Огюст-Шарль-Жозеф де Флао де Ла Біллардері, граф Флао (; 21 квітня 1785 — 1 вересня 1870) — французький генерал під час наполеонівських воєн, державний діяч та французький посол при дворі Сент-ДжеймсаThe name Flahaut is sometimes spelled Flahault..
Біографія
Народився в Парижі, був офіційним сином маршала Олександра-Себастьяна, графа де Флао (2-й син Шарля-Сезара, маркіза де Ла Більярдері), якого гільйотирували в Аррасі в лютому 1793 року, і його дружини Аделаїди Філлель. Однак Шарль де Флао був загально визнаний нащадком не офіційного батька, а Талейрана, з яким він був тісно пов'язаний протягом усього життя. Його мати взяла його з собою у вигнання в 1792 році, і вони залишились за кордоном до 1798 року, переїхавши з Англії до Швейцарії (де, за чутками, вона «поспілкувалася» з Луї-Філіппом, тоді герцогом Орлеанським), перед Гамбургом де вона познайомилася зі своїм другим чоловіком, послом Доном Хосе Марія-ду-Кармо-де-Соуза Ботельо Моуару і Васконселосом, .
Шарль де Флао пішов добровольцем на військову службу в кавалерію в 1800 році та отримав військову комісію після битви при Маренго. Він був призначений ад'ютантом Йоахіма, 1-го принца Мюрата, і був поранений в битві під Ландбахом в 1805 році.
У Варшаві він зустрів Анну Понятовську, графиню Потоцьку, з якою швидко зблизився. Після битви під Фрідландом був нагороджений Орденом Почесного легіону та повернувся до Парижа в 1807 році. Служив в Іспанії в 1808, а потім у Німеччині.
Тим часом графиня Потоцька утвердилася в Парижі, але Флао до цього часу вступив у стосунки з королевою Голландії Гортензією; народження їхнього сина було зареєстровано в Парижі 21 жовтня 1811 року як Шарль-Огюст-Луї-Жозеф Деморний, пізніше створений герцог де Морні.
Флао боровся з відзнакою в російській кампанії 1812 року, а в 1813 році був призначений бригадним генералом і ад'ютантом імператора Наполеона, який після битви під Лейпцигом був підвищений до генеральського чину. Після зречення Наполеона в 1814 році він підпорядкувався новому французькому уряду, але у вересні був внесений до списку пенсіонерів. Флао був завзятим у відвідуванні королеви Гортензії, поки події під назвою «сто днів» повернули його до активної служби.
Місія до Відня для забезпечення повернення імператриці Марії-Луїзи призвела до невдачі. Він був присутній у Ватерлоо (як ад'ютант Наполеона), а потім прагнув посадити Наполеона II на трон. За втручанням Талейрана він був позбавлений вигнання, але був поміщений під нагляд поліції. Потім Флао вирішив виїхати до Німеччини, а звідти до Великої Британії.
Флао повернулися до Франції в 1827 році, а в 1830 Король Луї-Філіп підняв графа до звання генерал-лейтенанта, а також створив його Пером Франції. Він залишався твердим прихильником політики Талейрана, а в 1831 році недовго працював послом Франції в Берліні. Згодом він був приєднаний до дому герцога Орлеанського і в 1841 році був призначений послом у Відні, де пробув до 1848 року, коли був звільнений з військової служби. Після державного перевороту 1851 року його служби були знову залучені, і з 1860 по 1862 рік він служив у Великій Британії послом Франції при дворі Сент-Джеймса.
У 1864 Флао повернулися до Парижа і оселилися в готелі де Сальм, коли Чарльза було призначено великим канцлером Почесного легіонуScarisbrick, 2019, p. 297.. Він помер у Парижі 1 вересня 1870 рThis coincided with the Battle of Sedan that sounded the «death knell of the Second Empire» (Scarisbrick, 2019, p. 302)..
Сім'я Флао був коханцем пасербиці Наполеона I, Гортензії де Богарне (королева Голландії), з якою у нього народився позашлюбний син Чарльз Деморний (1811—1865), який згодом став герцогом Морні.
Перебуваючи у Великій Британії, Флао одружився в Единбурзі 20 червня 1817 року. Маргарет Мерсер Ельфінстоун (1788—1867), донька адмірала Джорджа, Віконта Кіта ; вона досягла успіху в своєму власному праві, 2-га дружина й Баронеса Кейт в 1823 році. У них було п'ять дочок:
Емілі Джейн де Флао (16 травня 1819 — 25 червня 1895) Клементін де Флао (29 квітня 1821 — 5 січня 1836), помер молодий. Джорджіана Габріель де Флао (1822 — 6 липня 1907), cites одружився 2 лютого 1871 з Жані Шарль Марі Фелікс, Маркізі Ла Валет. Аделаїда Жозефіна Елізабет де Флао (1824 — 3 квітня 1841), померла молодою. Сара Софі Луїза де Флао (1825 — 10 червня 1853), померла неодруженою.
Відзнаки Comte de l'Empire Орден Почесного легіону Ордена ЛеопольдаAlmanach royal de Belgique: Classé Et Mis En Ordre Par H. Tarlier /p. 126
Примітки
Література
Бернарді, Франсуаза де (Люсі Нортон, пер.), Син Талейрана: Життя графа Шарля де Флахо, 1785—1870, Лондон (1956) Шомон, Жан-Філіпп (редактор), Генеральний архів Шарля де Флахо та інших країн : 565 AP: inventaire, Centre historique des archives nationales, Париж (2005) Chisholm, Hugh, ed. (1911b), «Морні, Шарль Огюст Луї Джозеф, герцог де» , Encyclopædia Britannica, 18 (11-е видання), Cambridge University Press, pp. 849—850 . . Ця робота цитує Мослі
Скарісбрик, Діана, Маргарет де Флахо (1788—1867): шотландка при французькому дворі , Кембридж (2019)
Посилання Біографія chez www.charles-de-flahaut.fr