Генрі Ферфілд Осборн (; 8 серпня 1857 — 6 листопада 1935) — американський палеонтолог, геолог та адвокат євгеніки. Був президентом Американського музею природознавства протягом 25 років.
Ранні роки життя та освіта
Генрі Ферфілд Осборн народився у Ферфілді, штат Коннектикут 8 серпня 1857 року. Він був старшим сином видатного залізничного магната Вільяма Генрі Осборна та його дружини Вірджинії Рід (уродженої Стерджес) Осборн. Його молодшим братом був Вільям Черч Осборн, який працював президентом Музею мистецтв Метрополітен одружився з філантропкою та соціальною реформаторкою Еліс Клінтон Годлі Додж, донькою Вільяма Е. Доджа-молодшого.
Його бабусею та дідусем по материнській лінії були Джонатан Стерджес, видатний нью-йоркський бізнесмен і меценат, який був прямим нащадком Джонатана Стерджеса, депутат США зі штату Коннектикут, та Мері Пембертон Кейді, прямого нащадка видатного педагога Ебенезера Пембертона. Його тітка по материнській лінії Амелія Стерджес була першою дружиною Дж. П. Моргана, але померла від туберкульозу незабаром після їхнього весілля.
З 1873 по 1877 рік Осборн навчався в Принстонському університеті, здобувши ступінь бакалавра геології та археології, де його наставником був палеонтолог Едвард Дрінкер Коп. Через два роки Осборн пройшов спеціальний курс анатомії в Коледжі лікарів і хірургів та медичній школі Белвю в Нью-Йорку під керівництвом доктора Вільяма Г. Велча, а згодом вивчав ембріологію та порівняльну анатомію у Томаса Гакслі, а також у Френсіса Мейтленда Бальфура з Кембриджського університету, Англія«After Twenty Years: The Record of the Class of 1877», Princeton University, 1877—1897, p. 72. Trenton, N. J. 189.«Henry Fairfield Osborn (1857—1935)», Hervey W. Shimer, Proceedings of the American Academy of Arts and Sciences, Vol. 72, No. 10, May, 1938, pp. 377—379..
У 1880 році Осборн здобув науковий ступінь доктора філософії в палеонтології в Принстоні, ставши викладачем біології та професором порівняльної анатомії того ж університету між 1883 і 1890 роками.
Кар'єра У 1891 році Осборн був прийнятий на роботу в Колумбійський університет професором зоології; одночасно він отримав посаду в Американському музеї природознавства, Нью-Йорк, де працював куратором новоствореного відділу палеонтології хребетних. Бувши куратором, він зібрав чудову команду пошуковців викопних речовин та заготівників, включаючи Вільяма Кінга Грегорі; Роя Чепмена Ендрюса, можливого натхненника створення вигаданого археолога Індіани Джонса; та Чарльза Р. Найта, який зробив фрески динозаврів у місцях їхнього проживання та скульптури живих істот. 23 листопада 1897 року він був обраний членом клубу Бун і Крокет, організації з охорони дикої природи, заснованої Теодором Рузвельтом та Джорджем Бердом Ґріннеллом. Завдяки значному сімейному багатству та особистим зв'язкам він змінив Морріса К. Джесупа на посаді президента піклувальної ради музею в 1908 р., працюючи до 1933 р., за цей час він накопичив одну з найкращих колекцій копалин у світі. Крім того, Осборн працював президентом Нью-Йоркського зоологічного товариства з 1909 по 1925 рік.
Довгий час член Геологічної служби США, Осборн став її старшим палеонтологом у 1924 році. Він керував багатьма експедиціями з видобування копалин на південному заході Америки, починаючи з Колорадо та Вайомінгу в 1877 році. Осборн провів дослідження мозку тиранозавра, розрізавши скам'янілі мозкові шафи алмазною пилкою"Introduction, " in Larsson (2001). Pg. 20.. (Сучасні дослідники використовують комп'ютерну томографію та програмне забезпечення для реконструкції 3D для візуалізації інтер'єру ендокранії динозаврів без пошкодження цінних зразків)"Abstract, " in Larsson (2001). Pg. 19.. Він накопичив низку призів за свою роботу в галузі палеонтології. У 1901 році Осборн був обраний членом Американської академії мистецтв і наук. Він описав і назвав орнітолеста у 1903 р., тиранозавра та альбертозавра у 1905 р., пентацератопса у 1923 р. та велоцираптора у 1924 р. У 1929 році Осборн був нагороджений медаллю Даніеля Жиро Елліота від Національної академії наук. Попри його значний науковий зріст у 1900-х і 1910-х роках, наукові досягнення Осборна не були належної якості, оскільки вони були підірвані постійними зусиллями зігнути наукові результати відповідно до його власних расистських та євгеністичних поглядів.
