Шле́звіг-Гольште́йн, або Шле́звіг-Гольште́йнська прові́нція () — у 1867–1946 роках прусська провінція на території Ютландського півострова. Провінційна столиця — Кіль (1867—1879, 1917—1946), Шлезвіг (1879—1917). Перебувала у складі Прусського королівства (1867—1871), Німецької імперії (1871—1918), а також Вільної держави Пруссія, що входила до Веймарської республііки (1918—1933) і нацистської Німеччини (1933—1945). Створена 1867 року на основі Шлезвізького і Гольштейнського герцогств, до яких 1876 року приєднали Саксен-Лауенбурзьке герцогство. Займала терени сучасних німецьких федеральних земель Шлезвіг-Гольштейн, Гамбург. До 15 червня 1920 року включала Південну Данію (так званий Північний Шлезвіг), яка була віддана Данії за результатами плебісциту після поразки Німеччини у Першій світовій війні. Площа — 15.682 км² (1939). Населення — 1.589.267 осіб (1939); густота населення — 101 ос./км² (1939). 23 серпня 1946 року перетворена на федеральну землю Шлезвіг-Гольшейн.

Географія Шлезвіг-Гольштейнська провінція розташовувалася на Ютландському півосторові між Балтійським морем на сході і Півінічно-Німецьким морем на заході. Вона межувала на півночі із данською Ютландією, на півдні — з німецькою провінцією Ганновер і областю міста Гамбург, на заході — з Мекленбургом, князівством Любек і областю міста ЛюбекШлезвиг-Гольштиния // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1903, Т. 39, С. 677—682..

Площа провінції змінювалася. 1910 року вона становила 19.018,8 км², а 1939 року, внаслідок втрати частини території на користь Данії, скаладала вже 15.682 км².

До складу провінції входили острови Гельголанд, а також багато великих і малих островів вздовж західного берега серед широких мілин, і кілька островів біля східного берега. До складу великих островів на сході входили Альзен, Фемарн і Ерьо; на заході — Рьомьо, Зюльт, Фер, Амрум, Пельворм, Нордстранд і Галліген.

У межах провінції розташовувалися кілька анклавів: 4 гамбурзьких, 5 любекських і 3 мекленбург-стрілецьких.

Історія

Утворення провінції Шлезвіг-Гольштейнська провінція утворилася із колишніх данських герцогств Шлезвіг і Гольшейн, завойованих Пруссією у 1864—1866 роках, а також Лауенбурзького герцогства, яке приєдналося до Пруссії 1876 року.

Згідно з Празьким мирним договором від 23 серпня 1866 року Австрійська імперія поступилася герцогствами Шлезвіг і Гольшейн на користь Пруссії. Одна зі статей договору передбачала плебісцит населення у Північному Шлезвігу про приєднання до Данії або Пруссії, але цей пункт проігнорували, а через 12 років — скасували. Паралельно, 27 вересня 1866 року Пруссія уклала іншу угоду із великим герцогом Петером Ольденбурзьким, за якою він зрікався своїх претензій на спадщину у Шлезвігу й Гольштейні за 1 мільйон талерів. 12 січня 1867 року Пруссія об'єднала обидва герцогства, проголосивши створення Шлезвіг-Гольштинської провінції.

Розвиток Жителі герцогств дуже негативно сприйняли приєднання до Пруссії. Ставлення поступово змінилося на краще після пруссько-французької війни 1870—1871 років й постання Німецької імперії. Нова влада перетворила Кіль на першу військову гавань і базу країни, сприяла економічному злету Альтони, а 1895 року завершила будівництво каналу імператора Вільгельма (Кільського каналу). Ці перетворення оживили увесь регіон.

1881 року німецький крон-принц Вільгельм, майбутній імператор, заручився із шлезвіг-гольштейнською принцесою Августою-Вікторією, старшою донькою титулярного шлезвіг-гольштейнського герцога Фрідріха. Таким чином відбулося замирення німецької правлячої династії із Августенбурзьким домом. 1885 року Фрідріх отримав у володіння Августенбурзький замок і державну річну ренту в 300 тисяч марок, за що відмовився від претензій на Шлезвіг-Гольштейн.

1890 року, згідно з Занзібарським договором, Велика Британія повернула Німеччині острови Гельголанд, які увійшли до складу Шлезвіг-Гольштейнської провінції.

Шлезвізькі плебісцити

Після поразки Німеччини у Першій Світовій війні країна уклала Версальський договір від 28 червня 1919 року, який вимагав провести на території Шлезвігу плебісцит населення про приналежність до Данії.

10 лютого і 14 березня 1920 року, під наглядом спостерігачів від країн Антанти, відбулося два плебісцити у Північному (Зона І) і Центральному Шлезвігу (Зона ІІ). Населення північних областей проголосували за приєднання до Данії (74,9 %, 75 431 особа), а центральних — за залишення у Німеччині (80,2 %, 51 742 особи). Населення великих німецькомовних міст і повітових центрів таких як Тондерн (76,5%), Апенраде (55,1%), Зондербург (56,2%), а також мешканці деяких південних районів Північного Шлезвігу, проголосували за Німеччину, але їхнє волевиявлення проігнорували.

