Луга́нськ (; у 1935—1958, 1970—1990 — Ворошиловгра́дhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/9169-11#Text) — місто на сході України, обласний центр Луганської області (до 2014 року), адміністративний центр номінально утворених Луганської міської громади та Луганського району. Найсхідніший обласний центр України. Розташований у середньому Подінців'ї, у місці злиття річок Лугань та Вільхівки. За чисельністю населення Луганськ посідає 11-те місце серед міст України (станом на 1 січня 2022 року в місті мешкало 397 тис. осіб). Разом з прилеглими районами області місто формує 500-тисячну агломерацію.
З квітня 2014 року тимчасово перебуває під російською окупацією. Луганськ включений Верховною Радою України до переліку міст з тимчасово окупованої території.
Географія Луганськ розташований в місці злиття річки Вільхівки з Луганкою () по правий бік від річки Сіверський Донець. Місто займає територію в 25,5 тис. га, зокрема житлові квартали і мікрорайони — 3,9 тис. га. Найзаселеніші терени міста — між 48°30' та 48°40' пн. ш., 39°10' та 39°25' сх. д.
Підсоння Клімат — помірно континентальний. Літо спекотне, середня температура липня від 21,8 °C до 23,1 °C; зима холодна, середня температура січня від −6 до −8 °C. Опадів за рік — 400—500 мм.
На луганській метеостанції зафіксована найхолодніша та найспекотніша температура повітря в Україні: +42,0°С (12 серпня 2010) та -41,9°С (8 січня 1935 року).
Флора На території Луганської міської ради зростають рослини, занесені до Червоної книги України Организация охраны растений Луганской области, занесенных в Красную книгу Украины. Методические указания. — Луганск, 1992: астрагал (Astragalus cretophilus), Мала Вергунка, Суча Балка на Гострій Могилі; бурачок голоногий (Alyssum gymnopodum), річкою Луганню; волошка первинногерберова (Centaurea protogerberi), Червоний Яр; гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceus), Олександрівськ; громовик донський (Onosma tanaitica); дрік донський (Genista tanaitica), Червоний Яр; рястка Буше (Ornithogalum boucheanum), Червоний Яр.
Етимологія
Офіційна назва міста — Луга́нськ []. Назва Луганське [] походить від назви річки Лугань, далі від слова луг (річка має широку лугову заплаву). За іншою інтерпретацією, гідронім має тюркське походження, про що свідчить стара назва річки Луган (Лаган)Олег Форостюк. // Лінгвістика. — 2012. — № 3, ч. 2. — С. 69-76.
Якщо брати за відлік історії міста дозвіл на закладення заводу 1795 року, то першу назву — Луганський Завод, селищу надано 1797 року, вона проіснувала до 1882 року, коли було об'єднано Кам'яний Брід та Луганський Завод в єдине місто Луганське. Варто зазначити, що до Української революції українська мова не мала у Російській імперії жодного офіційного статусу, а отже й назви міст затверджували російською, натомість українська мова існувала в народному вжитку. Відповідно, і наведені вище назви українською можуть бути лише довільні. Перший загальноукраїнський правопис містив окремий пункт щодо географічних назв на зразок Луганського§ 81. Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народньо-історичній формі[…] 2. Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін. Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочинським тощо.
У 1933 році за новим правописом назва міста Луганське змінилася на Луганськ. Проте деякі джерела, зокрема діаспорні, і далі писали стару назву, серед них Енциклопедія українознавстваСтаття «Ворошиловград», мапа Луганського. Стару назву можна деколи помітити й досі.
У 1935 році місто перейменовано на Ворошиловград, на честь радянського військового й політичного діяча, чия діяльність була пов'язана і з Луганськом. За німецької окупації під час Другої світової війни, що тривала в місті менше року, були спроби повернення історичної назви міста.
У 1958 році місто знову перейменовано в Луганськ, причиною стало прийняття постанови про те, що населені пункти не можна називати на честь живих людей. Та вже у 1970 році, після смерті Климента Ворошилова місто знову отримало назву Ворошиловград. За часів перебудови, у 1990 році відновлена попередня назва Луганськ.
