Готфрід Вільгельм Лейбніц (також іноді Ґо́тфрид Ля́йбніц; Ляйбніц, ; , Лейпциг — , Ганновер) — провідний німецький філософ, логік, математик, фізик, мовознавець і дипломат.

Він є однією з найвидатніших постатей як в історії філософії, так і в історії математики. Писав праці з філософії, теології, етики, політики, права, історії та філології. Лейбніц також зробив великий внесок у фізику та техніку та передбачив поняття, які виникли набагато пізніше в теорії ймовірностей, біології, медицині, геології, психології, лінгвістиці та інформатиці. Крім того, він зробив внесок у галузь бібліотекознавства: працюючи наглядачем бібліотеки Вольфенбюттеля в Німеччині, він розробив систему каталогізації, яка слугувала б путівником для багатьох найбільших бібліотек Європи. Внески Лейбніца в цю величезну низку тем були розкидані в різних наукових журналах, в десятках тисяч листів і в неопублікованих рукописах. Він писав кількома мовами, переважно латинською, французькою та німецькою, а також англійською, італійською та голландською.

Передбачив принципи сучасної комбінаторики. Зробив вагомий внесок у логіку та філософію. Через кодування намагався створити універсальну числову дескриптивну платформу для всіх наук — прообраз сучасних формальних систем. Створив першу механічну лічильну машину, здатну виконувати додавання, віднімання, множення й ділення. Незалежно від Ісаака Ньютона створив диференціальне й інтегральне числення та заклав основи двійкової системи числення. У рукописах і листуванні, які було надруковано лише в середині XIX століття, розробив основи теорії детермінантів. Мав надзвичайно широке коло наукових кореспондентів, багато з ідей викладено в рукописах і листуванні, що ще й досі повністю не надруковано.

У філософії та теології Лейбніц найбільше відомий своїм оптимізмом, тобто своїм висновком про те, що наш світ є, у кваліфікованому сенсі, найкращим можливим світом, який міг створити Бог, погляд, який іноді висміюють інші мислителі, як-от Вольтер у своїй сатиричній повісті «Кандід». Лейбніц разом із Рене Декартом і Барухом Спінозою був одним із трьох великих раціоналістів раннього Нового часу. Його філософія також засвоює елементи схоластики, зокрема, припущення, що деяке суттєве знання реальності може бути досягнуто шляхом міркування з перших принципів або попередніх визначень. Роботи Лейбніца передбачили сучасну логіку і все ще впливають на сучасну аналітичну філософію, наприклад, прийняте вживання терміну «можливий світ» для визначення модальних понять.

Життєпис

Ранні роки Готфрід Вільгельм народився 1 липня 1646 року в родині професора філософії моралі (етики) Лейпцизького університету Фрідріха Лейбніца () та Катерини Шмук (). Батько — Фрідріх Лейбніц народився в Саксонії і був серболужицького походження, мати — донька поважного лейпцизького юриста та професора Вільгельма Шмука.

Коли хлопчикові було шість років, його батько помер, через це вихованням хлопчика займалась його мати. Після смерті батька, залишилась велика особиста бібліотека. Лейбніц навчався у відомій Лейпцизькій школі Святого ТомиUlrich Leisinger: Leibniz-Reflexe in der deutschen Musiktheorie des 18. Jahrhunderts. Königshausen & Neumann, Würzburg 1997, ISBN 3-88479-935-5, S. 8. . Бібліотека батька дозволила Лейбніцу вивчити широкий спектр передових філософських і теологічних робіт, до яких він міг би мати доступ тільки в студентські рокиMackie, John Milton; Guhrauer, Gottschalk Eduard, 1845. Life of Godfrey William von Leibnitz. Gould, Kendall and Lincoln. p. 21. . Лейбніц розповідавФилиппов M. M. Готфрид Лейбниц. Его жизнь, общественная, научная и философская деятельность. — 1893. :

