Східний Тимор, або Тимор-Лешті (, ) — держава у Південно-Східній Азії. Розташована на сході острова Тимор Малайського архіпелагу, між Індонезією та Австралією. Офіційна назва — Демократи́чна Респу́бліка Схі́дний Тимо́р. Столиця — Ділі. Державний устрій — унітарна напівпрезидентська республіка. Голова — президент Східного Тимору. Проголосила незалежність 28 листопада 1975 року від Португалії; до цього була колонією з XVI ст. Одразу ж після проголошення незалежності окупована Індонезією, яка утримувала її до 1999 року. У ході окупації індонезійці влаштували геноцид місцевого населення, переважно християн і самостійників, під час якого загинуло, за різними підрахунками, від 90 до 200 тис. осібGenocide Studies Program: East Timor // Yale.edu.. Офіційні мови — португальська і тетунська; робочі — англійська та індонезійська. Панівна релігія — католицизм (97 % у 2015)Nationality, Citizenship, and Religion". Government of Timor-Leste. 25 October 2015. Основне населення — східні тиморці, розрізнені малайсько-полінезійські народи, об'єднані спільною вірою і португальською мовою. Площа — 15 007 км². Населення — 1 340 513 осіб (2021).
Етимологія Східний Тимор (, ) — коротка назва. Португальське слово «Тимор» походить від , «схід». Відповідно, назва країни тавтологічна: «Східний Схід». Індонезійська назва — . Демократична Республіка Східний Тимор, Східнотиморська Демократична Республіка (, ) — офіційна назва згідно конституції трьома мовамиConstitution of the Democratic Republic of Timor-Leste Constituição da República Democrática de Timor Konstituisaun Repúblika Demokrátika Timór-Leste .
Географія
Геологія й рельєф Територія Східного Тимору охоплює не тільки східну половину Тимору, але й анклав Окуссі, який розташований на північному узбережжі індонезійської частини острова, а також два невеликих острови Атауро і Жаку. Берег оточений кораловими рифами. Узбережжя Східного Тимору має довжину 6789 км, довжина сухопутного кордону з Індонезією — 228 км.
Тимор розташований на зовнішньому кордоні так званої дуги банда, яка є частиною передгір'їв Тихоокеанського вогняного кола, утворюючи ланцюг островів навколо моря Банда. У цьому регіоні північно-західний кут австралійської тектонічної плити опускається під Євразійську плиту. Це призвело зокрема до утворення гірського хребта, який проходить через весь острів з південного заходу на північний схід. Через активні геологічні процеси існує постійна загроза землетрусів і цунамі. Найвищі вершини країни — гори Татамайлау (2963 м), Аблай (2320 м) і Матебіан (2316 м).
У північній частині гори круто спадають до моря. Типовими є прибережні тераси, а деякі плато підіймаються на 400—700 м над рівнем моря. Гірська система розчленована долинами річок. На південному узбережжі знаходяться широкі рівнини, простягаються від кордону до міста Вікеке, а потім звужуються до міста Лора.
Найбільшим плато Східного Тимору є Фуілоро в районі Лаутен на сході країни. Висота його повільно спадає з півночі на південь від 700 м до 500 м.
Гідрологія Майже всі річки країни беруть початок у центральних гірських районах острова і течуть на північ чи південь. Жодна з річок Східного Тимору не є судноплавною. Усі непересихаючі річки країни беруть початок у південній частині Східного Тимору. Причиною цього є довший сезон дощів у цій частині острова. Це зокрема стосується і найбільших річок північної частини острова — р. Луас (найдовша річка країни, довжина 80 км), р. Північна Лакло і Сейшал. Головними річками півдня є Іребере, Бебеї, Ділор, Тафара, Белулік, Тафара, Караулун.
Найбільше озеро в Східному Тиморі — Іра Лаларо (також Сура-Бек) у районі Лаутем. Воно має довжину 6,5 км та ширину 3 км. У гірських районах є багато водоспадів, найвідомішим є водоспад поблизу поселення Атсабе.
