Німецька окупація Люксембургу у Другій світовій війні розпочалася в травні 1940 року після того, як Велике Герцогство Люксембург зазнало вторгнення нацистської Німеччини.http://totallyhistory.com/german-occupation-of-luxembourg-in-world-war-ii/ Хоча Люксембург був офіційно нейтральним, він знаходився у стратегічній точці в кінці французької лінії Мажино. 10 травня 1940 року німецький вермахт вторгся у Люксембург, Бельгію та Нідерланди.

Спочатку Люксембург був підпорядкований військовій адміністрації, але згодом став територією, що знаходиться під цивільним управлінням і, нарешті, був приєднаний безпосередньо до Німеччини. Німці вважали Люксембург германською державою і намагалися придушити те, що вони сприймали як чужу французьку мову та культурний вплив. Хоча деякі люксембуржці приєдналися до опору або співпрацювали з німцями, обидва становили меншість населення. Як громадяни Німеччини, з 1942 року багато люксембуржців було призвано до складу німецьких військових. Під час Голокосту було вбито майже 3500 люксембургських євреїв. Визволення країни союзниками розпочалося у вересні 1944 року, але через Арденський наступ воно було завершене лише на початку 1945 року.

Напередодні вторгнення

Початок Другої світової війни 1 вересня 1939 року поставив уряд Люксембургу в делікатну ситуацію. З одного боку, населення симпатизувало Бельгії та Франції; з іншого боку, завдяки політиці нейтралітету країни після Лондонського договору 1867 року уряд зайняв обережну не войовничу позицію щодо своїх сусідів. З 1 вересня Радіо Люксембург припинило мовлення. Навесні 1940 року вздовж кордонів з Німеччиною та Францією було зведено укріплення. Так звана лінія Шустера, названа на честь її конструктора, складалася з масивних бетонних перекриттів зі сталевими дверима. Офіційною метою цих дорожніх блоків було уповільнення прогресу будь-якої армії, що вторглася, і надання часу гарантам нейтралітету Люксембургу на протидію загарбникам. Однак, порівняно з величезною силою німецьких військ, вона мала лише символічний характер і сприяла заспокоєнню населення. За винятком невеликого корпусу жандармів та волонтерів, Люксембург не мав армії через обмеження, передбачені договором. Після кількох помилкових тривог навесні 1940 року ймовірність воєнного конфлікту між Німеччиною та Францією зростала. Німеччина зупинила експорт коксу для люксембургської металургійної промисловості.

Вторгнення Сталеві двері лінії Шустера було наказано закрити 10 травня 1940 року о 03:15, після рухів німецьких військ на східній стороні прикордонних річок Наш, Зауер та Мозель. Тим часом німецький спецназ, одягнений у цивільне населення та підтриманий німцями, що мешкають у Люксембурзі, - так званий Stoßtrupp Lützelburg - намагався саботувати радіомовлення та барикади вздовж німецько-люксембурзького кордону, але їх спроба не вдалася. Королівська сім'я була евакуйована зі своєї резиденції в Кольмар-Берзі до великокнязівського палацу в Люксембурзі.

Німецьке вторгнення, яке складалося з 1-ї, 2-ї та 10-ї танкових дивізій, розпочалося о 04:35. Вони не зазнали значного опору, крім деяких зруйнованих мостів та деяких наземних мін, оскільки більшість добровольчого корпусу Люксембургу залишились у своїх казармах. Люксембурзька поліція чинила опір німецьким військам, однак, мало користі; столиця була окупована до обіду. Загальні жертви в Люксембурзі склали 75 поліцейських та солдатів, захоплених у полон, шість поліцейських поранено та один солдат поранено.Horne, Alistair, To Lose a Battle, p. 258-264 О 08:00 елементи , за підтримки 1-ї бригади спахіїв полковника Жуффо  та 2-а рота 5-го бронетанкового батальйону перетнула південний кордон для проведення зонду німецьких військ; пізніше ці підрозділи відступили за лінію Мажино. До вечора 10 травня 1940 р. Більша частина країни, за винятком півдня, була окупована німецькими військами. Понад 90 000 цивільних осіб евакуювали з кантону Еш-сюр-Альзетт внаслідок наступу. 47 000 бігли до Франції, 45 000 - до центральної та північної частини Люксембургу.

