«Пані Шалотт» () — одна з найвідоміших картин англійського художника прерафаеліта Джона Вільяма Вотергауса, створена в 1888 році. Це перша версія картини, створеної за однойменною поемою Альфреда Теннісона.

Сюжет У поемі Теннісона «Пані Шалот» розповідається історія дівчини на ім'я Елейн (), на якій лежить прокляття: вона повинна залишатися в башті на острові Шалот і вічно ткати довге полотно. Острів Шалот розташований на річці, що тече в замок Камелот. Ніхто не знає про існування Елейн, тому що прокляття забороняє їй залишати вежу і навіть дивитися з вікна. Натомість, у неї в кімнаті висить величезне дзеркало, в якому відбивається навколишній світ. Дівчина займається тим, що тче гобелен, зображуючи на ньому чудеса навколишнього світу, які їй вдалося побачити. Поступово світ дедалі більше захоплює її, а самотнє сидіння в башті стомлює. Одного разу вона бачить у дзеркалі, як сер Ланселот скаче в Камелот, і залишає кімнату, щоб подивитися на нього з вікна. В ту ж секунду виповнюється прокляття, гобелен розплутується, а дзеркало тріскається.

Елейн розуміє, який необдуманий вчинок зробила, і біжить з вежі. На березі річки вона знаходить човен і пише на ньому своє ім'я. Вона пливе по річці, співаючи сумну пісню, але помирає перш, ніж допливає до Камелота, де могла б знайти щастя і любов. Її знаходять. Ланселот бачить прекрасну жінку.

Опис Поезія Теннісона була дуже популярна серед прерафаелітів, до яких примикав Вотергаус. Хоч у цьому випадку Теннісон пише про трагічну любов, художники (Голман Гант, Росетті, Артур Г'юз) завжди наповнювали картини по «Пані Шалот» своїм змістом і відбивали світогляд людей Вікторіанської епохи, обираючи для ілюстрації різні сюжетні уривки і по різному інтерпретуючи статус жінки. Зростала роль жінки, як берегині домашнього вогнища, а прерафаеліти, в той же час, показували внутрішній конфлікт між приватними, особистими надіями і громадськими обов'язками жінокThe Lady of Shalott: Pre-Raphaelite Attitudes Toward Woman in Society.

Вотергаус зображує Шалот в той момент, коли вона вже сидить в човні і тримає в руках ланцюг, яким прив'язаний човен до берега. Поруч лежить гобелен, забутий і частково занурений у воду. Свічки і розп'яття роблять човен схожим на похороннийДив. Погребальная ладья викингов и «корабль мертвых» у народов Океании и Индонезии. Елейн дивиться на все сумним, одиноким і одночасно зневіреним поглядом. Свічки символізують життяThe Lady of Shalott by John William Waterhouse на сайті галереї Тейт. На картині дві з них загашені. Автор натякає, що Елейн залишилося жити зовсім недовго. Рот дівчини відкритий: вона співає прощальну пісню.

Пейзаж намальований недбало — Вотергаус відступив від прерафаелітських традицій, коли природа зображувалася максимально достовірно і детально.

Пізніші версії

Пізніше Вотергаус написав ще дві картини, присвячені «Пані Шалот». Варіант 1894 року називається «Пані Шалот дивиться на Ланселота» () і по композиції нагадує картину Голмана Ганта «The Lady of Shalott»: Елейн зображена в момент «падіння». Дівчина з вікна своєї вежі дивиться на лицаря, який їде біля замку. Коліна Ейлен обмотані нитками гобелена, а за її спиною тріснуте дзеркало. Як і у версії 1888 року, Вотергаус не звинувачує жінку, яка піддалася емоціям, а співчуває їй. Як писав Теннісон, «на її обличчі написане народження любові до чогось, чого вона була настільки довго позбавлена, і ця любов вириває її зі світу тіней і веде в світ реальний»Кристин Пулсон. Смерть и юная дева: Волшебница Шалот и прерафаэлиты. Bournemouth: Scholar Press, 1996..

Фінальна версія картини (1911) має назву «„Мене переслідують тіні“, — сказала Чарівниця Шалот» (). «Мене переслідують тіні» — цитата з поеми Теннісона. Всупереч сюжету поеми, Пані Шалот одягнена не в білу сукню, а в яскраво–червону, її фігура нагадує чуттєву позу Маріан з картини Мілле «Маріана» (1851). Кімната освітлена сонцем і намальована в яскравих тонах, в стилі ранніх прерафаелітів. Створюється враження, що Елейн страждає від нудьги, таким чином, очевидно, що рано чи пізно вона піддасться на спокусу подивитися на реальний світ.

Примітки

Джерела Casteras, Susan. The Victorians: British Painting, 1837—1901. Washington, D.C.: National Gallery of Art, 1997. Poulson, Christine, The Quest for the Grail: Arthurian Legend in British Art, 1840—1920, 1999, Manchester University Press, , 9780719055379, google books

Посилання Пані Шалот в Британській галереї Тейт