Іштван Грох (; 2 червня 1867 — 16 березня 1936) — угорський художник-прикладник, письменник теорії мистецтва.
Життєпис та діяльність Син графа Самуїла та Вікторії Полянських. Був студентом Коледжу образотворчих мистецтв. Викладав у школах Ньїредьгази, а згодом у Рожняві. З 1896 р. — викладач у Школі прикладного мистецтва, а з 1917 р. до виходу на пенсію в 1926 р. — її директор. Вважається одним із піонерів угорської охорони пам'яток завдяки пошуку та копіюванню середньовічних фресок в Угорщині.
У 1901 році Іштван зі своїми учнями відновив оздоблення Будинку Ракоці в Пряшеві та підготував план реставрації Будинку Турцо в Левочі. У 1927 році він брав участь у ремонті фресок, зроблених Йоганом Берґлем у 1776 році в університетській церкві Будапешта. У 1907 році він написав декоративні фризи у Великому залі Академії музики. Також займався художньою літературою.
Творчість Роман «Nobel Árpád kalandjai». Будапешт, 1912 Роман «Két farkas». Будапешт, 1925 Роман «Az idealista Perbetei». Будапешт, 1925 Роман «A harsányi Vénusz». Будапешт, 1926 Роман «Zsidó vagyok». Будапешт, 1933
Примітки