Гідрографія Африки описує всю сукупність внутрішніх вод континенту в рідкому, водотоків (річок, струмків, каналів) і водойм (озер, водосховищ, ставів, боліт і прибережних маршів), та твердому стані (льодовики і вічні сніги), як на земній поверхні, так і під нею (підземні води), також прилеглих вод Світового океану (моря, затоки, бухти тощо), що омивають її територію.

Водний баланс

Загальний об'єм річкового стоку дорівнює 4225 км³/рік. Серед усіх материків Африка найменше (після Антарктиди і Австралії) забезпечена ресурсами річкових вод на одиницю площі. Шар поверхневого стоку на континенті — 139 мм, це менше за загальносвітовий рівень (294 мм), та у п'ять разів менше південноамериканського (900 мм).

+ Водний баланс Африки Елементи мм/рік км³/рік % від всьогосуходолу Атмосферні опади 686 20780 19 Річковий стік 139 4225 11 * підземний 48 1465 12 * поверхневий 91 2760 11 Випаровування 547 16555 23 Коефіцієнт повного стоку 0,2 0,36 —

Прибережні води Континент омивається водами Атлантичного (на півночі й заході) та Індійського океанів (на сході й півдні).

Береги Африки слабо розчленовані, переважно високі, важкодоступні, довжина берегової лінії дорівнює 26 тис. км. Затоки мало врізані і широко відкриті до океану, зручних бухт мало. На заході лише одна величезна Гвінейська затока, що глибоко врізається в суходіл. У її складі дві менші затоки — Бенін (на заході) і Біафра (на сході). На півночі Африка омивається Середземним морем, окремі його частини називают морем Альборан, Тірренським, Лівійським, Критським, Левантійським, затокою Сідра. На сході континент омивають води Червоного моря і Аденської затоки.

Річки

+ Найбільші річки Африки Назва Довжина(км) Площа басейну(км²) Витрати води(км³/рік) Ніл 6671 2870 73,1 Конго 4320 3691 1414 Нігер 4160 2092 268 Замбезі 2660 1330 106 Оранжева 1860 1020 25 Вольта 1600 394 40,6 Джубба 1600 750 17,2 Лімпопо 1750 440 26,0 Сенегал 1430 441 23,2 Руфіджі 1400 178 35,2

Гідрографічна мережа континенту поділяється між басейнами Атлантичного (ріки Ніл, Сенегал, Вольта, Нігер, Конго, Оранжева) та Індійського океанів (ріки Вебі-Шебелле, Руфіджі, Замбезі, Лімпопо). Головний вододіл проходить ближче до узбережжя Індійського океану, так як Висока Африка має більш пологий схил на захід. На басейн Атлантичного океану припадає близько 14,9 млн км² (51 %) (з яких на басейн Середземного моря — 4,35 млн км²), Індійського — 5,4 млн км² (18,5 %), області внутрішнього стоку — 9 млн км (30,5 % площі материка). Численні сухі долини тимчасових водотоків (ваді) свідчать про гумідні кліматичні умови в недавньому геологічному минулому.

Загальний обсяг річкового стоку континенту дорівнює 5390 км³ на рік. Річкова мережа континенту вкрай нерівномірна. На басейни найбільших річок Африки (Ніл, Конго, Нігер, Замбезі й Оранжева) припадає близько 40 % стоку всього материка. Живлення річок переважно дощове, отже їхній режим сильно залежить від клімату. Річки Африки протікають через різні кліматичні області і характеризуються складним режимом. Найбільш густа вона в районах надмірного зволоження екваторіальної частини Центральної та Західної Африки. Тут лежит друга за потужністю після Амазонки (що впадає з іншого боку Атлантики) у світі річкова мережа — Конго (Заїр). На південь і північ від екватору, разом зі збільшенням тривалості сухого періоду, річкова мережа втрачає свою потужність, її густота зменшується. Тут витрати води сильно варіюють в залежності від сезону. Під час зимової посухи вони значно зменшуються, річки міліють, розпадаються на окремі водойми і навіть пересихають, переходять у підземний режим водотоку. Для напівпустельних субекваторіальних і тропічних регіонів характерні періодичні ріки. У дощовий період річки розливаються, виходять з берегів, повінь перетворюється на стихійне лихо для рівнинних ділянок. У пустельних регіонах постійні водотоки відсутні, окрім транзитних ділянок річок (Ніл, Нігер). Річковий стік епізодичний, переважно під час злив. Річища таких пустельних водотоків звуться ваді. На підвітряних схилах крайових гірських масивів густота річкової мережі збільшується за рахунок перехвату атмосферної вологи, що надходить з прилеглих просторів океанів і морів. У таких районах річкова мережа має характерний малюнок коротких бурхливих потоків із крутим похилом, що глибоко врізаються в ущелини гір і несуть свою воду до океану, і довгих річок з більш звивистим і спокійним характером течії, що збігають зі схилів гір вглиб материка. Режим річок північної і південної окраїн відносять до середземноморського типу із зимовою повінню. Річки Атлаських гір частково живляться від танення сезонних снігів на схилах найбільших вершин. Величезні простори тропічних районів зовсім позбавлені постійних водотоків, понад 30 % території континенту займають області внутрішнього стоку. Тут водотоки пересихають від великого випаровування води і просотування в осадові породи.

