Церква святителя Миколая Чудотворця у Великих Дедеркалах — парафія і храм Шумського благочиння Тернопільської єпархії Православної церкви України в селі Великі Дедеркали Кременецького району Тернопільської області. Колишній костел на честь Воздвиження Хреста, збудований разом із монастирем спочатку як дерев'яний у 1735 році та згодом як мурований у 1760 році.
Оголошено пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 1935/1).
Історія
Дерев'яний костел з монастирем
За переказом, в 1735 році (за іншими даними — в 1753 році) у маєтку власника Великих Дедеркал Антонія Вишпольського, підчашого мозирського, сталася пожежа, під час якої з його дому вдалося врятувати старовинний образ Ісуса Христа (ікону Спасителя), що зберігався в родині протягом кількох століть; після цього вогонь згас. Сприйнявши це за диво, Вишпольський фундував спорудження невеликого дерев'яного костелу з монастирем (кляштором), які були зведені за кілька місяців. У головному вівтарі костелу встановили врятований образ. До збудованого при костелі монастиря Вишпольський запросив ченців ордену із Жорнища в Липовецькому повіті на Поділлі.
Мурований костел з монастирем
У 1757—1760 роках замість попередніх дерев'яних було збудовано мурований костел і згодом також монастир, фундацію яких пов'язують з родиною кременецького гродського (земського) судді Міхала (Михайла) Юзефа з Ґроцова Прейса, власника села Шибена в Старокостянтинівському повіті й кількох інших маєтків, та його дружини Терези з Дручан Княгининської, хорунжанки київської. Міхал Прейс помер наприкінці 1751 року; ще раніше померла єдина донька подружжя, Гелена Вилежинська, хорунжина волинська, смерть якої, вірогідно, вплинула на рішення Прейсів про фундацію костелу та реформатського конвенту.
Після спорудження мурованого костелу до нього було перенесено образ Ісуса Христа, врятований під час пожежі 1735 року. За переказом, у день церемонії перенесення ікони зі старого костелу до нового, 5 липня, у селі через наїзд коней було тяжко покалічено двох дітей; їх принесли на руках та підвели до ікони, після чого вони зцілилися. Це диво згодом було зображено на фресці в костелі, над дверима, що вели до ризниці. Кілька років потому в Дедеркалах було скликано комісію з єзуїтів та двох єпископів, яка, розглянувши свідчення про чудесні зцілення, визнала місцевий образ Ісуса Христа чудотворним.
Спорудження монастиря було завершено вдовою Терезою Прейсовою в 1772 році. Навколо монастиря було зведено кам'яний мур із вежами. Ще наприкінці 18 століття фундацію завершувала племінниця пані Прейсової — Магдалена з Коссаковських Кучинська, підкоморина дорогичинська. Парафію при реформатському костелі ерегував у 1796 році єпископ Каспер Цецішовський. Костел було консекровано в 1805 році на честь Воздвиження Святого Хреста луцьким єпископом-помічником Яном Хризостомом Качковським. 1807 року за указом Олександра I до монастиря Великих Дедеркалів переселили ченців із реформатського монастиря в Кременці.
У 1826 році Якуб Ігнацій Дедерко, на той час колишній мінський єпископ, урочисто відзначав у дедеркальському костелі п'ятдесятиріччя свого священства. На 1836 рік у монастирі було 10 священників і двоє братів-лаїків на чолі з ґвардіяном. У 1851 році уряд надав монастирю поле площею близько півтори волоки з млином в Онишківцях; згодом площу було доведено до двох волок. Монастир у Дедеркалах був одним із найдовше діючих католицьких монастирів на Волині; він уникнув ліквідації як після 1831, так і після 1864 років.
