Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України — науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України, провідна українська наукова установа з проблем сходознавства. Розташований в місті Києві на вулиці Михайла Грушевського, 4.

Інститут сходознавства засновано постановою Президії Академії наук УРСР № 278 від 22 жовтня 1991 року. Його було названо на честь українського сходознавця Агатангела Кримського.

Свою наукову діяльність Інститут здійснює відповідно до Статуту установи, затвердженого 12 травня 2003 року (реєстраційний № 17/1088), Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Постанов Президії Національної академії наук України.

Перший директор Інституту — всесвітньо відомий сходознавець академік Омелян Пріцак.

Структура Відділ Азіатсько-Тихоокеанського регіону Відділ Азіатсько-Тихоокеанського регіону займається вивченням історії та різних аспектів сучасного розвитку країн Східної, Південної та Південно-Східної Азії. Цей підрозділ як відділ Далекого Сходу почав своє існування з моменту створення Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України у 1991 р., проте у 1996 р. припинив своє існування через брак фінансування та недостатнє кадрове забезпечення. У 2004 р. відбулось відновлення роботи відділу Далекого Сходу, який у 2018 р. було перейменовано на відділ Азіатсько-Тихоокеанського регіону через необхідність упорядкування з напрямами наукової роботи структурного підрозділу та інституту в цілому.

Відділ очолювали: у 1991–1993 рр. – канд. економ. наук В. В. Величко, 1994–1996 рр. – канд. істор. наук О. Д. Огнєва, від 2006 р. – доктор філос. наук В. О. Кіктенко.

На початковому етапі у відділі працювали зарубіжні науковці (китайська дослідниця Ван Яньюань та російські китаєзнавці – Є. І. Кичанов, А. І. Кобзєв, І. Ф. Попова), що було викликано нерозвиненістю на той момент сходознавства в Україні й відповідно необхідністю залучення до розбудови цієї наукової галузі провідних фахівців. У різні роки у відділі працювали В. І. Гамянін, О. І. Кобелянська, Т. М. Колотилова, С. А. Кошовий, А. Б. Курганська, В. П. Меньшиков, А. А. Накорчевський, С. О. Нікішенко, С. С. Лещинський, І. В. Отрощенко, Л. Ф. Павлішина, В. Л. Пирогов, В. А. Рубель, О. В. Товянська, М. М. Усольцева, Г. А. Хорошилов, Б. П. Яценко.

Від початку створення відділу була розпочата робота із дослідження історії, філософії, релігії, культури та соціально-економічного розвитку країн Далекого Сходу. Протягом 1990-х років велась робота з підготовки науково коментованого перекладу низки джерел з історії Давнього та Середньовічного Китаю, вивчалось осіле господарства країн Сходу у порівнянні з кочовим на прикладі Китаю (В. В. Величко, Є. І. Кичанов, І. Ф. Попова). Була підготовлена до друку монографія з питань розвитку будівельно-архітектурного комплексу Китаю, Японії, В’єтнаму (П. І. Приходько, В. В. Величко). Досліджено тибетський середньовічний трактат з теорії образотворчого мистецтва, проаналізована колекція в традиції північного буддизму, що зберігається в Музеї Західного та Східного мистецтва (Київ), визначені східні впливи на творчість Л. Українки (О. Д. Огнєва). Приділялась увага дослідженню окремих питань Середньовічної, Нової та Новітньої історії Японії (Л. Ф. Павлішина, В. А. Рубель). Було здійснено складання каталогів найважливіших джерел та наукових праць за науковою тематикою відділу (В. В. Величко, Є. I. Кичанов, А. І. Кобзєв, О. Д. Огнєва І. Ф. Попова, Г. А. Хорошилов).