Африканські річки мають багато порогів і водоспадів, які заважають навігації. Запаси водної енергії дуже великі. Середні течії великих річок переважно рівнинні, течуть широкими алювіальними рівнинами, під час повеней розливаються величезними заболоченими територіями, седдами — болото Судд в середній течії Нілу, внутрішня дельта Нігеру, та інші.

Басейн Нілу

Найдовша річка континенту — Ніл (6671 км разом з притокою Кагерою), тече в меридіональному напрямку з півдня на північ. Ніл бере початок на Східноафриканському нагір'ї як річка Кагера, яка впадає до найбільшого озера континенту (Вікторія) із заходу. Площа річкового басейну 2870 тис. км². Середні витрати води біля Асуана 2600 м³/с, річний стік 95 км³, коефіцієнт стоку 4 %, модуль стоку 1 л/с.

З озера Вікторія витікає річка під назвою Вікторія-Ніл (Ківіра), яка спочатку впадає в озеро Кйога, а далі до озера Альберт. Річище тут порожисте, з водоспадами Ріпон (4м) і Оуен, нижче озера Кйога водоспад Мерчисон (до 40 м). 1862 року витоки Нілу з озера Вікторія знайшли британські мандрівники Джон Геннінг Спік і Джеймс Огастас Грант. З озера Альберт витікає річка Альберт-Піл, яка від місця впадання до неї правої притоки Асви має назву Бахр-ель-Джебель («річка гір»). Витоки Білого Нілу з озера Альберт віднайшов того ж року інший британський мандрівник Семюел Вайт Бекер. Здолавши плоскогір'я,, на рівнинах Східного Судану Бахр-ель-Джебель має спокійну течію й утворює найбільшу (60 тис. км²) заболочену область, зарослу папірусом і очеретом — Судд. Після злиття Бахр-ель-Джебелю і його правої притоки Бахр-ель-Газалю річка має назву Бахр-ель-Аб'яд (Білий Ніл). Ніл у середній течії дістає приблизно однакову кількість води із Східноафриканського плоскогір'я і Ефіопського нагір'я, звідки стікають Собат, Бахр-ель-Азрак (Голубий Ніл) і Атбара. Після того, як Білий Ніл зливається з найбільшою притокою — Голубим Нілом поблизу Хартума, і приймає останню притоку Атбару, він протягом 1,5 тис. км тече родючою долиною серед пустельних ландшафтів без жодної притоки.

Від Хартума річка вже називається Нілом (або Головним Нілом), який прорізує пісковикове плато, утворюючи на своєму шляху 6 значних, від 10 до 75 км завдовжки, порогів — Нільські катаракти. Частину порогів сховали води величезного водосховища Насер (30 км³), утвореного Асуанською греблею довжиною 5 км, висотою 111 м і шириною біля підніжжя понад 1 км, що загатила Ніл в районі Асуану. Нижче від Асуана річка тече в широкій (20—50 км) долині, що обмежується крутими схилами Лівійської (із заходу) та Аравійської пустель (зі сходу), яка ще у плейстоцені була затокою Середземного моря. У нижній течії регулярне судноплавство можливе до Ваді-Хальфи. Південніше Каїра річка розливається на 2 км завширшки і 14 м завглибшки, утворюючи величезну дельту, завбільшки з Крим (24 тис. км), з численними рукавами і протоками, найбільшими з яких є крайні західний і східний — рукав Розетти і рукав Дамієтти.