Його спадщина в Американському музеї виявилася більш стійкою. Біограф Рональд Рейнґер назвав Осборна «першокласним науковим адміністратором і вченим третього рівня»See Ronald Rainger, An Agenda for Antiquity: Henry Fairfield Osborn and Vertebrate Paleontology at the American Museum of Natural History, 1890—1935 (Tuscaloose, AB: University of Alabama, 1991).. Справді, найбільший внесок Осборна в науку зрештою полягав у його зусиллях популяризувати її за допомогою візуальних засобів. За його закликом, співробітники Американського музею природознавства вклали нову енергію в експозицію, і в результаті музей став одним з найвидатніших місць для експонування на початку XX століття. Фрески, діорами середовищ існування та кріплення динозаврів, виконані під час його перебування в музеї, залучили мільйони відвідувачів та надихнули інші музеї наслідувати його нововведеннямOn the American Museum's habitat dioramas, see http://www.amnh.org/exhibitions/dioramas/ ; Karen Wonders. Habitat Dioramas, (Figura Nova Series 25: Acta Universitatis Uppsaliensis, 1993).. Але його рішення інвестувати значні кошти у виставки також відштовхувало певних членів наукової спільноти та викликало гнів кураторів, які сподівались витратити більше часу на власні дослідженняVictoria Cain, «The Art of Authority: Exhibits, Exhibit Makers and the Contest for Scientific Status at the American Museum of Natural History, 1920—1940.» Science in Context 24, no. 2 (2011).. Крім того, його зусилля, щоб наповнити експонати музею та освітні програми власними расистськими та євгеністичними переконаннями, занепокоїли багатьох його сучасників і зіпсували його спадщинуDonna Haraway, "Teddy Bear Patriarchy, « Primate Visions: Gender, Race and Nature in the World of Modern Science. (New York: Routledge, 1989). Also see Constance Clark, God — or Gorilla: Images of Evolution in the Jazz Age. (Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press, 2008) and Victoria Cain, „The Direct Medium of the Vision“: Visual Education, Virtual Witnessing and the Prehistoric Past at the American Museum of Natural History, 1890—1923.» Journal of Visual Culture vol. 10, no. 3 (2010)..
Теорії Теорія еволюції людини Осборн розробив власну еволюційну теорію походження людини під назвою «Теорія людини світанку». Його теорія була заснована на відкритті Пілтдаунської людини (еоантропа), яке було датовано пізнім (верхнім) пліоценом. Осборн стверджував, що він з'явився від спільного предка з мавпою в період олігоцену, який, на його думку, розвивався цілком окремо під час міоцену (16 млн років тому). Тому Осборн стверджував, що всі людиноподібні мавпи (Сімія, дотримуючись додарвінівської класифікації Ліннея) еволюціонували цілком паралельно предкам людини (гомо)«Recent Discoveries Relating to the Origin and Antiquity of Man», Henry Fairfield Osborn, Science, New Series, Vol. 65, No. 1690, May 20, 1927, pp. 481—488.«Man was Never an Ape», Popular Science, 1927, Aug 1927, Vol. 111, No. 2, p. 35.«The Hunt for the Dawn Monkey: Unearthing the Origins of Monkeys, Apes, and Humans», Christopher Beard, University of California Press, 2006.«Human evolution: an illustrated introduction», Roger Lewin, Wiley-Blackwell, 2005, p. 15..
Еволюційні погляди Осборн спочатку був прихильником неоламаркизму Едварда Дрінкера Копа, проте згодом він відмовився від цієї точки зору. Осборн став прихильником органічного відбору, відомого також як ефект БолдуїнаLevit, Georgy S; Olsson, Lennart. (2007). Evolution on Rails Mechanisms and Levels of Orthogenesis. In Volker Wissemann. Annals of the History and Philosophy of Biology 11/2006. Universitätsverlag Göttingen. pp. 107—108..
