Олексій Олександрович Парамонов (; 21 лютого 1925, Боровськ, Малоярославецький повіт, Калузька губернія, РРФСР — 24 серпня 2018, Москва, Росія) — радянський футболіст (універсал) та хокеїст з м'ячем (захисник).
Заслужений майстер спорту СРСР (1953), заслужений тренер РРФСР (1980), заслужений працівник фізичної культури Української РСР (1985), академік Академії проблем безпеки оборони й правопорядку (2006).
Життєпис Народився в місті Боровськ Московської (нині Калузької) області в багатодітній родині. У 1927 році сім'я переїжджає до Москви.
Спортивну долю Олексія в значній мірі визначила вчителька фізкультури 430-ї школи м Москви, угледівши в ньому неабиякі фізичні та спортивні задатки. Напередодні Німецько-радянської війни 1941-1945 років повинен був відбутися його дебют в столичній команді «Старт», але свято футболу співпало з днем початку війни — 22 червня 1941 року.
У роки війни працював на заводі деревообробних верстатів, який випускав міномети, і на заводі № 706 Міністерства морського флоту, де пропрацював до кінця війни, досягнувши найвищого шостого розряду слюсаря-лекальника.
Футбольна кар'єра розпочалася в команді «Будівельник», але незабаром за рекомендацією викладача Малаховського обласного технікуму фізичної культури, в який він вступив 1945 року, Г. І. Мезінова, родичкою по дружині з Анатолієм Володимировичем Тарасовим, відомим футбольним, а в подальшому хокейним тренером, запрошений в футбольну команду ВПС (Військово-повітряних Сил). У цей період команду опікав генерал В. І. Сталін. Але незабаром через конфлікт з останнім, А. В. Тарасов, а разом з ним й Олексій покинули команду. Олексій Олександрович вважає А. В. Тарасова своїм першим тренером.
За рекомендацією Миколи Озерова був прийнятий в «Спартак», в якому грав з 15 вересня 1947 року й до 1960 року. У цей період одночасно навчався в Московському педагогічному інституті імені Н. К. Крупської, який закінчив у травні 1960 року за фахом викладача фізичного виховання.
З 1 червня 1960 року працював на різних посадах в Управлінні футболу, в подальшому Федерації футболу, куди запрошений Андрієм Петровичем Старостіним. Згодом — голова Комітету ветеранів РФС.
Парамонов та його дружина Юлія Василівна жили в шлюбі з 1950 року, мали дочку. Обидва володіли французькою мовою. У 2016 році Юлія Парамонова померла"В вагон зашёл старикашка с ведром самогона: «Где тут спартачи?!» .
Парамонов помер 24 серпня 2018 року на 94-му році життя. Похований 27 серпня 2018 року поряд з дружиною на Ваганьковському кладовищі.
Суспільна діяльність Відповідальний секретар Федерації футболу (1981-1991). Член комітету УЄФА з проведення єврокубків (1983-1990). Член комітету УЄФА з футзалу (1991-1994). Відповідальний секретар Ради президентів федерацій футболу країн СНД (1993-2002). Заступник голови Комітету ветеранів РФС з 1992 року, голова — з 1996 року. Радник Президента РФС (1997-2005).
Досягнення Командні Як гравець «Спартак» Чемпіонат СРСР Чемпіон (4): 1952, 1953, 1956, 1958 Срібний призер (2): 1954, 1955 Бронзовий призер (2): 1948, 1949, 1957
Кубок СРСР Володар (2): 1950, 1958 Фіналіст (2): 1952, 1957
«Спартак» (Хокейний клуб) Чемпіонат СРСР Бронзовий призер (2): 1950, 1951
збірна СРСР Олімпійські ігри Чемпіон (1): 1956
збірна Москви Спартакіада народів СРСР Чемпіон (1): 1956
Як тренера «Етуаль дю Сахель» Туніська професійна ліга 1 Чемпіон (1): 1965/66
Кубок Тунісу Фіналіст (1): 1967
Особисті У чемпіонатах СРСР з футболу провів 318 матчів, забив 65 м'ячів. У збірній СРСР (1952-1957) зіграв 13 офіційних матчів. У списку «33-х кращих» 1954 (№ 3), 1956 (№ 1). У чемпіонатах СРСР з хокею з м'ячем провів 20 матчів.
Нагороди Державні Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (6 грудня 1999 року) — за видатний внесок у розвиток фізичної культури і спортуУказ Президента РФ от 6 декабря 1999 г. № 1602 Орден Пошани (18 травня 2005) — за великий внесок у розвиток фізичної культури і спорту Указ Президента РФ от 18 мая 2005 г. № 554 Орден Дружби (19 квітня 1995) — за заслуги в розвитку фізичної культури і спорту та великий особистий внесок у відродження та становлення спортивного товариства «Спартак»Указ Президента РФ от 19 апреля 1995 г. № 384 Орден «Знак Пошани» (1957) Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «Ветеран праці» (1985) Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (2005) Почесний громадянин Боровська (рішення міської Думи муніципального утворення Міське поселення «Місто Боровськ» від 23 липня 2008 року № 40).
Спортивні Кавалер Олімпійського ордена МОК 2001 року Кавалер Діамантового ордену УЄФА «За заслуги» 2001 року Орден «Спартака» 2005 року Національна спортивна премія «Слава» в номінації «Легенда» 2006 рік Орден ФІФА «За заслуги» 2006 рік
Публікації Парамонов А. А. Игра полузащитника. — два издания 1964 г и 1967 г.
Література Горанский И. В. Алексей Парамонов; Футбол — моя судьба. — 2005 г.
Посилання Крестник Тарасова. Чемпионат. Ру. Рубрика «День в истории». 21 февраля 2008 года
Примітки
Джерела
Профіль гравця на сайті worldfootball.net Профіль гравця на сайті eu-football.info Профіль гравця на сайті sports-reference.com (архівна версія) Профіль гравця на сайті footbook.ru Профіль тренера на сайті transfermarkt.com Профіль тренера на сайті zerozero.pt Профіль та біографія на сайті olympedia.org Профіль та біографія на сайті «Збірна Росії з футболу» Профіль та біографія на сайті «Велика російська енциклопедія» Профіль та біографія на сайті «Велика російська енциклопедія» EN ROUTE POUR LA RUSSIE #29 : ALEKSEI PARAMONOV, LA PREMIÈRE ÉTOILE RUSSE DU SAHEL