Чорна металургія Люксембургу () — галузь обробної промисловості Люксембургу, якою в наш час (2020) створюється лише приблизно 2 % суми доданої вартості. Однак в минулому, — з кінця 19 століття (приблизно з 1891 року) і більшу частину 20 століття, — металургійна промисловість експортного напряму мала напрочуд велике значення в економиці Люксембургу, однієї з найменших країн світу, вона була основою економіки країни і мала провідне значення у промисловостіEdwards, K. C. Historical Geography of the Luxembourg Iron & Steel Industry: rpesidential Address. Transactions and Papers (Institute of British Geographers), no. 29, 1961, pp. 1–16. поряд з видобуванням залізної руди. Розвиток чорної металургії в Люксембурзі досяг високого рівня. За виробництвом чавуну і сталі на душу населення Люксембург посідав 1-е місце у світі (12 — 15 тис. т, що в десятки разів було більше ніж в інших країнах з розвинутою чорною металургією). У перші 2 десятиліття 20 століття за обсягами виробництва чавуну і сталі Люксембург посідав 6 місце серед країн світу. Люксембурзька металургійна компанія «Арбед» у 20 столітті входила в десятку найбільших металургійних компаній капіталістичного світу. В наш час (2021) у Люксембурзі, у місті Люксембург, розташована штаб-квартира найбільшої в світі металургійної компанії «ArcelorMittal».
Розвиток чорної металургії в Люксембурзі став можливим завдяки значним запасам залізної руди на півдні країни, що є продовженням Лотаринзького залізорудного басейну в межах країни. До Першої світової війни чорна металургія Люксембургу значною мірою залежала від німецького капіталу, після неї контролювалася бельгійсько-французьким капіталом.
Роль чорної металургії в економиці країни почала знижуватись з 1960-х років. У період з 1974 року, від початку кризи у чорній металургії країн Західної Європи, по 1992 рік виробництво сталі в країні впало більш ніж на 50 %, а кількість робочих місць у металургійній промисловості скоротилася на дві третини.
У період роботи заводів повного циклу (до 1997 року) в металургійному виробництві використовували імпортні вугілля та кокс (з Бельгії і ФРН), а також місцеву і імпортну залізну руду (головним чином з Франції).Люксембург. // . — 1981. Головні металургійні комбінати повного циклу були розміщені біля рудників, на півдні країни — у містах Дифферданж, Еш, Дюделанж, Роданж, а також у передмісті міста Люксембург.
В наш час (2019) сталь в країні виплавляється лише з металобрухту у електродугових печах. Металургійні заводи країни випускають переважно сортовий прокат і балки, у значно меншій кількості — листовий прокат. У 2019 році в Люксембурзі працювало 5 металургійних заводів, на яких було виплавлено 2,119 млн т сталі і вироблено 2,021 млн т гарячекатаного прокату, при цьому експорт сталевих полуфабрикатів і готового металопрокату становив 2,875 млн т. імпорт — 1,076 млн т.
Історія Є свідоцтва, згідно з якими виробництво заліза на території Люксембургу мало місце за Галло-Римських часів. Однак, відносно звичним явищем воно стало тут за Середньовіччя, коли залізо, як і у Франції та в інших місцях, виробляли за допомоги каталонського горна. Однак, виробництво заліза досягло більш помітного розвитку у 16 столітті. Металургія заліза в тій чи іншій формі посідала помітне, але не домінуюче, місце у Люксембурзі з 17 століття.
Окремі дослідники виділяють в історії металургії заліза в Люксембурзі кілько чітко виражених етапів, кожний з яких окрім іншого мав ще й характерну для нього географію розміщення підприємств.
З найдавніших часів до 19 століття для виплавки заліза у Люксембурзі використовувалися алювіальні залізні руди, поклади яких траплялися у гравію і суглінку окремими ділянками на поверхні мезозойських гірських порід на південь від Арден і Айфелю. Алювіальні поклади руд являли собою гідроксиди заліза — лімоніти. Такі поклади мали місце на території сучасного Люксембургу й на захід від нього — на території теперішньої бельгійської провінції Люксембург та на схід від нього — колишньому прусському Люксембурзі.
