Пли́не ка́чур по Дуна́ю — українська народна пісня про долю заробітчанина. Уперше записана Миколою Лисенком з голосу Івана Франка. Належить до наймитських соціально-побутових пісень.

Пісня розповідає про важку долю наймита, якому доводиться мандрувати на чужину для заробітку. Заради цього він вимушений залишити рідний край і кохану дівчину. Він жаліється на неоднакову з братами долю, яким випало «панувати», а йому — «бідувати» по чужих краях.

Фольклорні записи

Пісня відома в декількох фольклорних записах, найвідоміший з яких був здійснений Миколою Лисенком з голосу Івана Франка, і ввійшла в «Збірник народних українських пісень» (т. IV), опублікований 1886 рокуЗбірник українських пісень для голосу в супроводі фортепіано: [у 7 вип.] / зібрав і в ноти завів М. Лисенко. – Київ, 1886 . – Вип. 4.. У збірнику міститься п'ять пісень, записаних М. Лисенком під час першого перебування І. Франка в Києві 1885 року, серед яких «Про Добвуша» та «Ой там за горою та за крем'яною». Пісню «Плине качур по Дунаю» Іван Франко записав і перейняв від Кароля Батовського з села Ценяви Коломийської округи 1880 року під час свого другого тримісячного ув'язнення, яке він відбував у коломийській тюрмі.

Плине качур по Дунаю, – Дай ми, боже, що думаю! Я думаю мандрувати, Жаль ми роду покидати. Не так роду, як мамочки, Що нас мала три синочки, Що нас мала, згодувала, Не однаку долю дала; Брату дала панувати, Мені дала бідувати Брату дала штири воли, Штири воли, як соколи; Мені дала іголочку, Гіркий же мій заробочку! Ой піду я лісом-бором, Стану собі під явором. Край явора є ставочок, Там плаває шість качечок: Одна другу припливає, Кожна свою пару має. Лиш я бідний, нещасливий, Ніхто мені не зичливий; Лиш я бідний на чужині, Моя мила плаче нині. «Де ж ти, милий, пробуваєш, Що за мене забуваєш?» – «Пробуваю край Дунаю, Нераз тебе споминаю! Коби човен тай весельце, Ночував бим в тебе, серце, – Та ні човна, ні порома, Ночувати мушу дома!»

Пісня також відома в інших фольклорних записах, зроблених у різних частинах Карпатського регіону — на Покутті, Закарпатті й Лемківщині. Один з них, згодом виданий 1906 року у Львові, здійснив Осип Роздольський у селі Серафинці Городенківського повіту на Станіславщині.Галицько-руські народні мелодії/ Зібр. Й. Роздольський, ред. С. Людкевич. Етнографічний збірник. — Львів, 1906. — Т. XXI, Ч. І.

Варіант цієї пісні, записаний фольклористкою Софією Грицою і ввійшов у збірку «Наймитські та заробітчанські пісні» 1975 рокуНаймитські та заробітчанські пісні / Упор. С.Й. Грица та ін. – К.: Наук. думка, 1975. – 575 с.

У впорядковану Марією Байко збірку «Антологія лемківської пісні» ввійшов варіант, записаний з голосу лемківської співачки Анни Драган у селі Розділля та Осипа Федака з села Павлокома.

Під час Першої світової війни пісня зазнала авторських інтерпретацій. Зокрема, у часописі «Місяцеслов» під редагуванням Августина Волошина була опублікована авторська версія пісні, надіслана вояком італійського фронту австро-угорської армії закарпатцем Іваном ПаппомМѣсяцословъ на 1917. обыкновенный годъ… / Сост. Авг. Волошин. – Унгвар: Книгопечатня «Акц. общества УНІО», 1916. – С. 93-94. Плыне качур по Дунаю… Дай ми Боже, что гадаю, Я ще гадав вандровати, Айбо мушу воевати.

Та сама версія, записана на Закарпатті 1967 року як народна фольклористом Юрієм Туряницею, увійшла в збірку «Рекрутські та солдатські пісні».

Також на Закарпатті фольклорист Дезидерій Задор у 1940-х роках записав пісню «Пливе кача по Тисині», яка перегукується в окремих моментах з піснею «Плине качур по Дунаю».

Пісня у творчості Івана Франка Іван Франко у своїх творах тричі звертався до пісні «Плине качур по Дунаю». У виставі «Війт заламейський», вільній переробці драми іспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барка «Саламейський алькальд», пісня звучить на початку другої дії. Донька селянина Педро Креспа Ізабелла та її двоюрідна сестра Інес співають фрагмент пісні. У ремарці до вистави зазначено, що мелодія Лисенка.

Пісня є ключовим епізодом неопублікованої Франком повісті «Не спитавши броду», зокрема її розділу, який окремо був виданий Іваном Франком як оповідання «Дріада» (1905). Герой повісті Борис Граб почувши пісню знайомиться з дівчиною, яку він прийняв за дріаду.

Вдруге пісня звучить в епізоді освідчення в коханні Бориса Граба та Густі Трацької.

Записи

Марія Байко ‎– «Пісні Франкового Краю». Мелодия ‎– С30 20315 002, Vinyl, LP, СРСР, 1983. Пісня входила до репертуару Віри Баганич і була видана на касеті «Співає Віра Баганич» 2001 року.

Примітки