Державна спадкоємність країн Балтії описує спадкоємність балтійських держав як юридичних осіб за міжнародним правомZiemele (2005). p118. перебуваючи під радянською владою та німецькою окупацією з 1940 по 1991 рік. Переважаюча думка приймає балтійську тезу про незаконну окупацію, і дії СРСР розглядаються як такі, що суперечать міжнародному праву в цілому та двостороннім договорам між СРСР та балтійськими державами зокрема.Eisemann (2000). p. 731.
Ця правова безперервність була визнана більшістю західних держав і відображена в їх державній практиці.Elsuwege (2003). p. 378. Застосування Доктрини Стімсона Декларацією Уельса, де значний сегмент міжнародного співтовариства відмовився надати офіційне схвалення радянського завоювання, опір балтійського народу радянському режиму та безперебійне функціонування зачаткові державні органи в еміграції підтримують правову позицію, згідно з якою суверенний титул ніколи не передавався СРСР, що означало, що окупація sui generis (Annexionsbesetzung або «анексійна окупація») тривала до відновлення незалежности в 1991 роціMälksoo (2003), p. 193. Таким чином, держави Балтії продовжували існувати як суб'єкти міжнародного права.D. Zalimas, Legal and Political Issues on the Continuity of the Republic of Lithuania, 1999, 4 Lithuanian Foreign Policy Review 111–12.RUSSIAN-SPEAKING MINORITIES IN ESTONIA AND LATVIA: PROBLEMS OF INTEGRATION AT THE THRESHOLD OF THE EUROPEAN UNION, PETER VAN ELSUWEGE, ECMI Working Paper # 20 April 2004.
Офіційна позиція РФ є продовженням радянської позиції про те, що Естонія, Латвія та Литва не були анексовані СРСР, а приєдналися до них за власним бажанням у 1940 роціElsuwege (2008). p. 64. РФнаполягає на тому, що включення балтійських держав отримало міжнародне визнання де-юре за допомогою угод, укладених на Ялтинській та Потсдамській конференціях та Гельсінських угод. Вони також стверджували, що відповідно до внутрішніх радянських законів та конституції відновлення незалежности було незаконним, і балтійські республіки могли стати новоствореними суверенними утвореннями лише завдяки законам про відокремлення СРСElsuwege (2003). p. 379. Згідно з цією позицією, усі попередні договори, такі як Тартуський договірWhich Continuity: The Tartu Peace Treaty of 2 February 1920, the Estonian-Russian Border Treaties of 18 May 2005, and the Legal Debate about Estonia's Status in International Law, MÄLKSOO, L., 10 Juridica International 1(2005), pp.144–149, втрачають силу, а також усі можливі вимоги держав Балтії щодо грошової компенсації не мають правових підстав.МИД РФ: Запад признавал Прибалтику частью СССР , grani.ru, May 2005Комментарий Департамента информации и печати МИД России в отношении «непризнания» вступления прибалтийских республик в состав СССР , Міністерство закордонних справ Російської Федерації, 7 May 2005Comments by the Russian Foreign Ministry Information and Press Department in Connection with Remarks by Some European Politicians Regarding the «Occupation» of the Baltic Countries by the Soviet Union and the Need for Russia to Condemn This , Ministry of Foreign Affairs (Russia), 4 May 2005 Ця альтернативна теза про наступність балтійських держав та пов'язані з нею наслідки підживила фундаментальне протистояння між РФ та балтійськими державами.Ziemele (2005). p. 386.Elsuwege (2003). p. 386.