Історія
Козацька доба За часів Запорозької Січі на території міста існували козацькі зимівники, що згодом перетворилися на селища. Зимівники належали до Кальміуської паланки Війська Запорозького низового. Зимівник козака Вергуна на річці Лугані — сучасне селище Вергунка Жовтневого району Маєтність Веселенька біля місця впадіння до Донця річки Лугані — селище Веселеньке Жовтневого району Червоний Яр на Донці — селище Червоний Яр Жовтневого району Кам'яний Брід — у межах сучасного Кам'янобрідського району
На противагу кримським татарам та запорозьким козакам землі на схід від Бахмуту відторгаються царським урядом під військові поселення для вихідців із Балкан на чолі з Шевичем та Райком Депрерадовичем — Слов'яносербію, серед шанців якої і Кам'яний Брід, і Вергунка. 1775 року відбувається ліквідація Запорозької Січі, що передало ці землі під повний контроль державний інституцій Російської імперії.
Російська імперія Історія Луганського заводу тісно пов'язана з розвитком металургійної та кам'яновугільної промисловості України. 14 листопада 1795 року, за ініціативи командувача Чорноморським флотом адмірала Миколи Мордвинова, було підписано наказ про закладення державного ливарно-гарматного заводу біля річки Лугань (до того це була територія Луганського пікінерського полку, ще раніше — Слов'яно-Сербії — прикордонної зони між Запорожжям та Областю Війська Донського).
Вибір конкретного місця для будівництва та саме будівництво були доручені шотландському підприємцю Карлу Гаскойну. Завод (названий спочатку Катеринославським, а 1797 — Луганським) заклали поруч із селищем Кам'яний Брід. На новобудову запросили майстрів з Великої Британії, а також прибувших кваліфікованих робітників (разом з їхніми родинами, всього 575 осіб) з Олонецьких і Липецьких заводів Російської імперії. Для допоміжних робіт до заводу приписали селян ближніх державних сіл: Фащівки, Оріхового, Петропавлового і Городища. На будівництво (в цілому воно продовжувалося майже 10 років) залучали військовослужбовців та засланих.
Завод виготовляв військову продукцію (гармати) для Чорноморського флоту та військ, розташований на півдні Російської імперії (особливо відзначився в період Кримської війни (1853—1856)). У міжвоєнний час виготовляв також на приватні замовлення сільськогосподарську техніку, обладнання для млинів, винокурень, цукрових заводів тощо. 1821 року селища Луганський Завод і Кам'яний Брід злилися в єдине господарсько-адміністративне ціле. Напередодні 1861 року тут мешкали 9 тис. осіб.
9 листопада 1882 року Луганський Завод із прилеглим селищем Кам'яний Брід отримав статус міста та назву Луганськ, набувши статусу повітового центру Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії. Сільські громади Луганського Заводу й Кам'яного Броду декілька років марно домагалися скасування цього рішенняВесь Луганскъ в карманѣ: Адресъ-календарь и справочная книга города и окрестностей на 1912 годъ, І годъ изданія. — Луганскъ: Изданіе Е. Шнирлина и М. Кулашкина, 1912. — 160 с. — с. 71.
Новий поштовх розвиткові міста надало будівництво залізниці Дебальцеве — Луганськ, а вже у 1874 році тут розпочався регулярний рух поїздів. 1897 року лінію — з'єднали з Лозово-Азовською залізницею. Наприкінці XIX століття місто перетворилося на багатогалузевий промисловий центр. Станом на 1898 рік діяло 58 промислових підприємств: найбільшим був Луганський паровозобудівний завод).
За даними перепису 1897 року, у місті мешкало 20404 особи. Рідну мову вказали російську — 13 907, українську — 3 902, єврейську — 1 449. За віросповіданням: 70 % — православні, 20 % — євреї, 4 % — католики (переважно поляки), 4 % — лютерани (переважно німці). Економічний бум кінця XIX — початку XX століття в Російській імперії істотно позначився на розвиткові міста (напередодні Першої світової війни Луганськ налічувалось вже 68,5 тис. жителів).
