«Чорна рада», повна назва «Чорна рада. Хроніка 1663 року» — історичний роман українського письменника Пантелеймона Куліша, у якому зображено відому історичну подію — чорну раду, що відбулася в Ніжині в 1663 році, відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни та приєднання до Московського царства.
Історія видання Першу редакцію роману було написано в 1844—1846 роках українською і російською мовами (українська редакція тоді мала назву «Чорна рада, або Нещаслива старосвіщина»), проте через арешт у справі Кирило-Мефодіївського братства в березні 1847 року та заслання письменника до Тули із забороною друкуватися на загальних цензурних підставах автор тривалий час не міг його видати. Перші п'ять глав російської версії роману «Чорна рада» надруковано в 1845 році в петербурзькому журналі «Современник»1845: Т. XXXVII — с. 332—376; T. XXXVIII — с. 5—37, 135—196. У цьому ж журналі в наступному році з'явилася публікація «Киевские богомольцы в XVII столетии». Інші частини роману з'явилися в журналі «Москвитянин»Ч. III, № 5. — С. 3—32; ч. 1, № 1. — С. 81—122..
Лише через десять років, у 1857-му, опрацювавши нову українську редакцію роману, Куліш зміг опублікувати її окремою книжкою під назвою «Чорна рада, хроніка 1663 року»; тоді ж він видав у Москві в журналі «Русская Беседа» та окремим виданням «Чорну раду» російською мовою. За життя автора російський роман перевидано лише один раз — у першому томі «Повестей П. А. Кулиша» (СПб., 1860). Друге повне видання українського роману з'явилося в 1890 році у ЛьвовіБібліографічний покажчик писаннів П. Куліша// Дубо́ве Лы́стє. Альманахъ на згадку про П. О. Кулиша. 1903.- ст. 247, 249, 251 та 269. Це є останнім прижиттєвим виданням роману, якщо не брати до уваги уривків із твору, надрукованих Олександром Барвінським у 1896 році. У 1899 році відомий український художник Амвросій Ждаха створив ілюстрації до роману, (опубліковано в 1901 році в Одесі)З. В. Першина, Л. С. Похила. До Історії Видання Роману П. Куліша «Чорна Рада» В Одесі // Одеса: Записки історичного факультету ОНУ, № 4 (1997). стор. 67-72. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка (ф. 18, од. збер. № 31) зберігається авторизований список «Чорної ради».
Історична основа твору В основі твору лежить історична подія — Чорна рада 1663 р. у Ніжині, у якій взяли участь народні «низи» («чернь» — звідси назва ради). Відомості про неї Куліш почерпнув частково з народних джерел, більшою ж мірою спирався на архівні документи, прагнучи до максимальної точності у викладі історичних фактів, описах народних звичаїв і побуту, а також використав літописи Самовидця і Григорія Граб’янки. Політичним стрижнем роману стало припущення Григорія Грабянки про те, що «два союзніе мужи» — наказний (тобто тимчасовий) гетьман Я. Сомко й паволоцький полковник Іван Попович могли б, якби довше жили, спільними зусиллями об'єднати Правобережну й Лівобережну Україну під рукою московського царя. Водночас у «Чорній раді» Куліш виступає не так ученим-дослідником, як митцем, який поруч із зображенням реальних історичних осіб (гетьмани Я. Сомко, І. Брюховецький, ніжинський полковник В. Золотаренко, генеральний писар М. Вуяхевич) вдається й до художнього вимислу. У романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни та приєднання до Московського царства: між землевласниками й селянами, шляхтою і міщанами, міщанами й козаками, козаками й селянами, запорожцями й городовими козаками («кармазинниками»), старшиною і рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих суперечностей і стала «чорна рада».
