імітувати ламелляр (приховувати свою ламінарну природу), і продовжував виготовлятися аж до появи окегава-до, але вже як явний ламінарний обладунок.

Самурайські обладунки епохи Сенгоку — тосей-гусоку (当世具足)

Мару-до Ламінарний аналог до-мару покращеної конструкції, з більш оптимальним розподілом ваги обладунку, який тепер не тиснув вагою на плечі, а лягав частково на стегна, також був покращений захист верхньої частини грудей і пахв і збільшено кількість рядів ламінарії. Також з'явився бригантинний комір, розширені краї якого служили невеликими додатковими (внутрішніми) наплічниками. Як правило мару-до були рясно перфорованими та подібно могамі-до імітували ламелляр, від чого мали повну назву кіруцуке-кодзане-мару-до — буквально ару-до з фальшивих маленьких пластин.

Хон-кодзане-мару-до Буквально мару-до зі справжніх дрібних пластинок — ламеллярний аналог мару-до зі справжніх химерно-дрібних пластинок (що відрізняється від оригінального до-мару поліпшеною конструкцією, як у мару-до), створений для тих, хто зневажливо ставився до ламінарної збруї як до задешевої, вважаючи нижче власної гідності їх носити.

Дві протилежні точки зору на існування хон-кодзане-мару-до:

справжні дрібні пластинки були кращим захистом, ніж ламінар тому, що подібна композитна конструкція з композитних пластин (метал, обклеєний шкірою і покритий лаком) розташованих з багаторазовим перехлестом і рясно прошитих шовковим шнуром була дуже в'язкою і була найкращим захистом від стріл крайній консерватизм і вигадливе естетство були причиною існування подібного анахронізму

Нуінобе-до (Хон-ійодзане-нуінобе-до) Ламеллярний обладунок покращеної конструкції з великих платівок з мінімальним перехлестом (званих ійодзане) і рідкісною шнурівкою, призначений для тих, хто хотів справжній ламелляр, але не міг дозволити собі справжній хон-кодзане-мару-до.

Окегава-до Буквально «кіраса-бочка» — обладунок з кірасою зі склепаних смуг, іноді з декоративними заклепками (які могли мати форму герба — мон). Смуги могли бути як горизонтальними — йокохагі-окегава-до, так і вертикальними — татехагі-окегава-до.

Хісі-тодзі-до (Хісі-нуі-до) Різновид окегава-до з перфорацією для плетіння шнура з вузлами у вигляді «X» (плетіння — Хісі-тодзі) з метою імітації ламінара.

Унаме-тодзі-до (Мунеменуі-до) Різновид окегава-до з горизонтальних смуг перфорованих по краях, з метою прикраси шнуром плетені горизонтальної рядком.

Дангае-до Обладунок в змішаному стилі, наприклад груди, як у хісі-нуи-до, а живіт як у мару-до (в стилі кіріцуке-кодзане-мару-до, що імітує ламелляр).

Хотоке-до

Буквально «груди Будди» — обладунок з цільної на вигляд кірасою, кіраса могла бути як дійсно цілісною, так і зі смуг (окегава-до), стики яких ретельно заполіровані.

Утідасі-до

Після закінчення міжусобних воєн Сенгоку, набула поширення різновид, що називається утідасі-до і відрізняється від звичайних гладких хотоке-до рясними прикрасами з карбування та гравіювання (під час воєн Сенгоку подібні прикраси вважалися занадто небезпечними для власника, бо за прикраси могло зачепитися вістря зброї, яке в разі гладкого обладунку просто зіслизнуло би з нього).

Ніо-до