Перший міжнародний антиєврейський конгрес () — зібрання представників антисемітських організацій різних країн з метою отримання конфіденційних порад
Відбувся у Дрездені 11–12 вересня 1882 року.
Передумови
Дослідники антисемітизму зазначають, що його витоки лежать у глибині століть Михайлюк М. В. Ідейні витоки антисемітської складової ідеології нацизму.— Збірник наукових праць «Гілея: науковий вісник.»Історичні науки. Вип. 143. Антисемитизмъ.— В кн.: Еврейская энциклопедія. Сводъ знаній о еврействѣ и его культурѣ въ прошломъ и настоящемъ. Томъ второй. Алмогады — Арабскій языкъ / Подъ общей редакціей д-ра Л. Каценельсона и барона Д. Г. Гинцбурга.— С.-Петербургъ: Изданіе Общества для Научных Еврейских Изданій и Издательства Брокгаузъ—Ефронъ, 1908.. Розвиток антисемітизму в Німеччині наприкінці XIX ст. пов'язаний з іменами Вільгельма Марра, Отто Глагау (), Адольфа Штеккера (), Генріха фон Трейчке, Ойгена Карла Дюрінга (), Хьюстона Стюарта Чемберлена (). Їх позиція стала прикладом антиєврейських настроїв, що сформувалися в німецькому інтелектуальному середовищі XIX — початку XX ст. «Єврейське питання» стояло на порядку денному у багатьох європейських країнах. Водночас в Німеччині існували радикальні антисемітські рухи, що об'єднували дрібних міських буржуа, селян, люмпен-пролетарів, котрі фокусували своє невдоволення на єврействі як на конкурентові у торговельно-економічній сфері. «Ліга антисемітів», побудована за принципом вождизму, збирала тисячі підписів під петицією з вимогою обмежити громадянські права євреїв, а 1880 року організувала погроми.
На початку 1880-х років антисемітські організації Німеччини долучилися до міжнародного об'єднання, до якого увійшли антисеміти Російської та Австро-Угорської імперій.
Внаслідок поділу Польщі Російська імперія отримала значне єврейське (юдейське) населення. На кінець XIX ст. суперечки навколо єврейського питання в Росії мали місце і про європейський антисемітизм вже було широко відомо. До цього європейського антисемітського руху ставилася з великою повагою певна частина російської інтелигенції. Іван Аксаков закликав вчитися антисемітизму у Заходу. 1881 року у заснованій ним газеті «Русь» він писав:
Як відзначають дослідники, ненависть до єврейства проходить через усі (й «ліві» і «праві») російські політичні течії 1860 – 1870–х років Кальян С.Є. Юдофобські настрої російської інтелектуальної еліти (друга половина ХІХ ст.).— Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць.- К., 2009. Випуск 18.— С. 103—110..
На той час в Росії як раз мали місце кілька погромів (1881). Німецькі антисеміти хотіли показати, що їхня батьківщина не поступається Росії. Демагогічному антисемітизму потрібні були «вуличні» методи боротьби і «євангельські» промови Адольфа Штеккера, що викликали на народних мітингах лише захоплені крики: «смерть жидам!» «бий жидів!» — не личили тим політичним діячам, з яких сформувався в Німеччині штаб антисемітської партії. Ернстові Хенріці, Германові Альвардтові, Отто Беккелєві потрібні були інші методи боротьби, і 1881 року вибухнув у Німеччині ряд погромів, що мали значні розміри в Штеттині, Данцігу, Шівельбейні і Нейштеттині Лозинский С. Г. Социальные корни антисемитизма в средние века и в новое время.— М.: Атеист, 1929.— С. 170—171..
У 1880—1881 роках понад 250 000 громадян Німеччини підписали «Антисемітську петицію» проти правової та соціальної рівності євреїв. 1881 року Макс Ліберман фон Зонненберг звернувся до «антисемітської петиції», за допомогою якої він стає провідною фігурою фолькіше-руху. Петиція закликала до проведення окремого перепису євреїв, їх вигнання з усіх державних установ, державної служби та системи освіти, а також заборони імміграції євреїв до Німеччини. Фон Зонненберг засновує «Дойче Фолькцайтунг»
Історія проведення
До 1882 року антисемітизм вже мав міцні корені у Центральній Європі. Олександр Пінкерт () намагаючись створити єдиний фронт у вересні цього року організував «Перший міжнародний антиєврейський конгрес», залучивши лідерів «Берлінського руху» (А. Штеккер, Б. Ферстер, Ліберманн фон Зонненберг та Ернст Хенріці), кількох австрійців, угорців, а також росіян. У його роботі взяли участь понад 300 запрошених з Німеччини, Австрії, Угорщини та Росії Antisemitic Elements in the Critique of Capitalism in German Culture, 1850-1933 (German Life and Civilization) by Matthew Lange.— Oxford, Bern, Berlin, Bruxelles, Frankfurt am Main, New York, Wien, 2007.— P. 136—137. Ulrich Wyrwa. Die Internationalen Antijüdischen Kongresse von 1882 und 1883 in Dresden und Chemnitz Zum Antisemitismus als europäischer Bewegung, in: Themenportal Europäische Geschichte, 2009.