На півдні Люксембургу руда була багатшою за руду, що траплялася далі на північ. Метал, виготовлений з південної руди виходив міцнішим за метал, виготовлений з північної руди. Руда залягала біля поверхні, тому була легкодоступною і крім того мала інший плюс для металургів — містила мало фосфору і сірки. З 1840-х років розпочалося використання руд Лотаринзького залізорудного басейну.
16 століття У 1506 році невеличкі групи ливарників і вуглярів були запрошені до Люксембургу з Дінана, розташованого в долині Маасу (тепер в межах Бельгії). У 1564 році Вільгельм I Оранський побудував ливарний завод біля замку Віанден. За однією з версій саме тут було побудовано першу в Люксембурзі доменну піч. Підприємство працювало під управлінням кількох досвідчених робітників з Вестфалії, і хоча завод працював не довго, Вільям часто називається першим люксембурзьким заводчиком.
17 століття
У 17 столітті кілька підприємств на базі експлуатації аллювіальних руд. Одне з них у Доммельданжі у 1609 році, яке стало важливим центром металургії і до 20 століття. Заводи виникали в місцях, де річки могли дати достатню кількість води для роботи міхів печей і водяних молотів, але не завжди місце було підходящим для обох цілей і тому інколи доменні печі і горна з молотами ставили в різних місцях. Розташування підприємств залежало також від прилеглих дубових і букових лісів. Чавун перероблявся на ковке залізо рафінуванням у низьких горнах.
З часом в результаті шлюбів між дітьми заводчиків металургія заліза отримала розвиток під впливом кількох родин. Розвиток підприємств був перерваний Тридцятирічною війною і кампаніями Людовика XIV проти Іспанських Нідерландів, частиною яких був Люксембург. Війни призвели до занепаду металургійних підприємств і скорочення кількості населення.
18 століття Відродження металургії відбулося у 18 столітті. Люксембург потрапив під австрійське управління. Відродження торкнулося не стільки технологічного вдосконалення, скільки зростання нових місць. Один з таких заводів, у Грундхоф, що виник 1768 року, займався виробництвом гармат, які в великій кількості експортувалися у Англію, коли потреби на місці не були високими. Декотрі заводи не мали поблизу покладів залізної руди, їхнє розташування було приурочено перш за все придатними водними потоками і доступом до деревного вугілля. Наприклад, Бербург одержував руду по Мозелю з району Рейнських Сланцевих гір.
19 століття Протягом 1795—1815 років, коли Люксембург перебував під владою наполеонівської Франції нові заводи не будувалися, але виробництво збільшилося. Приблизно з цього часу починається постачання деревного вугілля з Арден, з півночі країни. Можна було спостерігати підводи, завантажені ще гарячим деревним вугіллям і відрами з водою на випадок загоряння вугілля.
За звітом 1811 року на території Люксембургу (у ширших ніж зараз кордонах) видобуто 28000 т залізної руди і 11000 т руди було завезено з Лотарингії і долини Мааса. Було вироблено 14000 т заліза, з якого 11000 т оброблено на місці, 2000 т вивезено переважно до центрів обробки в долинах річок Самбр і Маас. Залізо вивозилося також до Льєжу. Ті, хто виробляв якісніше залізо, використовуючи якіснішу руду, виробляли брускові заготовки заліза для вивозу у Льєж для виробництва зброї і у Шарлевілль, Леон і, навіть, до Парижу. Біля 1000 людей на території Люксембургу і прилеглих територіях було зайнято у видобутку руди, виплавці чавуну і виробці заліза, але деякий час вони крім того були повністтю або частково зайняті на транспорті.
На початку 19 століття поки у оточуючих країнах впроваджувалися нові технології — використання кокс, парових машин, нагрітого дуття і пудлінгування, як у Бельгії, Франції, Силезії, в Люксембурзі початку 19 століття виробництво заліза продовжувалося старим способом, що робило залізо значно дорожчим. Причини — відсутність відчутних капіталів, відсутність залізниць, супротив виробників деревного вугілля імпорту вугілля і коксу. Випал деревного вугілля був найприбутковішим ремеством в країні, власники лісів одержували прибутків більше, ніж виробники чавуну. Мито було піднято оточуючими країнами і до 1839 року, коли Люксембург став незалежною країною, малий внутрішній ринок був майже єдиним місцем для люксембурзького заліза.
