Будинок № 147/5 — кам'яниця архітектора Андрія-Фердінанда Краусса. Розташована на розі вулиць Саксаганського і Старовокзальної. За визначенням дослідників, будівля — найзначніша історична пам'ятка поблизу Галицької площі.

Наказом Головного управління охорони культурної спадщини № 10/38-11 від 25 червня 2011 року споруду внесено до переліку пам'яток архітектури й містобудування. Будівля перебуває у занедбаному стані.

Історія ділянки

1900 року на ділянці збудували триповерхову наріжну секцію за проєктом київського архітектора Андрія-Фердінанда Краусса. 1903 року з боку вулиці Саксаганського добудували чотириповерхову споруду.

Близько 1922 року більшовики націоналізували будівлю.

1966 року про­вели капітальний ремонт будівлі. Ця дата написана на наріжній вежі, покриття якої оновили під час ремонтних робіт.

2017 року на будинку з'явився мурал «Вимирущий кашалот».

Архітектура Наріжна частина — триповерхова Г-подібна у плані з льохом споруда. Секція на вулиці Саксаганського чотириповерхова з льохом. Кам'яниця має пласкі пере­криття, двосхилий дах і бляша­не покриття. Парадний вхід розташований в центрі фасаду, ще один вхід — у подвір'ї з боку Старовокзальної вулиці.

Фасад вирішений у стилі історизму з елементами неоренесансу. Площина стін розділена розкріповками, які фланковані коринфськими пілястрами і увінчані трикутними фронтонами.

Фасад рясно декорований ліпленими деталями, орнаментом, меандром, плетеницею. Замкові камені архівольтів вікон і тимпани фронтонів прикрашені маскаронами левів і міфологічних істот. Іонічними колонами оздоблений наріжний балкон на третьому поверсі. Саме наріжжя завершує вежа з бляшаною лускою і шатром зі шпилем.

Мурал

У 2017 до Києва приїхали швейцарські вуличні художники Крістіан Ребеккі й Пабло Тоні, які ще 1996 року об'єдналися у творчу команду . Їхні мурали можна побачити у Ванкувері, Греноблі, Каїрі, Лос-Анджелесі, Люцерні, Манчестері, Маямі, Нью-Делі, Турині та інших містах світу.

Концепція творів «Nevercrew» пов'язана з екологічними та соціальними проблемами, а в більш широкому сенсі — з умовами людського існування і ставленням людства до довкілля.

Фонд культури Баллі назвав Крістіана Ребеккі й Пабло Тоні «художниками 2012 року» , а журнал «Graffiti Art Magazine» включив до переліку зі 100 найвпливовіших міських художників року «The Urban Contemporary Art Guide 2015».

У Києві, на будинку № 147/5, Крістіан Ребеккі й Пабло Тоні зобразили величезного кита (за їхньою версією — кашалота) у вигляді пробитої повітряної кульки, яка поступово здувається. Це нагадування про те, що наслідками необачних людських дій можуть стати екологічні катастрофи. Стрит-артери прагнули своїм муралом донести людям, що треба жити не так задля власної вигоди, як заради досягнення загального соціального й екологічного блага.

За версією мережевого часопису вуличного мистецтва «I Support Street Art», мурал «Вимирущий кашалот» визнаний найкращим у 2017 році.

Примітки

Джерела