Помірні дощові ліси — хвойні або широколистяні ліси, які поширені в помірному кліматичному поясі в умовах значних опадів.
Дощові ліси помірної зони поширені в океанічних вологих регіонах світу: тихоокеанські дощові ліси помірної зони північноамериканської північно-західної частини Тихого океану, а також аппалачські дощові ліси помірної зони в Східному сонячному поясі США; вальдівські дощові ліси помірної зони на південному заході Південної Америки; дощові ліси Нової Зеландії, Тасманії та південного сходу Австралії; північно-західна Європа (невеликі кишені у Великій Британії та більші площі в Ірландії, південній Норвегії та північній Іберії); південна Японія ; Чорноморсько-Каспійський регіон від найпівденнішої прибережної зони болгарського узбережжя через Туреччину до Грузії та північного Ірану.
У вологих умовах помірні дощові ліси, як правило, мають густий підлісок з мохів, папоротей та деяких чагарників та ягідних рослин. Помірними дощовими лісами можуть бути помірні хвойні ліси або помірні широколистяні та мішані ліси.
Визначення
Що стосується помірних дощових лісів Північної Америки, широко визнано визначення Алабека:
Річних опадів понад 1400 мм: Середньорічна температура становить від 4 до 12 ° С.
Однак необхідна річна кількість опадів залежить від таких факторів, як розподіл опадів протягом року, температури протягом року та наявність туману, а також визначення в інших регіонах світу значно різняться. Наприклад, австралійські визначення є екологічно- структурними, а не кліматичними:
Зімкнутий лісовий намет деревного ярусу перекриває щонайменше 69 % неба. Ліс складається переважно з деревних порід, які не потребують пожеж для відновлення, а їхній підріст здатен відновлюватися під лісовим наметом та в природних вікнах поміж деревостаном.Floyd, A. (1990) Australian Rainforests in New South Wales, Vol. 1. Surrey Beatty & Sons Pty Ltd, Chipping Norton, NSW, .
Останнє, наприклад, не дало б включити частину помірних дощових лісів на заході Північної Америки, оскільки псевдотсуга прибережна один із їхніх домінантних видів дерев, вимагає руйнівного впливу на деревостан, щоб розпочався новий цикл насіннєвого відновлення. Північноамериканське визначення, у свою чергу, виключало б частину помірних дощових лісів за визначеннями, що використовуються в інших місцях.
Рівень деревного ярусу У лісах наметом вважається здебільшого верхній ярус крон, або зона середовища існування, утвореного зрілими кронами дерев з елементами екологічних ніш інших біологічних організмів (неофітів, ліан, тварин, що живуть на деревах). Рівень намету — це верхній ярус помірних дощових лісів. Дерева, що утворюють намет, хвойні дерева, можуть досягати 100 метрів і більше. У наметі виживають різноманітні види. Верхівки цих дерев збирають більшу частину дощу, вологи та фотосинтезу, який приймає дощовий ліс. Вони утворюють густий лісовий намет, перекриваючи близько 95 % площі влітку.
Покриття намету вимагає від рослин підліску і трав'яно-мохового вкриття високого рівня тіньовитривалості. Коли намет у повному розвитку покриває близько 95 % площі, виживання рослин зменшується. Деякі види рослин стали тіньовитривалими, щоб вижити. Крони дерев абсорбують велику кількість дощу і утримують нижчі яруси лісу вологими.
Намет виживає завдяки фотосинтезу. Листя живить енергією та поживними речовинами дерева, які своєю чергою забезпечують життєве середовище та поживу для лісу загалом. За допомогою супутникових даних ефективність використання радіації (RUE) обчислює річну кількість фотосинтезу, який відбувається в помірних дощових лісах. Інтенсивність фотосинтезу може бути різною залежно від кліматичної зони та мікроклімату лісу.
Глобальний розподіл Помірні ліси покривають значну частину Землі, але помірні дощові ліси поширені лише в кількох регіонах світу. Більшість із них поширені в океанічному вологому кліматі: тихоокеанські дощові ліси помірної зони на Заході Північної Америки (Південно-Східна Аляска до Центральної Каліфорнії), помірні дощові ліси Вальдівію та Магеллану на південному заході Південної Америки (Південне Чилі та сусідня Аргентина), кишені дощових лісів на північному заході Європа (південь Норвегії до півночі Іберії), помірні дощові ліси південного сходу Австралії (Тасманія та Вікторія) та помірні дощові ліси Нової Зеландії (західне узбережжя Південного острова).