Особливості жанру й композиції «Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман-хроніка, прикметний вальтер-скоттівською поетикою (дві сюжетні лінії — історична і любовна, історичні і вигадані персонажі, конкретно-історичний коментар, ситуації і структурні типи персонажів), однак має не концентричний, а хронікальний тип сюжету, а також відзначається більшою ідеологізацією та філософічністю. Поряд з яскравими романтичними сценами, опоетизованими картинами козацько-старшинського побуту в «Чорній раді» правдиво зображені соціальні суперечності і станова боротьба в Україні 1663 р. Функцію композиційного стрижня виконує романічний мотив дороги. Аж до центральної, кульмінаційної події — «чорної ради» твір складається зі сцен-зустрічей і сцен-зіткнень колишнього паволоцького полковника, а тепер священника Шрама (прототипом його став Іван Попович) і молодого Шраменка, які подорожують по Лівобережжю, з окремими особами та групами людей. Крізь сприймання головним чином цих двох героїв письменник показує життя й соціальну психологію різних станів і верств тогочасної України.
Ідейно-тематичний зміст Твір побудовано на протиставленні ідеологічних і моральних позицій різних персонажів. Історично правдиво змалювавши соціальні та міжнаціональні відносини, Куліш дав їм суб'єктивне тлумачення. Основні персонажі «Чорної ради», виявляючи своє ставлення до суспільно-історичних подій, постають живими психологічними типами, переконливими суспільними та індивідуальними характерами і водночас несуть певну ідею, закладену в них автором. Різноманітність позицій персонажів відбиває Кулішеві уявлення про наявні суспільно-політичні орієнтації, моральні переконання та життєві цінності. Ідеалом Сомка й Шрама є українська автономна феодальна держава (гетьман говорить про союз з Москвою на основі Гадяцьких пунктів, що їх підписав Виговський з поляками 1658 р. і які обумовлювали ширші, ніж у Березневих статтях Переяславської угоди, можливості для формування української державності). Для Божого чоловіка (кобзаря) найвищою цінністю є індивідуальна моральна чистота, духовне самовдосконалення; для «юродивого» запорожця, курінного отамана Кирила Тура (своєрідного байронічного героя на український лад) — ірраціональне життя за незвіданими законами серця. Для старого запорожця Пугача ідеалом є соціальна рівність, демократична козацька республіка, знищення форми приватної власності, втілення в життя месіанського — соціально-визвольного — призначення Запорозької Січі; для пана Череваня — заможне хуторянське життя; для Петра й Лесі — сімейна ідилія. У романі українську історію подано як боротьбу сил руйнівних і тих, що виступають за суспільний порядок. Державобудівничий підхід уособлює ідеалізована старшина городових козаків (Сомко, Шрам), руїнницький — «запорізька вольниця» і національно несвідома, схильна до соціального бунту частина селян і міщан. У виснажливій боротьбі цих двох сил — державобудівничої, культуротворчої та руїнницької — і вбачає письменник трагедію України.
Автор «Чорної ради», з одного боку, поетизує Запорожжя, де «воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались», а з іншого — показує запорозький військовий уклад як вибухонебезпечне явище, загрозливе для громадянського миру і формування гетьманської держави. В образах «юроди» Тура, ортодоксальних «січових дідів» та інших низовців-бурлак Куліш показав що «запорозькі порядки» й звичаї входили в суперечність із громадським укладом Гетьманщини, де треба «жити по-людськи», «женитись та господарювати», і становили загрозу підвалинам патріархальної сім'ї. Історіософського сенсу набуває двобій між Кирилом Туром і Петром Шраменком, символізуючи боротьбу в українській історії двох різних формувань серед козацтва — запорозького, у його крайньому свавільному вияві, і городового, що плекало патріархально-сімейні традиції та прагнуло до розбудови громадянського суспільства, правової держави та підтримання порядку.