Раси Він виступав за загальну думку того часу, а саме про те, що спадковість перевершує вплив оточення. Як продовження цього, він визнав, що існують різні раси з фіксованими спадковими ознаками, і вважав нордичну або англосаксонську «расу» найвищою. Тому Осборн підтримував євгеніку, щоб зберегти «добрий» расовий запас. Завдяки цьому він підтримав «Проходження великої раси» Медісона Ґранта, написавши як другу, так і четверту передмови до книги, в яких аргументовано дотримувався таких поглядів.The Passing of the Great Race, by Madison Grant, pp. vii-xiii Книга також мала значний вплив на Адольфа Гітлера. Гітлер назвав цю книгу «своєю Біблією», оскільки вона відстоювала жорстку систему відбору шляхом усунення тих, хто слабкий чи непридатнийStefan Kühl. 2002. Nazi Connection: Eugenics, American Racism, and German National Socialism. Oxford University Press, p. 85.
Особисте життя
У червні 1881 року Осборн одружився з письменницею Лукрецією Тетчер Перрі (1858—1930) у військовій каплиці на острові Говернорс. Вона була донькою нащадка судді Крістофера Реймонда Перрі бригадного генерала Олександра Джеймса Перрі та Жозефіни (Адамс) Перрі, Сестра Лукреції, Джозефіна Адамс Перрі, була дружиною банкіра Джунія Спенсера Моргана II. У Осборна та його дружини було п'ятеро дітей, одна з яких померла в дитинстві.
Після смерті батька в 1894 р. Осборн успадкував свій будинок у романському стилі, Касл-Рок, у Гарнісоні, штат Нью-Йорк, у Гадсонському нагір'ї, який батько придбав у 1859 р., і там він зосередився на своїй благодійності після виходу на пенсію в 1882 р. Після смерті матері в 1902 р. решта маєтку батьків була порівну розділена між Генріхом та його братом Вільгельмом.
Після «майже річної хвороби» його дружина померла в їх заміському будинку в серпні 1930 р. Осборн раптово помер 6 листопада 1935 р. У своєму кабінеті в Касл-Рок, з видом на річку Гудзон.
Епоніми Африканський карликовий крокодил, Osteolaemus osborni, був названий на його честь Карлом Паттерсоном Шмідтом у 1919 роціBeolens, Bo; Watkins, Michael; Grayson, Michael (2011). The Eponym Dictionary of Reptiles. Baltimore: Johns Hopkins University Press. xiii + 296 pp. . («Osborn», p. 196)..
Див. також Таксони, описані Генрі Осборном
Книги Від греків до Дарвіна: план розвитку ідеї еволюції (1894) Сучасні проблеми еволюції та спадковості (1892) Еволюція молярних зубів ссавців: до і від трикутного типу (1907) Люди старого кам'яного віку: їхнє середовище життя та мистецтво (1915) Походження та еволюція життя (1916) Люди старого кам'яного віку (1916) Вік ссавців у Європі, Азії та Північній Америці (1921) Еволюція та релігія (1923) Еволюція та релігія в освіті (1926) Людина піднімається до Парнасу, критичні епохи в доісторії людини (1927) Аристогенез, творчий принцип у походженні видів (1934)
Примітки
Джерела
Ларссон, HCE, 2001. Ендокраніальна анатомія Carcharodontosaurus saharicus. У DH Tanke & K. Carpenter (ред.), Мезозойське життя хребетних: с. 19–33.
Література
Робертсон, Томас, «Тотальна війна і загальне середовище: Фейрфілд Осборн, Вільям Фогт і народження глобальної екології», Історія навколишнього середовища, 17 (квітень 2012), 336–64. (Медісон Грант була другом і співробітником Осборна) Національна академія наук: Біографічні спогади про Генрі Фейрфілда Осборна (1857—1935), Вільям К. Грегорі, 1937
Посилання Бібліографія опублікованих праць Генрі Фейрфілда Осборна за 1877-1915 роки Короткий нарис про расові теорії Осборна Коротка біографічна замальовка Works by Henry Fairfield Osborn Works by or about Henry Fairfield Osborn Works by Henry Fairfield Osborn