Православна церква та семінарія
У 1891 році діяльність монастиря ченців-реформатів у Великих Дедеркалах було припинено. 1893 року до Великих Дедеркал було переведено з Острога учительську семінарію, якій передали садибу ліквідованого монастиря з костелом. У 1895 році костел при монастирі було переосвячено на православну церкву. У 1904—1913 роках у семінарії викладав малювання та креслення художник Андроник Лазарчук. У цей же період у семінарії навчався фольклорист Степан Турик (1912 року випуску). Під час Першої світової війни в 1915 році семінарію евакуювали до міста Бахмача на Чернігівщині.
Подальша історія
У 1920 році костел повернули католицькій громаді. У монастирських приміщеннях було розквартировано польський батальйон прикордонної охорони (КОП). З 1940 року в приміщеннях монастиря було розміщено райком КП(б)У та районний відділ НКВС; у підвалах обладнали камери для допитів. У 1943—1944 роках монастир був центром польської самооборони, яку очолював парох Юзеф Кучинський.
У подальший період у приміщенні був будинок для осіб з інвалідністю, згодом — для людей похилого віку, з 1976 року — лікувально-трудовий профілакторій, що проіснував до 1996 року. У 1993 році колишній костел передали православній громаді, і він почав діяти як церква святителя Миколая Чудотворця. У 2000 році монастирський храм було повністю передано у власність сільській громаді УПЦ КП. У 2006 році єпархіальному управлінню передано у власність колишні монастирські приміщення.
Будівля
Проєкт барокового костелу, збудованого у 1757—1760 роках, приписується єзуїтському архітекторові Павлові Ґіжицькому. Це однонавова будівля прямокутного плану, з вужчим прямокутно завершеним пресбітерієм та висунутою перед фасадою низькою крухтою. Фасад декоровано здвоєними пілястрами, антаблементами, системою карнизів та трикутними фронтонами з нішами різних форм. У пізніші роки над дахом звели купол на восьмикутному барабані. До колишнього костелу прилягає трикрилий двоповерховий корпус монастиря, який разом із храмом утворює замкнений чотирикутник із внутрішнім подвір'ям. На осі костелу розташована брама, до якої з обох боків прилягають два будинки — колишні місця ночівлі паломників.
Колекції
За описом 1871 року в костелі зберігалися два полотна італійської школи із зображеннями святого Франциска Серафіцького та святої Єлисавети, виконані на тонкій дерев'яній основі, що були розташовані в бічних вівтарях; також образ святого Івана Євангеліста роботи Віктора Бродзького та картина «Преображення Господнє», створена Габріелем Ржищевським як копія італійського взірця. У монастирі розміщувалися олійні картини з циклом життя святого Франциска та портрети визначних реформатів, колекція старих італійських та польських гравюр, а також серія з семи невеликих картин із зображенням семи таїнств.
У монастирській їдальні розміщувалися портрети місцевих фундаторів і благодійників: Антонія Вишпольського; Михайла Прейса, його дружини та їхньої доньки, Гелени Вилежинської; Яна Феліціана Вєнцлавського, скарбника жидачевського, благодійника цього монастиря; а також портрети канівського старости Миколи Потоцького та познанського воєводи Станіслава Потоцького, фундатора монастиря реформатів у Кременці. У монастирській бібліотеці зберігалися стародруки XVI—XVII століть, «Volumina Legum», сеймові щоденники, панегірики, рукописи про козацькі повстання, а також кілька томів монастирської хроніки XVIII століття («Silva rerum»). Під костелом знаходилися поховання представників родин Дедеркалів, Вишпольських, Спендовських, Древецьких та інших власників маєтку.
Гвардіяни
Гвардіянами (настоятелями монастиря) були:
Станом на 1836 рік — о. Ян Непомуцен (екс-провінціал) Станом на 1839 рік — о. Якуб Станом на 1842 рік — о. Бернардин 1854—1868 — о. Бернардин Садовський 1868—1872 — о. Мелітон Шимборський (locumtenens) 1872—1891 — о. Граціан Богуш
Парохи
2008—2018 — о. Олександр Страхарчук
Галерея
Примітки
Коментарі
Джерела
Література
Публікації в медіа
Посилання