Правовий принцип закон не може виникати з несправедливих дій, відрізняється від конкуруючого принципу факти визначають закон. З одного боку, юридичне визнання балтійської інкорпорації з боку інших суверенних держав за межами радянського блоку було в основному відмовлено на основі фундаментального правового принципу ex injuria jus non oritur, оскільки анексія балтійських держав вважалася незаконною.For a legal evaluation of the annexation of the three Baltic states into the Soviet Union, see K. Marek, Identity and Continuity of States in Public International Law (1968), 383–91 З іншого боку, фактичне переривання державностиMälksoo (2003), p. 265. через іноземну окупацію на п'ятдесят років справді сталося, поступившись місцем правовому принципу ex factis jus oritur , а також безповоротним територія та демографічні зміни, які роблять справу Балтії набагато складнішою, ніж просто restitutio in integrum (відновлення — в даному випадку — територіальної цілісности).Elsuwege (2003). p. 387—388,
Історична довідка Чотири держави Балтійського моря, які раніше входили до складу Російської імперії - Фінляндія, Естонія, Латвія та Литва - зміцнили свої кордони та незалежність після війни за незалежність Естонії, Латвії та Литви після закінчення Першої світової війни 1920 (Див. Тартуський договір, Латвійсько-радянський Ризький мирний договір та Радянсько-Литовський договір 1920). Великі європейські держави визнали де-юре визнання Естонії та Латвії 26 січня 1921 року та Литви 20 грудня 1922 року. 28 липня 1922 США поширили визнання де-юреMarek (1968). p. 369.
Усі три мирні договори між відповідними балтійськими державами та Радянською Росією однаково закріплювали право на самовизначення, і Росія відмовилася від усіх попередніх прав та вимог як остаточних і постійних. Цей принцип самовизначення відображав один із чотирьох ключових принципів, проголошених Леніном та Сталіним 15 листопада 1917 В Декларації радянського уряду:Marek (1968). p. 370. "Право російських народів на вільне самовизначення навіть на відокремлення та встановлення незалежних штатів ". Після створення СРСР 6 липня 1923 Новий союз прийняв усі договори, укладені раніше Радянською Росією, і оригінальні мирні договори продовжували залишатися основою відносин між СРСР і відповідними балтійськими державами. У наступне десятиліття було укладено кілька двосторонніх та багатосторонніх договорів та угод, що регулюють відносини:
Протокол про введення в дію Паризького пакту (первісними сторонами якого були всі чотири сторони), підписаний у Москві 9 лютого 1929 , Що відмовляється від війни як інструменту національної політики двосторонні договори про ненапад, підписані з відповідними балтійськими державами та СРСР між 1926 і 1932 роками Конвенції про примирення, пов'язані з договорами про ненапад Конвенція про визначення агресії, підписана в Лондоні в липні 1933 р
Естонія Естонія прийняла Декларацію незалежности Естонії 24 лютого 1918 року. У документі викладено ряд принципів, таких як свобода вираження поглядів, релігія, зібрання та об'єднання. Ці принципи були детально розроблені в Тимчасовій конституції 1919 року та першій Конституції 1920 року. Народний суверенітет мав бути основою Естонії. Також друга, президентська Конституція базувалася на суверенітеті народу. Пізніше Конституція 1938 Була спробою повернутися до демократичного правління, але вона все ще наділяла повноваження президента. Загалом, незважаючи на внутрішньополітичні зміни, Естонія була правовою, міжнародно визнаною державою у роки до 1940. Ця незалежність була перервана в червні 1940 Після пакту Молотова — Ріббентропа між нацистською Німеччиною та СРСР у серпні 1939 Радянський Союз використовував подібну схему з усіма трьома прибалтійськими державами, починаючи з ультиматумів на основі нібито невиконання пактів про взаємодопомогу, підписаних попереднього року. Ультиматумам довелося виконати протягом декількох годин, і незабаром після того, як радянські війська вступили в столиці. Ради запропонували та затвердили свої нові уряди. Тепер нові органи місцевого самоврядування, здавалося, приймали рішення, що призвели до анексії. З метою створення іміджу легітимности в присутности радянських військ були введені нові вибори.Ziemele (2005). pp. 18–21. Сполучені Штати разом з рядом інших держав не визнавали окупації та анексії балтійських держав.Ziemele (2005). p. 22.Ziemele (2005). pp. 17–18.