Ніл розливається влітку, з липня по жовтень, через сезонні дощі в області Білого (14 %) і особливо Голубого Нілу (70 %). Під час розливів і повідей у вузьку долину Нілу приноситься багато родючого мулу, що має величезне значення для сільського господарства в долині.

Басейн Конго

Конго (Заїр) — друга за довжиною річка (4320 км) і перша за водністю на континенті (42 тис. м³/с, 1300 км³/рік) і друга у світі після Амазонки. Вона двічі перетинає екватор і збирає свої води з приток Північної та Південної півкулі на величезній однойменній западині, що наповнюються поперемінно впродовж року під час відповідних дощових сезонів, тому й Конго повноводна цілий рік. Площа річкового басейну 3,7 млн км², коефіцієнт стоку 38 %, модуль стоку 16 л/с.

Конго починається Луалабою в південній частині Катанги. Після злиття Луалаби з Луапулою річка називається Конго, тут до неї впадає Лукуга, що витікає з озера Танганьїка. Найбільші притоки Конго — Убангі (права) і Касаї (ліва). Конго, падаючи з уступу Південноафриканського плоскогір'я в улоговину Конго, утворює каскад з 7 водоспадів Стенлі (Бойома). У басейні Конго річка меандрує і приймає багато великих приток, розширюючись до 4 км, а з усіма озеровидними розгалуженнями і рукавами — понад 20 км (Малебо). У середні течії річка судноплавна протягом 1700 км, з урахуванням численних приток загальна довжина водних шляхів близько 14 тис. км, де можливий рух суден дедвейтом близько 800 тонн. У нижній течії річка прорізує підвищення західних окраїн Африканської платформи (Кришталеві гори), утворюючи водоспади Лівінгстона. Тут річка тече у вузькій ущелині з величезною швидкістю — до 15 м/с. Впадаючи в Атлантичний океан, Конго утворює великий естуарій (17 км завширшки, 300 м завглибшки), опріснюючи океанські води на десятки км від гирла. На дні океану річкове ложе простежується на материковому шельфі та схилі на 150 км від берега.

Басейн Нігеру

Нігер — найбільша річка Західної Африки. Довжина 4160 км, площа річкового басейну 2,1 млн км², середні витрати води 12 тис. м³/с, річний стік 900 км³, коефіцієнт стоку 37 %, модуль стоку 18 л/с. Нігер починається річкою Джоліба на висоті 900 м на сланцевому нагір'ї в складі Північногвінейської височини (плато Фута-Джаллон). Прямуючи на північний схід, Нігер прорізує рівнини Судану і досягає південної окраїни Сахари, де залишки древнього озера щоліта наповнюються водою Джоліби і правої притоки Бані та утворюють заболочену Внутрішню дельту поблизу уступу Бандіагари (Хомборі). Після того Нігер різко змінює напрям і тече на південний схід. Середня течія річки пролягає в сухій місцевості і майже зовсім не має приток, лише сухі ваді (Талемсі, Азавак), що дренують пустельне нагір'я Ахаггар і рівнину Талак, але майже ніколи не доносять вологу до річки. У нижній течії їх багато (Сокото, Кадуна), найбільша — ліва притока Бенуе. Нігер впадає в Гвінейську затоку величезною болотистою дельтою (24,6 тис. км²), розгалужуючись численними рукавами, головний з яких Ріо-Нун. Гідрографічний режим річки своєрідний, бо його верхня і нижня течії лежать у вологих областях, тоді як середня течія лежить у сухих областях Судану. Річка судноплавна тільки на окремих ділянках. Для землеробства в пустельній частині долини Нігеру величезне значення мають літні повіні на річці Джоліба у верхів'ях. Тому вже 1929 року поблизу Бамако французами було збудовано греблю та іригаційну систему площею 7 тис. га, 1947 року — іригаційну систему поблизу Сансандінга (16 тис. га).

Басейн Замбезі