Як робітничий центр Луганськ 1917 року активно підтримав владу рад (6 червня 1924 року ЦБК СРСР «за революційні заслуги» нагородив місто орденом Червоного Прапора). У березні 1918 року зараховується до Половецької землі незалежної України. На початку 1919, наприкінці 1919 — початку 1920 року Луганськ — адміністративний центр Донецької губернії. Українська влада майже не контролювала місто і опонентами більшовиків тут були донські козаки, яке проіснувало нетривалий час: з 14 січня до 12 жовтня 1920 року, а надалі центр був перенесений до Бахмута.
Українська революція
Під час Української революції Луганськ входить до складу Української Народної Республіки в складі адміністративно-територіальної одиниці Половецька земля з центром у Бахмуті. На 1-й Всеукраїнський з'їзд рад, який проходив в Києві з 4 по 6 грудня 1917 роки від Луганська були відправлені двоє робітників. Під час Першої радянсько-української війни місто опиняється під більшовицькою окупацією. У лютому 1918 року в Луганську відбувся з'їзд рад Луганського гірничого району. На з'їзді було обрано виконавчий комітет рад. Невдовзі цей виконком об'єднався з виконкомом Луганської (міської) ради робітничих депутатів. Спільно вони утворили Луганську раду народних комісарів, яку очолив Юрій Лутовінов. Наприкінці квітня — на початку травня 1918 року Луганськ було звільнено від більшовиків та відновлено владу УНР.
5 листопада 1918 року, відповідно до усної домовленності між Скоропадським і Красновим, Луганськ зайняв 9-й Донський козачий полк на чолі з Барміним який прийняв усю повноту влади у місті і повіті. Окрім козаків в місті знаходився офіцерський добровольний полк на чолі з Кузьміним, частина 3-го Гайдамацького піхотного полку яким на підкріплення прибув батальон січових стрельців на чолі з полковником СвидницькимСвидетели времени: историко-сфрагистический очерк / Ю. С. Сумишин, А. И. Поболелов. — Луганск: Виртуальная реальность, 2004. — 308 с.: ил. — Библиогр.: с. 302—306. — ISBN 966-8526-02-3, Ст. 52-53.
У грудні 1918 року союзні Україні німецькі частини покинули Луганськ, а місто захопили частини 2-ї Донської дивізії під командуванням Петра Коновалова. У грудні 1918 — січні 1919 року на околицях Луганська наростав повстанський рух, місцеве населення не було задоволене новими порядками. Згодом, місто остаточно перейшло під радянську окупацію.
Радянський період З 1938 року місто — центр Ворошиловградської області (1958—1970, з 1990 року — Луганської області).
З 17 липня 1942 по 14 лютого 1943 року місто перебувало під тимчасовою націонал-соціалістичною владою. Цей нетривалий період позначився відродженням української культури в місті, зокрема й відновленням назви міста — Луганськ. Головною міською газетою стало україномовне «Нове життя» під редакторством Максима Бернацького, до війни — професора Ворошиловградського педінституту. Він був також завербований Євгеном Стаховим та очолив Луганський обласний провід ОУН. Мережу організації було розгорнуто по всій області.
Відновлено україномовне навчання — шкільна освіта в місті на цей час переведена на українську мову. Також діяла капела бандуристів та інші творчі гурти. Задля недопущення епідемії відкрито станцію швидкої допомоги, декілька лікарень та диспансерів. Після взяття міста Червоною армією цих діячів (в тому числі Максима Бернацького) було засуджено до страти.
У м. Ворошиловоград нацисти спалили або підірвали більшість адміністративних будівель. З ладу було виведено 40 тис. м2 торгівельно-складських приміщень, в тому числі будівля Центрального універмагу. Зруйновані майже всі школи, дитячі садки та медичні заклади. Знищені Центральний парк культури та відпочинку, сади, бульвари і сквери. Підірвані всі мости. Пошкоджені каналізація та водогін. Виведені з ладу майже всі електричні підстанції.