Інші трапляються в субтропічному вологому кліматі; прибережні ліси Книсна-Аматоле Південної Африки, Евксинсько-Колхідські листяні ліси Чорноморського регіону (південно-східна частина Болгарії, Туреччини та Грузії), каспійські помірні тропічні ліси Ірану та Азербайджану, гірські тропічні ліси помірного клімату вздовж східного тихоокеанського узбережжя Тайваню, східного узбережжя Корейського півострова вздовж гірського хребта Бекду та в районі, що оточує гору Джірі та через південне узбережжя півострова на південному заході Японії Ліси Тайхеййо, узбережжя Нового Південного Уельсу та Північний острів Нової Зеландії.
Крім того, осередки помірного дощового лісу трапляються в похмурому кліматі, який класифікується не лише за річними опадами, але також за кількістю похмурих днів, а також за кількістю днів зафіксованих опадів у вигляді дощу чи снігу. У Західній Північній Америці, окрім Тихоокеанського північного заходу, ще Колумбійських гір Британської Колумбії, північ Айдахо та північно-західна Монтана мають континентальний клімат і осередки помірних хвойних лісів.
На сході Північної Америки по плато Аллегені та прилеглих частинах Аппалачських гір від Західної Вірджинії до Нової Англії розкидані осередки помірних дощових лісів. Ці райони включають ділянки Західної Вірджинії, Західної Пенсильванії, а також Західного Нью-Йорка та гір Адірондак. Хороший приклад цих лісів можна знайти в долині Зоар у західній частині Нью-Йорка (недалеко від Баффало, штат Нью-Йорк), в державному парку Кук-Форест у межах Національного лісу Аллегені (найближче велике місто — Пітсбург), а також в Катедральному державному парку в Західній Вірджинії.
У Східній Азії розкидані осередки помірного дощового лісу на так званому Російському Далекому Сході (Уссурі, Зовнішня Маньчжурія, Сахалін) в Азії, де клімат також континентальний за своєю природою, але при цьому достатньо опадів і хмарного покриву, щоб дати місце значним включенням помірного дощового лісу. Як і на сході Північної Америки, багато опадів випадає у вигляді дощу та снігу. Гірські хвойні ліси гір Чанбай, що межують з Китаєм та Північною Кореєю, також є гарним прикладом, що містять одні з найбагатших високогірних вічнозелених лісів у Східній Азії.
Регіони помірних дощових лісів за континентами
Північна Америка
Тихоокеанські помірні дощові ліси
Частиною регіону помірних дощових лісів Північної Америки, найбільшої площі дощових лісів помірного поясу на планеті, є екорегіон помірних дощових лісів Тихого океану, що поширені на Берегових Хребтах, які виходять на захід, уздовж тихоокеанського узбережжя Північної Америки, від острова Кодіяк на Алясці до північної Каліфорнії і є частиною Неарктичного біогеографічного регіону. В іншій системі, створеній Комісією з питань екологічного співробітництва, цей самий загальний регіон класифікується як Тихоокеанська морська екозона за версією Канади, а також як екорегіони Західного морського узбережжя та Північно-Західні лісові гори Агентством охорони навколишнього середовища США. З точки зору флористичної системи провінцій, що використовується ботанікою, основну частину регіону складає флористичний регіон Скелястих гір, але невелика південна частина входить до Каліфорнійської флористичної провінції.
