Венеція — це район міста Лос-Анджелес, Вестсайд, округ Лос-Анджелес.

Вона була заснована Ебботом Кінні, американським розробником, природоохоронцем, експертом з водопостачання та озеленення в 1905 році як приморське курортне місто. До свого об'єднання з Лос-Анджелесом 1926 року була незалежним містом. Венеція відома своїми каналами, пляжем та пішохідною 4-х кілометровою набережною  — улюбленим місцем виконавців, ворожок, художників та продавців.

Історія

19 століття У 1839 році земельну ділянку під назвою (Ла-Байона), що включала південні частини Венеції, було надано урядом Мексики Ігнасіо і Августину Мачадо, та Феліпе і Томасу Таламантесам під іменем "Ранчо Ла-Байона"diseno Rancho La Ballona. Пізніше це стало частиною порту Байона.

Заснування

1891 року багатий забудовник Еббот Кінні і його партнер Френсіс Райан купили в 23 км на захід від Лос-Анджелеса 2 милі (3 км) землі на березі океану на південь від Санта-Моніки. На північній частині цієї території вони побудували курортне містечко під назвою , яке незабаром було приєднано до Санта-Моніки.

Після смерті Райяна, Кінні та його нові партнери продовжили будівництво на південь від (Флотської вулиці). Після розпаду товариства в 1904 році Кінні, виграв у своїх колишніх партнерів шляхом жеребу з підкиданням монети заболочену ділянку на південному кінці землеволодіння. До дня відкриття 4 липня 1905 року Еббот Кінні збудував на цій ділянці прибережний курорт, який за задумом повинен був бути схожим на італійську Венецію.

Для побудови "Венеції Америки" та осушення боліт цієї місцевості Кінні перекопав кілька миль каналів, побудував довгий причал довжиною 1 200 футів (370 м) з глядацькою зоною, судновим рестораном та танцювальною залою, басейн з гарячою солоною водою та побудував аркадну ділову вулицю з венеційською архітектурою. Для проектування колон будівель Кінні найняв художника Фелікса Пеано. В капітелях колон знайшли своє відображення в т.ч. сам Кінні та місцева дівчини на ім'я Нетті Боук.

Туристи, здебільшого прибуваючи на «Червоних автомобілях» Тихоокеанської електричної залізниці з Лос-Анджелеса та Санта-Моніки, потім їхали Венеційською мініатюрною залізницею та гондолами для огляду міста. Надзвичайно привабливим був 1-мильний (1,6 км) пологий пляж Венеції. Котеджі та господарські намети можна було орендувати.

Населення (3119 жителів у 1910 році) незабаром перевищило 10 000; у вихідні дні місто залучало від 50 000 до 150 000 туристів.

Парк розваг

Атракціони на пірсі Кінні стали більш орієнтованими на розваги до 1910 року, коли були додані Венеційська мініатюрна залізниця, акваріум, котушка Вірджинії, батіг, гоночне Дербі та інші атракціони та ігрові кабінки. Оскільки для ділового району було відведено лише три вулиці довжиною в один квартал, а до Ратуші було більше милі, розвивалися інші конкуруючі ділові райони. На жаль, це створило суперечливий політичний клімат. Однак Кінні керував залізною рукою і тримав усе під контролем. Коли він помер у листопаді 1920 року, Венецією стало важче керувати. Унаслідок горіння причалу розваг через шість тижнів у грудні 1920 р., та "Сухого закону" (розпочатого в попередньому січні) податкові надходження міста сильно постраждали.

Сім'я Кінні швидко перебудувала свій пірс для розваг, щоб конкурувати з пірсом Пікерінг-Плежар в Оушен-парку та новим пірсом Сансет. Коли він відкрився, у ньому було дві американських гірки, нове гоночне дербі, Ноєвий ковчег, млинові жолоби та багато інших атракціонів. До 1925 року, додавши третю кабінку, високу гірку «Дракон», «Веселий будинок» та повітряну подорож «Літаюче коло», це був найкращий пірс для розваг на Західному узбережжі. По вихідних його відвідували кілька сотень тисяч туристів. У 1923 році Чарльз Лік побудував пристань Лік на Флотській вулиці у Венеції, поруч з причалом Оушн-Парк на П'єр-авеню в Оушен-Парку. Ще одна пристань була запланована для Венеції в 1925 році на вулиці Леона (нині Вашингтонська вулиця).