Велика герцогиня Шарлотта та уряд прем'єр-міністра П'єра Дюпонга втекли до Франції, Португалії та Великої Британії, перш ніж остаточно оселитися в Канаді на час війни. Шарлотта, вислана в Лондон, стала важливим символом національної єдности. Її старший син і спадкоємець Жан пішов добровольцем до британської армії в 1942 році. Єдиним офіційним представником, який залишився позаду, був , голова урядової комісії, а також 41 член Палати депутатів.

Управління

Військова адміністрація

На початку 10 травня 1940 р. Німецький дипломат фон Радовиц передав генеральному секретарю уряду Люксембургу меморандум німецького уряду, в якому говорилося, що Німеччина не має наміру змінювати територіальну цілісність або політичну незалежність Великого Герцогства. Наступного дня було створено військову адміністрацію для Люксембургу. Люксембурзькі інтереси представляла урядова комісія під керівництвом Альберта Верера, яка складалася з вищих державних службовців і була легітимізована Палатою депутатів. Між цією комісією та військовою владою існували добрі стосунки, оскільки полковник Шумахер виявив широке ставлення до проблем країни та готовність вирішувати їх за консультацією з урядовою комісією.

13 липня 1940 року в місті Люксембург було засновано Volksdeutsche Bewegung (VdB) під керівництвом Даміана Краценберга, викладача німецької мови в Афіне де Люксембург. Його основною метою було пропаганду підштовхувати населення до позицій, прихильних до Німеччини, і саме ця організація використовувала фразу Heim ins Reich.

Кілька депутатів та високопоставлених державних службовців дотримувались думки, що Люксембург може зберегти певний рівень автономії під військовою адміністрацією, як це було в Першій світовій війні, і були зроблені спроби домовитись про якусь домовленість з Німеччиною. Однак незабаром влада в Берліні дала зрозуміти, що цього разу доля Люксембургу буде зовсім іншою. Нацисти вважали люксембурзький народ просто черговою німецькою етнічною групою, а Велике Герцогство - німецькою територією. Військова влада була виведена з Люксембургу до 31 липня 1940 р. Для заміни цивільною адміністрацією під керівництвом Густава Саймона.

Цивільне управління та анексія Густав Симон був призначений шефом - формальним лідером Zivilverwaltung (CDZ; «начальник цивільної адміністрації») по Верховному командуванню сухопутних військ 21 липня 1940 року Потім Люксембург був включений до складу CdZ-Gebiet Люксембург 29 липня. Будучи спочатку підпорядкованим військовим командуванням у Бельгії та на півночі Франції, Саймона у своєму призначенні 2 серпня підтвердив сам Адольф Гітлер, зазначивши, що він підпорядковувався безпосередньо фюреру і нікому іншому. Це дало йому широкий ступінь автономії щодо військової та цивільної влади нацистської Німеччини.

Саймон, який також був гауляйтером сусіднього Гау-Трір-Кобленца, пізніше Мозелланда (Гауляйтер був титулом, що позначає лідера регіонального осередку нацистської партії), очолив пропагандистську та пізніше терористичну кампанію, відому як Хейм на Рейху, переконати населення, що вони є етнічними німцями і є природною частиною Третього Рейху. Його метою було "якнайшвидше повернути Люксембург німецькій державі". Він був переконаний, що люксембургцям потрібен лише рівень освіти та просвіти, щоб добровільно заявити про свою вірність Німеччині. Він вивів це з віри в те, що вони насправді були німцями "по крові і за походженням". Для гауляйтера люксембурзька незалежність була "абсурдною ідеєю", яка існувала лише тому, що монархія та уряд її виховували: якщо люксембургцям будуть показані докази їхньої приналежности до німецької нації, воля до незалежности повинна зникнути.