У період з 2006 по 2011 рік наукові співробітники відділу досліджували суспільно-політичні та економічні трансформаційні процеси, крос-культурні контакти в традиційних країнах Східної та Південно-Східної Азії (В’єтнам, Китай, Корея, Монголія, Тибет, Японія), а також вивчали пам’ятки писемної, матеріальної та духовної культури Східної Азії в Україні. Був здійснений країнознавчий аналіз перебігу суспільно-економічних процесів в Японії, отримані нові дані про особливості геополітики Японії, здійснене дослідження японських монополій, особливостей туристичного бізнесу та державно-корпоративної структура господарства цієї країни, взаємодії «країна-світове господарство» та глобалізаційних викликах на зламі ХХ – ХХІ ст. (Б. П. Яценко). Було розглянуто розвиток кокуґаку («національної науки», «країнознавства») – філософської школи, а також побудованого на її ідеях суспільного, культурного і політичного руху, що мав значний вплив на процеси суспільно-політичної та культурної трансформації в Японії у сер. ХІХ ст. Важливими напрямками роботи стало вивчення нових релігій Японії, що почали виникати з ХІХ ст. (С. В. Капранов). Здійснені перші переклади українською мовою японського поету, дзен-буддійського ченця, каліграфа і філософа XVIII ст. Рьокана та унікальної японської поетичної антології «Кокін-вака-сю», укладеної відомим японським поетом-філологом Фудзіварою Садаіе (Тейка) 1235 року. Також були надруковані роботи, присвячені творчому шляху японських письменників Абе Кобо та Акутагава Рюноске (І. П. Бондаренко). Досліджувалось явище диглосії в Японії та Україні, порівняння досвіду далекосхідних держав у врегулюванні мовних проблем з мовною ситуацією у сучасній Україні, лінгвокультурологічний аналіз особливостей паремійного фонду сучасної японської мови в історичній ретроспективі, особливості паремійного складу японської мови тощо. Видані словник японських прислів’їв і приказок з відповідниками українською, російською, англійською, німецькою, французькою та латинською мовами (В. Л. Пирогов), перший переклад українською мовою поетичних творів одного з найвідоміших корейських поетів XX ст. Кім Соволя (1902–1934) (І. П. Бондаренко). Досліджено низку проблем, пов’язаних з історією, філософією, наукою та культурою домодерного Китаю, історичні зв’язки між країнами даного регіону. Вивчалась історико-філософська концепція науки й цивілізації в Китаю видатного англійського вченого Дж. Нідема (1900–1995). Також проводилися історіографічні дослідження українсько-китайських відносин від часів раннього Середньовіччя до сьогодення, піднімалися питання щодо дискусій навколо китайської логіки, гіпотез походження китайської цивілізації, проблему конфуціанства в між цивілізаційному діалозі тощо (В. О. Кіктенко). Була досліджена низка проблем, пов’язаних з історією, історіографією та культурою народів Центральної Азії та Далекого Сходу – Монголії, Внутрішньої Монголії, Сіньцзяну, Туви, Бурятії. Особлива увага приділялась національному руху монголів, «монгольському питанню», стосункам Монголії з Росією та Китаєм, тенденцій в історіографії з тувинського питання, становищу бурятської громади в Монголії тощо (І. В. Отрощенко). Досліджена низку проблем, пов’язаних з мовою та культурою В’єтнаму; елементи китайської мови та культури у фразеологізмах, прислів’ях, ідіомах в’єтнамської мови; соціально-політичні реформи та трансформації світоглядув Соціалістичній Республіці В’єтнам (В. А. Мусійчук). Важливим напрямком стало вивчення «Сходу» у творчості Лесі Українки й творчості письменниці на Сході, а також питанням поширення буддійського мистецтва на території України й формування музейних і приватних колекцій. Було досліджено зразки сакральної пластики калмицького походження в зібранні Дому-музею ім. Миколи Реріха, Музею західного і східного мистецтва, Муніципальному музею особистих колекцій імені О. В. Блещунова, Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків (О. Д. Огнєва). За результатами роботи відділу в даний період було видано збірник наукових статей «Суспільно-політичні трансформаційні процеси в країнах Сходу».

У період з 2012 до 2014 рік наукові співробітники відділу досліджували політичні та соціокультурні основи модернізаційних процесів у країнах Східної Азії. Певним продовженням попередніх досліджень стало вивчення досвіду суспільно-політичних, економічних та культурних процесів у сучасній Японії. Детально проаналізовані інтерпретація буддизму М. Еліаде, роль сінто у модернізації Японії, становлення сучасної форми основного й найбільш традиційного напрямусінто тощо (С. В. Капранов). Було завершено багаторічне вивчення реконструкції історії та філософії домодерної китайської науки в роботах провідних західних учених, досліджені сучасні методології вивчення китайської філософії та започатковано дослідження впливу різних філософських напрямків на процес модернізації Китаю (В. О. Кіктенко). Проведено аналіз східного вектору стратегічного партнерства України в умовах глобального світу інтерпретації та методології, результати якого були оформлені у вигляді аналітичної доповіді (В. О. Кіктенко, В. А. Мусійчук, І. В. Отрощенко, Ю. С. Філь). Продовжене розпочате у попередні роки дослідження, присвячене укладанню правил практичної транскрипції в’єтнамських власних назв українською мовою (В. А. Мусійчук), досліджувався в’єтнамський (В. А. Мусійчук) та японський національний менталітет (О. І. Кобелянська). Низка публікацій була присвячена єдиному в Україні середньовічному тибетському рукописному збірнику, історії та мистецтву Тибету (О. Д. Огнєва). Досліджено окремі зв’язки України з країнами Сходу за посередництвом культурних та духовних діячів (О. Д. Огнєва). Особливу увагу було приділено вивченню політичних та соціокультурних основ модернізаційних процесів у буддійській громаді Туви (І. В. Отрощенко) та процесу державотворення у Непалі у Новий час (Д. Є. Марков). Досліджувались окремі питання фонології та синтаксису китайської мови, а також особливості сучасної «дисидентської» та забороненої літератури КНР. Здійснено порівняльний аналіз мовної політики КНР та України впродовж ХХ ст., розглянуто спільні риси та досвід двох країн (Є. В. Гобова).