Для розваги публіки Кінні найняли авіаторів, щоб робити повітряні трюки над пляжем. Один з них, авіамайстер з кіно і власник аеропорту у Венеції Б. Х. ДеЛей впровадив перший освітлений аеропорт у США на полі, названому його іменем (раніше відоме як "Ince Field"). Після невдалої спроби морського порятунку він організував першу авіаційну поліцію в США. У Венеції ДеЛей виконав багато перших у світі повітряних трюків для кіно.

Політика До 1925 року політика Венеції стала некерованою. Її дороги, водопроводи та каналізація сильно потребували ремонту та розширення, щоб не відставати від зростаючого населення. Коли пропонувалось об'єднати Венецію з Лос-Анджелесом, опікунська рада проголосувала за проведення виборів. Консолідація була затверджена на виборах у листопаді 1925 р., і Венеція була об'єднана з Лос-Анджелесом 1926 р.

Після трирічної судової тяганини за безпосередньою участью жителів каналу в 1929 році багато вулиць було вимощено бруківкою. Після цього Департамент рекреації та парків мав намір закрити три пірси розваг, але довелося чекати, доки закінчиться термін оренди першої з них у 1946 році.

Нафта У 1929 р. Нафта була виявлена на південь від вулиці Вашингтон на півострові Венеція, який тепер відомий як квартал півострова Марина в Лос-Анджелесі. Протягом двох років територію охопили 450 нафтових свердловин, а відходи буріння засмітили інші водні шляхи. Недовгий бум забезпечив необхідний дохід громаді, яка в іншому випадку постраждала б під час Великої депресії. Більшість свердловин були закриті до 1970 х років, а останні свердловини біля Венеційського павільйону були закриті в 1991 році.

Нехтування Після поглинання Лос-Анджелесом до підтримки незвичного району не проявлялось зацікавленості. Більшість каналів було засипано та вимощено, а колишня лагуна стала транспортним кільцем. У районі не вистачало автомобіле-центричного однорідного характеру, який прагнули культивувати в епоху після Другої світової війни, те що було особливістю Венеції сприймалось застарілим пережитком спекуляцій землею в попередні десятиліття. Лос-Анджелес нехтував новопридбаним районом настільки, що в 1950 х роках територію позначили як «Трущобу біля моря». За винятком нових поліцейських та пожежних станцій у 1930 році, Лос-Анджелес мало витрачав на благоустрій Венеції. Місто проклало тролейбус (Тихоокеанський проспект) лише 1954 р., коли стали доступні окружні та державні кошти. Низька орендна плата за запустілі бунгало залучали переважно європейських іммігрантів (включаючи значну кількість людей, що пережили Голокост) та молодих художників контркультури, поетів та письменників. Покоління Beat тусувалось у бензиновому будинку на набережній та в кафе на Дадлі.

Минула активність банд  — (Бандити Венеційської берегової лінії) та мексиканська  — (Венеція 13) були двома головними бандами, що діяли у Венеції. "V-13" відслідковується з 1950 х, тоді як "Shoreline Crips" були засновані на початку 1970 х, що робить їх одними з перших гангстерських угрупувань Лос-Анджелеса. На початку 1990 х років "V-13" та "Shoreline Crips" брали участь у жорстокій битві за розподіл ринку кокаїну.

До 2002 року кількість членів банди у Венеції була зменшена через джентрифікацію та посилення присутності поліції. Згідно зі статтею «Лос-Анджелес Сіті Біт» (), до 2003 року багато членів банд з Вестсайду Лос-Анджелеса переселилися в місто Інглвуд.

Географія Згідно з проектом Mapping LA в , на північному заході Венеція межує з Санта-Моніка, на північному сході — , на південному сході — , та , на півдні — (Байона Крік) та на заході Тихим океаном.

Північна вершина району Венеції знаходиться на проспекті Уолгров та Роуз-авеню, примикаючи до аеропорту міста Санта-Моніка. На сході межа проходить з півночі на південь по проспекту Вальгроув до східної вершини району на вулиці Занджа, включаючи, таким чином, поле для гольфу Пенмара, але виключаючи Венеційську середню школу. Межа проходить по бульвару Лінкольна до Адміралтейства, виключаючи всю Марину дель Рей, на південь до затоки Байона.