Намагаючись глибше розібратись в отриманих творах Лейбніц зацікавився й іншою античною літературою. До десяти років Лейбніц вивчив книги Цицерона, Плінія, Геродота, Ксенофана та Платона. У 12-річному віці Лейбніц уже був знавцем латини; у 13-річному віці він за один ранок склав триста гекзаметрів латинського вірша для спеціального заходу в школі:

Навчання в університетах У 1661 році, у віці 14 років, Лейбніц вступив до Лейпцизького університету, де у 1663 році здобув ступінь бакалавра, з дисертацією «De Principio Individui», з якої бере початок його пізніша теорія монад. Викладання математики в Лейпцигу було поганим, і влітку 1663 року Лейбніц навчався в Єнському університеті, де на нього вчинив великий вплив філософ і математик Ерхард Вайгель. У жовтні 1663 року Лейбніц повернувся до Лейпцига і пройшов курс навчання до доктора права. Здобув ступінь магістра філософії за дисертацію, яка поєднувала аспекти філософії і права з деякими математичними ідеями, що походять від Вайгеля. Здобув ступінь бакалавра права, працював над докторською дисертацією з філософії, «», яку було надруковано у 1666 році.

Незважаючи на його неабияку на той час репутацію і визнання його праць, Лейбніцу було відмовлено у ступені доктора права в Лейпцигу, тому він негайно поїхав до Альтдорфського університету в Альтдорф-Нюрнберзі, де у лютому 1667 р. здобув цей ступінь за свою дисертацію «De Casibus Perplexis». Йому запропонували посаду професора в Альтдорфі, але Лейбніц відмовився, обравши натомість кар'єру дипломата і юриста.

Політична та публіцистична діяльність З 1667 до 1676 року перебував на службі майнського курфюрста, барона . Під час дипломатичної роботи Лейбніц подорожував країнами Європи. У 1672 році він отримав змогу подорожувати до Парижа, де і залишився до жовтня 1676 року. До подорожі у Францію Лейбніца спонукала надія схилити Людовика XIV до завоювання Єгипту, яке мало відвернути честолюбні задуми Франції від німецьких земель і водночас завдати удару османській могутності . По дорозі з Парижа до Німеччини Готфрід Вільгельм Лейбніц зустрічався в Голландії зі Спінозою, там же він дізнався і про відкриття Левенгука, які зіграли важливу роль у формуванні його природничо-наукових і філософських поглядів. Під час цих подорожей Лейбніц познайомився з деякими з найвидатніших учених і філософів того часу, зокрема Арно, Мальбраншем і Гюйгенсом (який став його вчителем математики) у Парижі, а також Гуком, Бойлем і Пеллем у Лондоні. Лейбніц зробив суттєвий внесок у політичну теорію і в естетику.

Під час перебування у Парижі Лейбніц розпочав дослідження з диференціального й інтегрального числення. Лейбніц надавав надзвичайну увагу питанням зручної наукової нотації, і в рукописі від 21 листопада 1675 р. він уперше використав нині загальновизнаний запис для інтегралу функції.

Життя у Ганновері У 1676 році, незабаром після смерті курфюрста Майнцького, Лейбніц перейшов на службу до герцога Брауншвейг-Каленберга — Ернста Авґуста. Він одночасно радник, історик, дипломат і бібліотекар Бібліотеки герцога Августа у Вольфенбюттелі; цей пост він не залишив до кінця життя. За дорученням герцога Лейбніц склав історію роду Гвельфів-Брауншвейгів. Він працював над нею понад тридцять років і встиг довести її до раннього Середньовіччя.

Лейбніц продовжував математичні дослідження, відкрив теорему Ньютона — Лейбніца. Уже в 1676 році Лейбніц у листах виклав основи математичного аналізу. Обсяг його листування колосальний: воно досягло справді астрономічного числа — приблизно 15 000 листів.