Клімат Клімат країни субекваторіальний і характеризується вираженими дощовим і посушливим сезонами. З травня по листопад триває посушливий сезон, і на північному узбережжі в цей час практично немає дощів. Гірські райони у центрі острова і південне узбережжя не потерпають в цей час від такої посухи, проте кількість опадів тут теж суттєво нижча, ніж в дощовий сезон.
Сезон дощів триває з кінця листопада по квітень. На кінець сезону дощів припадає збирання врожаю. Середня річна кількість опадів у столиці Ділі становить близько 1000 мм. Здебільшого вони випадають з грудня по березень. Натомість місто Манатуто, розташоване на схід від Ділі, отримує у середньому лише 565 мм опадів на рік. На південному узбережжі Східного Тимору кількість опадів становить від 1500 до 2000 мм на рік, найбільше їх випадає на центральному узбережжі та у південних горах. Найвищий середній рівень опадів зафіксований у містечку Лолотое у районі Бобонаро і становить 2837 мм.
Середньомісячна температура у столиці становить близько 27 °C і майже не змінюється протягом року.
Рослинний і тваринний світ
Центральна частина Тимору вкрита невеликими горами та тропічною саваною. Низькі рівнини досягають узбережжя острова і на них сформувалися комплекси мангрових рослин. На узбережжі острова розташовані тропічні ліси евкаліптових дерев, бамбука, сандалового дерева. У внутрішніх регіонах острова знаходяться трав'яні савани. У цих регіонах флора і фауна значно бідніша ніж на інших островах Зондської групи. На Тиморі мешкають рідкі види рослин та тварин, характерних для території Австралії.
Фізико-географічне районування Тимор має складний рельєф, контрастні кліматичні умови й різноманіття природних зон, що формують специфічну ландшафтну структуру. На острові поєднуються риси екваторіально-тропічних ландшафтів із сухішими австралійськими впливами. За фізико-географічним районуванням світу Східний Тимор належить до Східного фізико-географічного району Малозондської острівної області Малайської острівної фізико-географічної країни.
Історія
Новітня доба До 1975 року Східний Тимор був колонією Португалії і являв собою найменш розвинене володіння найвідсталішої з колоніальних держав. Основу економіки становило сільське господарство, яке велося примітивними методами та не забезпечувало продовольчих потреб колонії. Розвивалося виробництво експортних культур: кави, каучуку та копри. Близько 32 % кошторису витрачалося на військові цілі (утримання 7 тис. солдатів колоніальних військ), на освіту йшло 9 %, на соціальне забезпечення — 4 %. Частка неписьменних перевищувала 90 %.
Після революції 25 квітня 1974 року в Португалії почався процес деколонізації португальських володінь, що торкнувся й Східного Тимору. Утворилось декілька політичних партій, найбільшими з яких були: УДТ (Демократичний союз Тимору), який виступав за збереження автономії в складі Португалії як заморської провінції, АПОДЕТІ (Народно-демократична асоціація Тимору), що добивалася приєднання території до Індонезії, і найбільша з політичних партій країни — ФРЕТІЛІН (Революційний фронт за незалежний Східний Тимор), який вимагав негайної незалежності. Було створено ще кілька невеликих партій. Переговори між португальською владою та політичними партіями про шляхи деколонізації території зайшли у безвихідь, а після цього й припинилися через збройну конфронтацію у колонії. У ніч перед 11 серпня 1975 року УДТ при підтримці місцевої поліції здійснив переворот, були заарештовані й страчені деякі з лідерів та активістів ФРЕТІЛІН. ФРЕТІЛІН, своєю чергою, спираючись на тиморівців-вояків колоніальних військ, встановив контроль над територією, а 28 листопада 1975 року в односторонньому порядку проголосив незалежність Демократичної республіки Східний Тимор.