15 червня того ж року Північний Шлезвіг (Апенрадський, Гадерслебенський, Зондебурзький повіти) увійшов до складу Данії й отримав назву Південна Ютландія. 1921 року було визначено новий дансько-німецький кордонAlnor, K. Die Ergebnisse der Volksabstimmungen vom 10. Februar und 14. März 1920 in der 1. und 2. schleswigschen Zone (= Heimatschriften des Schleswig-Holsteiner-Bundes. Band 15). Flensburg (Lutherhaus): Verlag des Schleswig-Holsteiner-Bundes, 1925..

Утворення землі 23 серпня 1946 року на основі Шлезвіг-Гольштейнської провінції була утворена Шлезвіг-Гольштейнська земля Німеччини

Адміністративний поділ Повіти Урядові округи Шлезвігу (Regierungsbezirk Schleswig) і Гольштейну (Regierungsbezirk Holstein) утворені 1 жовтня 1868 року.

1868 1889 1920 1932—1933 1946 1970 1974 Апенраде (Kreis Apenrade) → до Данії за результатами плебісциту Гадерслебен (Kreis Hadersleben) Зондербург (Kreis Sonderburg) ФленсбургKreis Flensburg Фленсбург (Stadtkreis Flensburg) Фленсбург-Ланд (Landkreis Flensburg-Land) Шлезвіг-Фленсбург Шлезвіг (Kreis Schleswig) Екенрнферде (Kreis Eckernförde) Рендсбург-Екернферде Айдерштедт (Kreis Eiderstedt)Гузум-АйдерштедтKreis Husum-Eiderstedt Айдерштедт Північна Фризія Гузум (Kreis Husum) Гузум Тондерн (Kreis Tondern) Південний Тондерн (Kreis Südtondern)

Населення Рік ОсібRademacher, M. Deutsche Verwaltungsgeschichte von der Reichseinigung 1871 bis zur Wiedervereinigung 1990. Osnabrück, 2006. Лютерани Католики Інші християни Юдеї 1871 995.873 1880 1.127.149 1890 1.219.523 (100%) 1.190.793 () 21.807 () 2.833 () 3.751 () 1900 1.387.968 (100%) 1.349.297 () 30.524 () 3.928 () 3.486 () 1910 1.621.004 1925 1.519.365 (100%) 1.431.057 () 41.349 () 1.288 () 4.152 () 1933 1.589.664 (100%) 1.459.722 () 47.526 () 309 () 3.117 () 1939 1.589.267 (100%) 1.418.079 () 68.311 () 4.237 () 596 ()

Примітки

Бібліографія

Urkundensammlung. Kiel, 1839—74. Quellensammlung. Kiel, 1862—74. Regesten und Urkunden. Hamburg, 1886—9 Zeitschrift der 1833 gegr. Schl.-holst.-lauenburg. Gesellschaft für vaterländische Geschichte Christiani, «Gesch. der Herzogtümer Schleswig und Holstein», 1775—79 Christiani, «Gesch. Schl. und Holst. unter d. oldenburgischen Haus» Kiel, 1781 Hegewisch, «Gesch. Schl. etc. 1588—1694. Kiel, 1801—1802 Waitz, «Schleswig-Holsteins Geschichte», 1851—54. Handelmann, «Geschichte von Schleswig» (1874) Möller, «Geschichte Schleswig-Holsteins» Altona, 1888. Droysen und Samwer, «Die Herzogtümer Schl.-Holst. und d. Königr. Dänemark. Aktenmässige Geschichte der dänischen Politik seit 1806» Hamburg, 1850. Sybel, «Die Begründung des Deutschen Reichs durch Wilhelm I», 1889, Bd. 3. Lohr, «Die Schleswig-holsteinische Frage bis zur Erhebung der Herzogtümer 1848», 1895 Samwer, «Die Staatserbfolge der Herzogtümer Schleswig-Holstein» Hamburg, 1844. Aufzeichnungen des Prinzen Friedrich v. Schleswig-Holstein-Noer, 1848—1850, 1861. Baudissin, «Gesch. d. Schleswig-holst. Kriegs. Hannover, 1862. Moltke, «Gesch. d. Kriegs gegen Dänemark 1848—49. Berlin, 1893. Rüstow, «Der deutsch.-dänische Krieg 1864» (Цюрих, 1864. Blasendorff, «Der deutsch-dänische Krieg 1864» (Б., 1889. Bernhardi, «Der Streit um die Elbherzogtümer. Tagebuchblätter aus d. J. 1863—1864. Leipzig, 1895. Thudichum, «Verfassungsgeschichte Schleswig-Holsteins von 1806—52, 1871. Mestorf, «Vorgeschichtliche Altertümer aus Schleswig. Hamburg, 1885.

Довідники Шлезвиг-Гольштиния // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1903, Т. 39, С. 677—682.

Посилання