Латвія Латвія прийняла Декларацію про створення Тимчасового уряду Латвії 18 листопада 1918 року. У 1920 Вільно обрана Конституційна асамблея прийняла два основні закони. Саверсме був прийнятий в 1922 році. Однак прем'єр-міністр Карліс Улманіс прийняв владу шляхом державного перевороту, і парламент був розпущений в 1934.Ziemele (2005). pp. 31–32.
Литва Після століття іноземного панування Рада Литви прийняла Акт про незалежність Литви 16 лютого 1918 року. Протягом перших десятиліть Литовської Республіки в 1922, 1928 та 1938 роках було прийнято три конституції. Законодавчим інститутом Литви був вільно обраний сейм. Однак Антанас Смятона взяв владу шляхом державного перевороту в 1926 році. Він прийняв Конституцію 1928 року, яка збільшила президентську владу і зменшила розмір парламенту з 85 депутатів до 49. У Конституції 1938 Президент отримав ширші повноваження, але парламенту було доручено законодавство замість попередньої системи президентських указів. Крім того, президента обирали люди на сім років.Ziemele (2005). pp. 36–37.
Включення СРСР у міжнародне право Примусова анексія балтійських держав була незаконним актом як за звичаєвим, так і за загальноприйнятим міжнародним правом.Marek (1968). p. 390. Відповідно до звичаєвого права анексія порушила основні принципи, такі як державний суверенітет і незалежність, заборона насильницького захоплення території та заборона втручання. Згідно із загальноприйнятим законодавством, дії СРСР порушували практично кожне положення всіх основних конвенцій між СРСР та відповідними балтійськими державами. Секретні протоколи з Німеччиною були порушенням статті 2 естонських та латвійських договорів про ненапад. Загроза застосування сили та ультиматум для укладення Договорів про взаємодопомогу порушили дух і букву відповідних Мирних договорів, Договорів про ненапад, Погоджувальних конвенцій, Пакту Келлога-Бріана та Протоколу про відмову від війни. Радянські дії у військовій окупації, примусове втручання та анексія становили акт агресії у значенні статті 2 Конвенції про визначення агресії 1933 року, і не було жодних обґрунтувань відповідно до статті 3 та Додатку до тієї ж конвенції.
Західне невизнання анексії
Балтійська дипломатична сфера 1940—1991 Більшість держав Західного блоку відмовились визнати включення балтійських держав де-юре і визнали радянські уряди Естонської РСР, Латвійської РСР та Литовської РСР фактично чи ні. Такі держави визнавали естонських / латвійських / литовських дипломатів та консулів, які досі функціонували від імені своїх колишніх урядів. Ці старіння дипломатів зберігалися в цій аномальній ситуації до остаточного відновлення незалежности Балтії.Diplomats Without a Country: Baltic Diplomacy, International Law, and the Cold War by James T. McHugh, James S. Pacy, Page 2.
У період 1940—1991 США продовжували приймати балтійських дипломатів, вперше призначених на посаду урядами Балтії до 1940 року, а після 1980 року вищими членами балтійських дипломатичних служб. Міністерство закордонних справ СРСР виступило з офіційними протестами проти прибалтійських дипломатичних місій, які залишаються відкритими у Вашингтоні та інших регіонах. У 1947 Естонський, латвійський та литовський дипломати за кордоном надіслали спільне повідомлення про окупацію балтійських держав до ООН. Балтське звернення до ООН (нині «Балтійська асоціація до ООН») було сформоване в 1966 році. У Канаді в офіційний список дипломатів входили офіси балтійських держав: Естонії, Латвії та Литви, що на початку 1960-х р Спричинило відмову радянського посольства в Канаді отримувати списки, що їх розповсюджував канадський департамент закордонних справ.
26 березня 1949 Державний департамент США видав циркуляр, в якому зазначається, що держави Балтії все ще є незалежними державами зі своїми дипломатичними представниками.