Життя в окупованому Люксембурзі Спочатку широка громадськість реагувала повільно, все ще відчуваючи шок від вторгнення 1914–1918 років. Крім того, королівська сім'я та уряд мовчки втекли у вигнання. Більшість населення тримала голови низько, щоб уникнути будь-якого конфлікту з владою; інші брали участь в актах пасивного опору.

Германізація Адміністрація Саймона, яка прибула до Люксембургу, повністю переконала, що "німецькість" люксембуржців просто лежить під тонким зовнішнім шаром французького впливу. Це, своєю чергою, означало, що, з певним рішучим "розплутуванням" його адміністрацією, німецький характер населення по суті виявиться.

Саймон мав дві чіткі цілі:

Нацифікація та германізація Люксембургу, тобто вимирання всього, що не було німецьким джерелом, як французькі імена та слова французького походження чи французький спосіб життя Знищення та розчленення люксембурзьких державних установ та включення країни до Третього рейху

Його перша серія указів чітко продемонструвала цю політику:

6 серпня 1940: німецька стала єдиною офіційною мовою, а використання французької мови було заборонено. Заборона стосувалася службового та адміністративного користування, а також повсякденного життя. Були включені французькі вислови ввічливості, такі як "Bonjour", "Merci", "Monsieur", "Madame" тощо: люди, які вітали один одного, мали сказати "Heil Hitler". Осінь 1940 року. Політичні партії та незалежні профспілки, Парламент та Державний собор були розпущені. Усі організації громадянського суспільства та преса були піддані нацистському контролю. До кінця 1940 року. Було запроваджено німецьке законодавство, включаючи Зондергеріхте та Нюрнберзьке законодавство. 31 січня 1941 р.: Французькі звучачі прізвища, імена та назви вулиць, міст, магазинів та компаній були германізовані, тобто перекладені на їх німецький аналог або просто замінені чимось більш німецьким. Анрі став Генріхом, Дюпон - Брюкнером. 18 лютого 1941 р.: Заборонено носити бере (традиційну шапку з країни Північних Басків). З травня 1941 року багато люксембурзької молоді було наказано взяти участь у Reichsarbeitsdienst.

Розгорнулася масштабна пропагандистська кампанія з метою впливу на населення, тоді як не лише дисидентам та критикам, але й викладачам, чиновникам та провідним діловим діячам загрожували втратити роботу, якщо вони не вступлять до нацистських організацій, що призвело до значно більшого набору з усіх професій. Центральний реєстр задокументував особисту думку щодо нацистського режиму майже кожного громадянина. Люди, які відкрито виступали проти режиму, втрачали роботу або були депортовані, головним чином до Східної Німеччини, а в найгірших випадках відправлялися до таборів смерті, де багато з них були вбиті.

Окупаційна влада намагалася охопити Люксембург мережею політичних, соціальних та культурних організацій, таких як також існувала в Німеччині, включаючи Гітлерюгенд, Лігу німецьких дівчат, Winterhilfswerk, NS-Frauenschaft та Deutsche Arbeitsfront.

Католицька церква Католицька церква в Люксембурзі була відносно мовчазною під час війни і не виявляла громадської позиції щодо долі євреїв або нацистського режиму. З одного боку, єпископ, Джозеф Лоран Філіпп, був прикутий до ліжка через хворобу, і тому він не знаходився в жодному штаті, щоб надати активну опозицію. З іншого боку, єпископ не хотів ще більше протистояти окупантам і загрожувати і без того нестабільному релігійному життю Церкви, яке було сильно обмежене у воєнний час. Однак єпископ Філіпп відмовився зустрічатися з нацистським керівництвом і зробив підготовку на випадок, якщо його посада стане вакантною.

Церква бачила загрозу самому своєму існуванню, оскільки її витіснило з суспільного життя антирелігійна політика нацистів : публічні релігійні заходи, такі як святкування Октави або танцювальна хода, були заборонені, християнські організації були розпущені, релігійна освіта в школах була скасовано, а заборона на релігійні ордени була введена.

У той же час адміністрація єпархії залишалася однією з небагатьох люксембурзьких установ, яка залишалася недоторканою під час війни, хоча це деякий час викликало сумніви, і депортація єпископа розглядалася окупаційною владою.

Опір