Уряд Прусії відмовив у дозволі на проведення конгресу. Уряд Саксонії не тільки дозволив проведення заходу, а ще й обіцяв свою підтримку.
Ні антисемітські, ні не-антисемітські газети не повідомляли про передбачуваний європейський характер Конгресу. Після його відкриття у Дрездені 11 вересня 1882 року виявилося, шо оголошені учасники не прибули із Франції та з інших західноєвропейських країн, і навіть з Румунії. Учасники походили майже виключно з Німеччини та монархії Габсбургів. Склад антисемітів, зібраних у Дрездені, скоріше відповідав межам старого Райху, аніж пропагованим європейським — міжнародним амбіціям. На трибуні доповідача були бюсти німецького та австрійського імператорів, а також — як господаря-покровителя — саксонця Ulrich Wyrwa. Die Internationalen Antijüdischen Kongresse von 1882 und 1883 in Dresden und Chemnitz Zum Antisemitismus als europäischer Bewegung.— С. 4..
Основна складова конференції була зосереджена на розвитку розбіжності між прихильниками Штеккера, що бачили в хрещенні євреїв вирішення «єврейського питання», і расистами, які тримали свою владу і поступово почали брати під контроль антисемітський рух загалом.
Головні учасники конгресу були перелічені у прийнятому Маніфесті: з’їзд відбувся на запрошення перелічених панів:
(1) Фрідріх Карл, рейх-барон фон Фехенбах-Лауденбах, королівський баварський скарбник та майор (у відставці) у Лауденбаху та Соммерау, голова Асоціації захисту торгів та почесний президент Вестфальської асоціації торгів; Доктор Філ.
(2) Ернст Генрічі, в Тегелі поблизу Берліна, голова Асоціації соціального рейху в Берліні;
(3) Віктор фон Істочі, Будапешт, член угорського рейхстагу; Lic. теол.
(4) Густав Коффмане, Бреслау, член правління Німецької асоціації реформ у Бреслау;
(5) Геза фон Оноді, Тиса-Еслар, власник садиби, член угорського рейхстагу;
(6) Вільгельм Пікенбах, Берлін, торговець, голова Німецької асоціації реформ у Берліні;
(7) Олександр Пінкерт-Вальдегг, Дрезден, головний редактор, голова Центрального комітету Німецької партії реформ та Німецької асоціації реформ у Дрездені;
(8) Ернст Шмайцнер, Хемніц, власник видавництва, голова Німецької асоціації реформ у Хемніці;
(9) Рудольф Скалла, Іглау в Моравії, промисловець, голова Австрійської асоціації реформ в Іглау;
(10) Придворний проповідник Адольф Штоккер, Берлін, член німецького рейхстагу та прусської палати депутатів, президент Християнсько-соціальної партії в Берліні;
(11) Карл, рейх-барон фон Тюнген-Росбах, у Росбаху в Нижній Франконії, власник садиби;
(12) Едмунд Вінтерфельдт, Бреслау, редактор, член правління Німецької асоціації реформ у Бреслау;
(13) Сер Карл фон Цербоні ді Спосетті, Відень, редактор, член правління Німецької асоціації реформ у Відні;
(14) Фердинанд Циглер, Бреслау, власник фабрики, голова Німецької асоціації реформ у Бреслау .
Іван фон Шімоні, був членом угорського парламенту і делегатом Дрезденського конгресу: саме він доповідав зібранню про ритуальне вбивство в Тиса-Есларі Григорий Никифорович. Дрезденский конгресс 1882 года: просвещенный антисемитизм прекрасной эпохи.— Еврейская Старина, №2, 2014..