До субекорегіонів тихоокеанського екорегіону дощових лісів, визначених WWF, належать прибережні ліси північної частини Тихого океану, екорегіон Гайда-Ґваї, екорегіон острова Ванкувер, прибережні ліси Британської Колумбії, прибережні ліси Центрально-тихоокеанські прибережні ліси, каскадні ліси, прибережні ліси Кламат-Сіскіу, і екорегіони прибережних лісів Північної Каліфорнії. Вони різняться за своїм видовим складом, але всі переважно хвойні, іноді з підліском з широколистяних дерев та чагарників. Більша частина опадів випадає взимку, подібно як у середземноморському кліматі, але влітку волога туману циркулює між кронами дерев, утворюючи конденсат, який опадає на кронах і підтримує ліс вологим.Franklin, J.F. & Dyrness C.T. (1988) Natural Vegetation of Oregon and Washington. Oregon State University Press, . У прибережних лісах Північної Каліфорнії поширена секвоя вічнозелена (Sequoia sempervirens), найвище дерево в світі. В інших екорегіонах псевдотсуга прибережна (Pseudotsuga menziesii var. Menziesii), ялина ситхінська (Picea sitchensis), тсуґа західна (Tsuga heterophylla) та туя велетенська (Thuja plicata) є найважливішими видами дерев. Загальною особливістю тихоокеанських помірних дощових лісів Північної Америки є проростання сіянців на трухлявих колодах, які в процесі гниття забезпечують екологічне середовище для підросту. Такі дерева, як псевдотсуга прибережна, тсуґа західна, туя велетенська, тис коротколистий та Acer circinatum, більш тісно пов'язані з хвойними та листяними деревами в помірних лісах Східної Азії.
Деякі з найбільших просторів старих пралісів знаходяться в Олімпійському національному парку, національному парку Маунт-Рейнір, Національному лісі Тонґас, Національному меморіалі гори Сент-Геленс, національному парку Редвуд та по всій Британській Колумбії (включаючи прибережні гірські хребти Британської Колумбії), прибережний Великий Ведмежий дощовий ліс, що містить найбільші простори помірного дощового лісу, що зустрічаються у світі.
Скелясті гори Британської Колумбії, гори Карібу, Заглибина Скелястих гір (на схід від Принц-Джорджа) і Колумбійські гори на південному сході Британської Колумбії (на захід від Канадських Скелястих гір, які простягаються на частини Айдахо та Північно-Західної Монтани в США), до яких належать: гори Селкірк, Монаші та гори Перселл мають найбільші масиви внутрішніх помірних хвойних дощових лісів.Northern Wetbelt — University of Northern British Columbia http://wetbelt.unbc.ca/ Ці внутрішні дощові ліси мають більш континентальний клімат з великою часткою опадів, що випадають у вигляді снігу. Ближче до Скелястих гір фауна ссавців більш різноманітна Деякі з найкращих внутрішніх дощових лісів знаходяться в національному парку Маунт-Ревелсток та Національному парку Ґлейшер (Канада) в горах Британської Колумбії.
Аппалачські помірні дощові ліси
Помірні дощові ліси знаходяться в південних Аппалачських горах, де орографічні опади спричиняють наплив вологи із заходу та Мексиканської затоки більше, ніж у прилеглих районах. Найбільші з цих лісових масивів розташовані на заході Північної Кароліни, північної Джорджії, крайнього сходу Теннессі, та в найбільш північній околиці Південної Кароліни, переважно в національних лісах Пісґа, Нантагала та Чаттагучі та сусідньому штатному парку Ґорджес. Крім того, невеликі райони на найвищих висотах Ґрейт-Смокі-Маунтінс також отримують значну кількість опадів, наприклад, Клінґманс-Дом збирає близько 2000 мм опадів на рік.
Ялина червона (Picea rubens) та ялиця Фрейзера (Abies fraseri) є домінантами верхнього ярусу у високогірних районах. На вищих висотах (понад 1980 метрів (6500 футів)), ялиця Фрейзера є домінуючою, на середній висоті (від 1675 до 1890 метрів (від 5495 до 6201) футів)) ялина червона та ялиця Фрейзера ростуть разом, а на нижній висоті (1370—1650 метрів (4490 — 5410) футів)) ялина червона домінує. У підліску ростуть береза жовта, горобина. Молоді ялинки, ялиці та чагарники, такі як малина, ожина, Viburnum lantanoides, Vaccinium erythrocarpum, бузина червона, Menziesia pilosa, Diervilla sessilifolia — поширені у ґрунтовому покриві. Нижче ялиново-ялицевого лісу, приблизно на 1200 метрів (3900 фути) — це ліси бука великолисткового, Betula alleghaniensis, кленово-березові та дубові. Symplocarpus foetidus і низькорослий ялівець — північні види, які прийшли в ці дощові райони з півночі.