30 листопада лідери АПОДЕТІ, УДТ та ще двох малих партій, що перебували на окупованій Індонезією частині Східного Тимору, випустили спільну декларацію щодо приєднання території до Індонезії. Вранці 7 грудня 1975 року почалося збройне вторгнення індонезійських військ, в якому у різний час брало участь від 20 до 40 тис. солдатів. Через бойові дії, голод і епідемії загинуло близько третини населення колишньої колонії (понад 200 тис. осіб), а 17 липня 1976 року Східний Тимор був включений до складу Індонезії як 27-ма провінція. Почали проводитись заходи щодо асиміляції населення, але спротив, у тому числі збройний, не припинявся. Проходили демонстрації тиморських студентів і молоді проти нової влади. Внаслідок масових виступів, а також під тиском світової громадськості й після припинення підтримки індонезійських дій Сполученими Штатами новий президент Індонезії Хабібі змушений був оголосити про проведення референдуму з питання самовизначення Східного Тимору.
21 травня 1998 року в Індонезії пішов у відставку Мохамед Сухарто, диктатор з 1966 року. 30 серпня 1999 року у Східному Тиморі пройшов референдум. 78,5 % населення висловилися за незалежність, що призвело до нового спалаху насильства. Проіндонезійськи налаштована поліція розпочала терор, десятки тисяч осіб змушені були стати біженцями. 12 вересня 1999 року в Східний Тимор було введено сили ООН, під захистом яких почалося практичне здійснення заходів зі становлення незалежної держави. У ніч проти 20 травня 2002 року колишня колонія була офіційно оголошена незалежною державою.
20 травня 2006 року, в річницю незалежності від Індонезії, майже половина армії Демократичної республіки Східний Тимор (593 вояки з 1433) стали вимагати пом'якшення армійського статуту. Бригадний генерал Матан Руак звільнив невдоволених, останні вийшли на вулиці зі зброєю в руках. Почалися заворушення.
Населення
Населення Східного Тимору в 1980 році становило 555 000 осіб, у 2009-му — 1 131 612 осіб. 34,7 % становить населення віком до 15 років, 61,9 % — населення віком 15—65 років, і 3,4 % — населення старше 65 років.
Середня тривалість життя становить 67,27 року.
Темпи зростання населення — 2,027 %, народжуваність — 26,25 народжених на 1000 жителів, смертність — 5,98 померлих на 1000 жителів.
Міські жителі становлять 27 % загального населення (2008).
Етнічний склад населення Корінне населення не є єдиною етнічною групою, проте існує загальна самоназва — маубер.
Найзначнішу групу в Східному Тиморі утворюють «местісу» або власне східні тиморці, що втратили племінну ідентифікацію (191 тис. осіб). Вони живуть в основному в містах, населяють також західні райони та південну прибережну область. Більшість населення складають австронезійські народи, з них найбільші — мамбаї (165 тис. осіб, в горах центрального району), кемаки (64 тис. осіб.), даван (58 тис. в анклаві Окусі), тетум-терік (45 тис.), токодеде (39 тис. осіб, у прибережних районах на північному заході країни), тетум-білому (30 тис. осіб), галолін (15 тис. осіб).
До папуаських народів належать макасаї (110 тис. людей, на північному сході), бунаки (62 тис. людей, у прикордонних гірських районах), фаталуку (дагода, 38 тис. людей, на східному півострові) і макалеро (7 тис. людей). У 1976—1999 рр. практикувалася т. зв. трансміграція — переселення в Східний Тимор переважно мусульманського населення з перенаселених островів Західної Індонезії (Яви та Мадури, Балі, Південного Сулавесі та ін.) Після проголошення незалежності більшість мусульман повернулося до Індонезії, нині індонезійці налічують кілька тисяч осіб; є також невелика кількість малайзійців з Сараваку. У Ділі існує мусульманська громада арабського походження (нащадки переселенців середини — кінця XIX ст.) чисельністю близько 1 тис. осіб. Китайці, налічують 11 тис. осіб, в основному сповідують католицизм.
Мови Рідною мовою «местісу» є креольська мова тетум (тетум-прасіт), яку знає більшість населення країни. Рідними мовами більшості населення (тетум, мамбаі, токоде) є мови тиморської гілки центрально-малайсько-полінезійської зони австронезійських мов. Мови племен бунакен, макасаі та деяких інших належать до тиморо-алорської сім'ї папуаських мов.