Поряд з поетизацією героїчних акцій козацтва, шляхетних і самовідданих характерів Шрама, Сомка й Кирила Тура в ряді сцен та епізодів «Чорної ради» без прикрашення змальовано українське життя часів Руїни. Автор створив у романі багатобарвний, різнобічний, а тому живий і повнокровний образ козацької України 1663 р. Цей образ, у якому сконденсовано характерні особливості багатовікової історії Руси-України, символізує її драматичну, а то й трагічну долю, особливо в добу козаччини. Через символічний образ «нещасливої старосвітщини» автор переконливо показав, що хаос в українській історії, втрата державної самостійності Руси-України були спричинені насамперед соціальним розбратом, класово-становою боротьбою, руїнницькими діями свавільних, національно-безвідповідальних або й несвідомих елементів серед різних верств самої української народності (козацької старшини, запорожців, міщан, посполитих), князівськими й старшинськими міжусобицями, егоїстичною пристрастю національних провідників до гетьманування, їхньою виснажливою боротьбою за владу, неспроможністю й небажанням національних сил об'єднатися в боротьбі проти чужоземних загарбників. Так автор приводить читача до думки про необхідність єдності й згоди серед українського народу. У першій редакції «Чорної ради» ця головна повчальна ідея була навіть висловлена розповідачем прямим текстом — в останньому абзаці роману, як логічний висновок з нього, його підсумкова сентенція:…Скільки-то було в нас на Вкраїні добрих і розумних людей, та як то все те нінащо обернулось через безладдє, що не зуміли, як заповідав батько Хмельницький, усі уодно стояти!.Знявши, з цензурних міркувань, у другій редакції твору це пряме формулювання його стрижневої політичної думки, Куліш залишив її вираження розвитком художньої дії.
Сюжет
Зміст сюжету Сюжет роману базовано на суперечностях між простими козаками й старшиною, між міщанами та шляхтичами, між городовими козаками та запорожцями. Роман починається з того, як козак Шрам зі своїм сином Петром вирушають у дорогу з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. Дорогою їм трапляються пригоди, вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей. Врешті Шрам і Петро потрапляють на Чорну раду, де підступність демагога Івана Брюховецького бере гору.
У розв'язці роману Шрам рятує рідну Паволоч від Павла Тетері ціною власної голови.
Поштові картки з ілюстраціями до роману. Автор Амвросій Ждаха. Видавець Яків Оренштайн, Коломия, 1911 рік
Головні персонажі Персонажами роману є як історичні особи (Яким Сомко, Іван Брюховецький, паволоцький полковник Іван Попович (у романі — Іван Шрам); Василь Золотаренко, Михайло Вуяхевич, Матвій Гвинтовка, князь Данило Великогагін (у романі — Гагін); так і вигадані герої — Петро Шраменко, козак Михайло Черевань, його дружина Мелашка і дочка Леся, курінний отаман Кирило Тур, його побратим Богдан Чорногор, «січовий дід» Пугач, кобзар Божий Чоловік, козак Василь Невольник, міщанин Тарас Сурмач, дружина Гвинтовки Княгиня, а також інші козаки, міщани, селяни. Не виступають дійовими особами, але згадуються героями роману такі історичні особи, як гетьмани Богдан Хмельницький, Павло Тетеря, Юрась Хмельницький, Іван Виговський, єпископ Мефодій, московський князь Ромодановський.
Головний герой — паволоцький полковник і піп Іван Шрам поклав собі за завдання об'єднати Україну і розбити гетьмана Павла Тетерю. Після невдалої для себе й однодумців чорної ради він, щоб не допустити знищення міста Паволочі, здався Тетері і одразу ж був страчений.
Ідеалізований гетьман Яким Сомко, осмислюючи гіркий досвід Речі Посполитої, усвідомлює, що найбільшу загрозу безпеці національної феодальної держави становить загострення станових суперечностей. На його думку, щоб уникнути соціального і національного катаклізму, треба кожній верстві дати певні привілеї: «нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила».
Авторську позицію, поряд з образами Сомка і Шрама, виражає також кобзар Божий Чоловік. Державницькій ідеї козацької старшини він протиставляє християнську мораль і праведне життя. Суєту земного буття, примарність політичних діянь, трагічний розрив між ідеальним і реальним втілює також романтизований образ Кирила Тура і його життя душі як останнього притулку небуденної особистості в гріховному, невлаштованому світі.