Офіційна зональна карта міста Лос-Анджелес ZIMAS показує Венеційську середню школу, включену до Венеції.

Міський пейзаж

Історичний район Венеційського каналу

Бульвар Еббота Кінні Бульвар Еббот Кінні — головна визначна пам'ятка. На вулиці розташовані магазини, ресторани, бари та художні галереї. Вулицю описували як «занедбану смугу занедбаних пляжних котеджів та порожніх цегляних промислових будівель під назвою Західний Вашингтонський бульвар», а наприкінці 1980 х громадські групи та власники нерухомості наполягали на перейменуванні частини вулиці на честь Еббота Кінні. Перейменування широко розглядалося як маркетингова стратегія комерціалізації району та залучення до нього нових підприємств високого класу.

Ринок фермерів Венеції Заснований у 1987 році, фермерський ринок працює щоп'ятниці з 7 ранку до 11 ранку на Венеційському бульварі у .

Устричний гриль-бар 72-ї торгової вулиці був однією з кількох історичних пам'яток, пов'язаних з у Венеції — однією з перших вулиць, призначених для торгівлі, з часів заснування міста в 1905 році. В епоху депресії, мав там офіс, коли балотувався на посаду губернатора, а та сама історична будівля, де знаходився ресторан, була також місцем першої галереї на початку 1970 х років, а до цього — майстерні американського художника-інсталятора Роберта Ірвіна.

Історичне поштове відділення

У Венеційському поштовому відділенні, будівлі Адміністрації прогресу робіт, виконаному в 1939 році за проектом Луїса А. Саймона на навітряному колі, було покрито червоною черепицею. У ньому розміщена одна з двох фресок, написаних у 1941 році художником модернізму Едвардом Біберманом, на якій забудовник Еббот Кінні знаходиться в центрі пляжників у старомодних купальниках, чоловіків у комбінезонах та дерев'яних американських гірок, що створювало контраст Венеційського причалу з промисловими нафтовими вишками, які колись були всюди в районі. Старший куратор американського мистецтва Музею мистецтв округу Лос-Анджелес (LACMA) Ілен Сьюзен Форт сказала, що це одна з кращих фресок Нового курсу як в художньому, так і в історичному плані. Хоча вона містить яскраві кольорові елементи із забавними деталями, вторгнення зловісних нафтових вишок та свердловин було на той час дуже актуальним.

Після закриття пошти в 2012 році кінопродюсер Джоель Сілвер оприлюднив плани придбати поштове відділення за 7,5 мільйона та реконструювати будівлю під нову штаб-квартиру своєї компанії Silver Pictures. Продаж включав умову, що він або будь-який майбутній власник зберігає фрески епохи Нового курсу та надає доступ громадськості. Реставрація майже незайманої фрески зайняла більше року і коштувала близько 100 000 доларів. LACMA підкреслив фреску виставкою, яка демонструвала додаткові твори мистецтва Бібермана, рідкісні історичні документи та венеційські ефемери з відреставрованою фрескою. Срібло має довгострокову оренду на фресці, яка все ще належить Поштовій службі США. У травні 2019 року, за даними Hollywood Reporter, Сільвер продав будівлю за 22,5 мільйона британському інвестору Алексу Деллалу та його групі нерухомості, заснованій Джеком Деллалом (дід актриси Джеміми Кірке). Статус запланованого ремонту залишається предметом подальшого затвердження. Місцезнаходження настінного розпису невідоме, і це означає, що орендар порушує вимогу публічного доступу до договору оренди.

Резиденції та вулиці Багато будинків Венеції мають основні входи з пішохідних вулиць і мають номери будинків на цих пішохідних доріжках. (Автомобільний проїзд здійснюється завулками ззаду.) Внутрішні прогулянкові вулиці складаються переважно з близько 620 односімейних будинків. Однак, як і більшість решти Лос-Анджелеса, Венеція відома заторами на дорогах. Він знаходиться на відстані 3,2 км від найближчої автостради, і його надзвичайно густа мережа вузьких вулиць не була запланована для сучасного руху. Пам'ятаючи про туристичну природу великої частини транспортного руху району, його мешканці успішно боролися з численними спробами продовжити автомагістраль Марина (SR 90) на південь Венеції.