Пуреш (? — 9 квітня 1241) — мокшанський цар (каназор)Первушкин В. И. Пуреш / Пензенская энциклопедия. М. : Научное издательство «Большая российская энциклопедия», 2001. С. 509., очільник мокшанського ранньофеодального політичного утворення, відомого у руських літописах як «Пурешева волость», котра сполучила низку князівств. Мав сина Атямаса і доньку Нарчатку. У літописних зводах XII й XIII століть Пуреш згадується як сучасник Пургаса і його основний суперник.
Поволжя Землі, об'єднані під владою Пуреша, включали басейни річок Цни, Вада, середньої течії річок Мокші і Сури. Здобув ряд перемог у війнах з заліськими князівствамиЮрченков В. А. Мордовский народ: вехи истории. — Саранск, 2007.. З 1220 року — союзник володимирського князя Юрія Всеволодовича у війні з Пургасом і булгарским ханом Алмушем за гирло ОкиЮрченков В. А. Мордовский народ: вехи истории. — Саранск, 2007. — с. 93. Підтримував союзницькі відносини з половецьким ханом КотяномЛурье Я. Общерусские летописи. С. 49-55; 2) Летопись Тверская // Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып. 2. (вторая половина XIV—XVI в.). 4.2. Л., 1989..
За Лаврентіївським літописом, 1229 року «того ж літа переможи Пургаса Пурешев син з Половці, побив Мордву і всю Русь Пургасову, а Пургас ледь вмале утече».
Нашестя моголів у вересні 1236 року поставило Пуреша перед вибором, оскільки його володіння, розташовані в лісостеповій зоні, були відкриті для монгольської кінноти. Прийнявши пропозицію Батия, Пуреш став його васалом і разом зі своїм військом супроводжував монголів у їхньому поході в Центральну Європу.
Європейський похід У початку 1241 року військо Пуреша брало участь у взятті Любліна і Завихоста як авангард монгольської арміїJohn Bridges. The «Opus Majus» of Roger Bacon. Elibron Classics, 2000.. Під час облоги фортеці Сандомир в лютому і Кракова в березні 1241 року мокшани зазнали значних втрат.
Напередодні битви при Легниці (1241 рік) Пуреш повів таємні переговори з Генріхом Благочестивим про перехід на сторону німців і богемів, сподіваючись при їх підтримці вийти з-під влади БатияItinerarium fratris Willielmi de Rubruquis de ordine fratrum Minorum, Galli, Anno gratia 1253. ad partes Orientales.. Після таємних переговорів 8 квітня 1241 року Пуреш відмовився воювати з німцями, посилаючись на великі втрати, і сказав Субедею, що його воїни втомилися. Субедей наказав відвести мокшанські війська в тил на відпочинок і здати зброю їх змінникам. Він обіцяв дати воїнам Пуреша нову зброю, яку доставляли обозами з тилу. У ніч на 9 квітня монголи перебили багатьох з них сплячими. Першими були вбиті каназор Пуреш і його син Атямас. Ті, кому вдалося втекти, повернулися в землі мокшан і повідомили про те, що сталося, Нарчатці, дочці Пуреша. Нарчатка, на чолі зібраної нею армії, спустошила тили монголів. Наступним етапом монголо-мокшанського протистояння стало Золотарівське побоїще.
Хроніки і літописи, що згадують Пуреша
Повне зібрання російських літописів (ПСРЛ). Т. 1. М., 1997.. Itinerarium fratris Willielmi de Rubruquis de ordine fratrum Minorum, Galli, Anno gratia 1253. ad partes Orientales.
Образ царя Пуреша в літературі
Образ царя Пуреша яскраво зображений в психологічній драмі А. Пудіна «Каназор»Пудин А. И. Пьесы: в трех книгах (Том 2), Саранск, 2007, ISBN 5749312062, 9785749312065. Пуреш є одним з основних дійових осіб в епічній поемі Я. Кулдуркаева «Ерьмезь»«О древних временах. Об эрзянском народе», Сборник. Саранск, 1994, ISBN 5-7595-0978-0.
Див. також
Битва при Легниці
Посилання
Література
Первушкін В. І. / Пензенська енциклопедія. — М.: Наукове видавництво «Велика Російська енциклопедія», 2001, с. 509. Аліхова А. Е., М. Ф. Жіганов, П. Д. Степанов. З давньої та середньовічної історії мордовського народу. — Саранськ, 1959. Гольмстен В. В., Горюнова Є. І. Про мордовському феодалізмі // Короткі повідомлення про доповіді і польові дослідження Інституту історії матеріальної культури. Т. VIII. — М., Л., 1940. Пудалов Б. М. Початковий період історії найдавніших міст Середнього Поволжя. (XII ѕ перша третина XIII в.). — Нижній Новгород, 2003 Фомін В. В. Пургасова Русь. Інститут Російської історії РАН, 2007.