У 1682 році Лейбніц заснував науковий журнал «Acta Eruditorum», який зіграв значну роль у поширенні наукових знань у Європі. Вперше «Acta Eruditorum» був опублікований у Лейпцигу.Acta Eruditorum (Philosophical Transactions)

Останні роки У 1698 році помер герцог Брауншвейзький, його спадкоємцем став Георг-Людвіг, який недолюблював Лейбніца. Він дивився на нього лише як на свого придворного історіографа, що коштував йому багато зайвих грошей.

У 1700 році Лейбніц заснував Берлінську академію наук і став її першим президентом. Його обрали іноземним членом Французької академії наук.

Стосунки між Лейбницем і герцогом охолонули ще більше, коли Георг-Людвіг, під ім'ям Георга I, вступив на англійський престол. Лейбніц хотів бути запрошеним до лондонського двору, проте він зустрів запеклий опір англійських вчених, через сумнозвісну суперечку, яку він вів з Ісааком Ньютоном. Лейбніц безуспішно намагався примиритися з королем і залучити його на свій бік. Георг I постійно робив Лейбніцу догани за неакуратне складання історії його династії; врешті він видав рескрипт на ім'я ганноверського уряду, де було офіційно висловлено осуд Лейбніца, і знаменитий учений публічно був названий людиною, якій не слід вірити.

Готфрід Вільгельм Лейбніц був оточений інтригами придворних, його дратували нападки ганноверського духовенства. Останні два роки життя в Ганновері були для Лейбніца особливо важкими, він зазнавав постійних фізичних страждань, «Ганновер — моя в'язниця», — сказав він одного разу.

На початку серпня 1716 року, після затяжної хвороби, Готфрід Лейбніц помер. Ніхто з почту ганноверського герцога не проводив Лейбніца в останній шлях, за труною йшов тільки його особистий секретар. Берлінська академія наук, засновником і першим президентом якої був Лейбніц, не звернула уваги на його смерть, проте через рік Бернар де Фонтенель виголосив відому промову в його пам'ять перед членами Французької академії наук.

Наукові досягнення

Філософія Лейбніц став завершувачем філософії XVII століття і попередником німецької класичної філософії, його філософська система склалася до 1685 року як підсумок двадцятирічної еволюції, у процесі якої він критично переробив основні ідеї Демокріта, Платона, Авґустина, Декарта, Гоббса, Спінози та інших. Хоча Лейбніц захоплювався інтелектом Спінози, він також був відверто стривожений його висновкамиAriew, R & D Garber, 1989. Leibniz: Philosophical Essays. Hackett. 272—84. Loemker, Leroy, 1969 (1956). Leibniz: Philosophical Papers and Letters. Reidel. § 14, § 20, § 21. Wiener, Philip, 1951. Leibniz: Selections. Scribner. III.8. , особливо, коли вони були несумісні з християнською ортодоксальністю. Одного разу Лейбніц сказав, що схвалює більшу частину того, про що читає, проте це свідчить не про еклектизм, а про властивий йому дар синтезувати різні ідеї, створюючи оригінальне вчення. Лейбніц володів здатністю примирювати й об'єднувати різнорідне, і плюралізм його метафізики певною мірою зобов'язаний саме цій властивості. На відміну від Декарта, який протиставляв нову науку традиційній схоластичній філософії, Лейбніц був переконаний у необхідності примирити платонізм і арістотелізм в їхній середньовічній інтерпретації з фізикою та астрономією Галілея й Кеплера, геометрією Кавальєрі, аналізом Валліса і Гюйгенса, а також із біологією Левенгука, Мальпігі та Сваммердама.

Лейбніц відхилив висунутий Декартом як критерій істини, принцип безпосередньої достовірності, тобто ясності та виразності ідей. Лейбніц вважав такий критерій психологічним, а тому суб'єктивним, на противагу він вказував, що не стільки суб'єктивна очевидність, скільки логічний доказ гарантує об'єктивність та істинність знання. Досконалість дійсного світу Лейбніц розумів як «гармонію сутності та буття»: оптимальність відносин між різноманітністю існуючих речей і дій природи та їхньою впорядкованістю; мінімум втрат при максимумі результаті.