У 1839 році ледь 600 т заліза було вироблено у Люксембурзі. На цей час починали виснажуватись алювіальні руди. Зріс інтерес до руд Лотаринзького родовища на півдні країни. 1842 року Люксембург ввійшов до Німецького митного союзу, в межах якого було знижено ціну на імпортний чавун. Це відразу сприяло початку експлуатації покладів Лотаринзького родовища залізних руд на півдні країни.
Нову можливість використали кілька заводчиків. У 1858 році її почали використовувати на металургійному заводі у Иш і Доммельданж компанії «Метц» Августа Метца, розташовані на північ від Люксембургу. Старі центри виробництва заліза занепали.
У 1858 році компанія «Метц» вперше почала використовувати кокс і нагріте дуття на заводі у Домельданж привела до ладу першу в Люксембурзі коксову доменну піч. При цьому старі доменні печі у Кольмар-Берзі були переведені на роботу на коксі і працювали ще до 1877 року. Окрім заводів Кольмар-Берг і Шайнфорт, що став до ладу у 1848 році, вся металургія країни певний час була в руках компанії Метца з її заводами у Иш і Доммельданж.
У 1859—1861 роках була побудована мережа залізниці, що об'єднала південь країни зі столицею, Францією і Німеччиною, до середини 1860-х років з Льєжем. Це дозволило завозити кокс з Німеччини й Бельгії і вивозити надлишок руди і чавун за кордон.
За 1862—1870 роках використання лотаринзьких руд — мінети — у Люксембурзі зросло з 20000 т до 300000 т. Видобуток досяг майже 1 млн т, більша частина відправлялася до Німеччини.
1870 компанія Метца побудувала першу сучасну для свого часу доменну піч у Еш-сюр-Альзетт у районі покладів мінети. Пізніше на базі цих руд виникли ще 2 заводи — у 1871 у Роданж, у 1874 у Рюмеланж. Нові заводи за продуктивністтю значно перевисіли заводи у Еш і Доммельданж, хоча і ці заводи залишалися важливими виробниками.
Після 1855 року багато країн почало виплавляти ливарну сталь за технологію Бессемера — бессемерівським способом. Люксембург, що використовував руду з великим вмістом фосфору, не міг використовувати цей спосіб. Врятувало винайдення томасівського процесу у 1879 році. 4 квітня 1879 року Томас в Естоні демонстрував свій спосіб. Вже 21 квітня 1879 року Люксембург одержав ліцензію, випередивши Францію і Німеччину. 1882 року у Дюделанж компанія «Метц» почала будувати перший в Люксембурзі металургійний завод повного циклу. 1886 року, коли завод розпочав працювати, тут була виплавлена перша люксембурзька сталь. Пізніше з 1900 року сталь почали виплавляти у Дифферданж і з 1908 року — у Роданж.
Метц у 1911 році заснував компанію Арбед — Об'єднання металургійних заводів Бурбаха, Ейха і Дюделанжа, який став головним гравцем люксембургської металургійної промисловості. Вона побудувала заводи у Еш і Бельваль. На заводі Дифферданж вперше в світі було розпочато виробництво балок Грея — високих широкополичних балок
До середини 19 століття Люксембург був аграрною країною з деякими невеличкими промисловими виробництвами — чимбарні, текстильні, гончарні, паперові фабрики, пивоварні і традиційні кузні. Всі вони були розрізнені і невеличкі. Відкриття покладів залізної руди на півдні країни на початку 1840-х років дало можливість Люксембургу почати промисловий переворот. Навколо міста Люксембург і особливо на півдні країни були побудовані великі промислові комплекси, залишками деяких з яких і сьогодні можна милуватися. Еш-сюр-Альзетт, Шиффланж, Дюделанж та інші села доіндустріальної епохи спостерігали справжній бум населення.