Гучними оплесками була зустрінута пропозиція вітати обмежувальні заходи російського уряду щодо євреїв і клопотати перед німецьким урядом видати подібні ж закони стосовно німецьких євреїв Лозинский С. Г. Социальные корни антисемитизма в средние века и в новое время.— М.: Атеист, 1929.— С. 171..
1883 року у видавництві Ернста Шмайцнера () у Хемніці вийшла друком книга анонімного російського автора-соціаліста, що був присутній на конгресі делегатом, запрошеним Віктором фон Іштоці, депутатом угорського парламенту і автором Маніфесту конгресу Первый международный антисемитическій конгрессъ // Der erste Internationale Antisemiten-Congress. — Chemnitz : E. Schmeitzner, 1883.— С. 5. Фридрих Горенштейн. Дрезденские страсти. Повесть из истории международного антисемитского движения.— М.: Новое литературное обозрение, 2015.— С. 53..
Прийняті й опубліковані документи
Маніфест до урядів та народів християнських держав, які перебувають під загрозою юдаїзму згідно з резолюцією Першого міжнародного антиєврейського конгресу в Дрездені 11 і 12 вересня 1882 р. Маніфест був написаний
Тези барона фон Тюнген-Росбаха та барона фон Фехенбах-Лауденбаха.
Було розповсюджено понад 45 000 примірників цього «Маніфесту» німецькою мовою та у перекладах на російську, чеську та угорську James Retallack. Red Saxony: Election battles and the Spectre of Democracy in Germany, 1860-1918.Oxford University Press.— P. 216..
Конгрес створив «постійний комітет» для підтримки громадської уваги та збору пожертв .
Примітки
Див. також Alliance israélite universelle Всесвітній конгрес сіоністів Історія сіонізму Антисемітизм
Джерела
Маніфест до урядів та народів християнських держав, яким загрожує юдаїзм.— Manifest an die Regierungen und Völker der durch das Judenthum gefährdeten christlichen Staaten (Dresden, 11./12. September 1882).— Deutsche Geschichte in Dokumenten und Bildern. Band 4. Reichsgründung: Bismarcks Deutschland 1866-1890 Первый международный антисемитическій конгрессъ // Der erste Internationale Antisemiten-Congress. — Chemnitz : E. Schmeitzner, 1883.— 92 с. Ульріх Вирва. Міжнародні антиєврейські конгреси 1882 і 1883 років у Дрездені й Хемніці. Про антисемітизм як європейський рух.— Ulrich Wyrwa. Die Internationalen Antijüdischen Kongresse von 1882 und 1883 in Dresden und Chemnitz Zum Antisemitismus als europäischer Bewegung, in: Themenportal Europäische Geschichte, 2009 . Аксаков И. С. Іудаизм как всемирное явленіе.— «Русь» от 13 іюня 1881, № 31 Антисемитизмъ.— В кн.: Еврейская энциклопедія. Сводъ знаній о еврействѣ и его культурѣ въ прошломъ и настоящемъ. Томъ второй. Алмогады — Арабскій языкъ / Подъ общей редакціей д-ра Л. Каценельсона и барона Д. Г. Гинцбурга.— С.-Петербургъ: Изданіе Общества для Научных Еврейских Изданій и Издательства Брокгаузъ—Ефронъ, 1908.— Стб. 638—763. Михайлюк М. В. Ідейні витоки антисемітської складової ідеології нацизму.— Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. Історичні науки. Вип. 143.— С. 112—119. Григорий Никифорович. Дрезденский конгресс 1882 года: просвещенный антисемитизм прекрасной эпохи.— Еврейская Старина, №2, 2014. Фридрих Горенштейн. Дрезденские страсти. Повесть из истории международного антисемитского движения.— М.: Новое литературное обозрение, 2015.— 320 с. ISBN: 978-5-4448-0246-5 Кальян С.Є. Юдофобські настрої російської інтелектуальної еліти (друга половина ХІХ ст.).— Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць.— К., 2009. Випуск 18.— С. 103—110. James Retallack. Red Saxony: Election battles and the Spectre of Democracy in Germany, 1860-1918.Oxford University Press.— 720 p. ISBN 978-0-19-966878-6 Antisemitic Elements in the Critique of Capitalism in German Culture, 1850-1933 (German Life and Civilization) by Matthew Lange.— Oxford, Bern, Berlin, Bruxelles, Frankfurt am Main, New York, Wien, 2007. 348 pp. ISBN-13: 978-3039110407
Посилання Antisemitismus in Deutschland ausgangs des 19. Jahrhunderts.— Quellen und Materialien.