Маркі́вка — село в Україні, у Миколаївській селищній громаді Сумського району Сумської області. Населення становить 730 особи. До 2016 орган місцевого самоврядування — Марківська сільська рада. Після утворення Миколаївської селищної ОТГ у 2016 — центр Марківського старостату.
Географія Село Марківка знаходиться на березі річки Сула, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Хутір, нижче за течією примикає село Луциківка. Через село проходить автомобільна дорога .
У селі розташовувалась центральна садиба Марківської сільської ради, до якої відносились с. Марківка, с. Рудка, с. Хутір, с. Марусино (неіснуюче, ліквідоване у 80-х ) та с. Кобзарі (неіснуюче, із 1994 року).
Історія
Давні часи
Територія поблизу сучасного с. Марківка була заселена в давні часи. Так, до місцевих пам'ятників стародавніх історичних подій у середині XIX ст. відносили обширні насипи на берегах р. Сули, які починались від с. Печище. Під час робіт по оздобленню саду тогочасного поміщика частина цих насипів була розкопана та було знайдено військове спорядження, зокрема: кінська збруя та довгий меч, гострий із обох сторін, на якому були зображені знаки.
У наш час такі об'єкти класифіковані як кургани. Поблизу с.Марківка, над дорогою Марківка — Штепівка, наявний курган, поблизу с. Перше Травня — курган та курганний могильник, на захід від с. Рудка — курган.
Слобідська Україна
У середині XVII ст. на місці теперішнього села були вільні слобідські землі Лівобережної України. Політичні та соціальні обставини 50 — 60 років XVII ст. зумовили переселення на цю територію українського населення з центрального Лівобережжя та Правобережжя Дніпра.
Власної долі за Дніпром спробували пошукати й представники старшинського роду Голубів. Один із них, Марко Алфьоров (Оліферов/Оліференко/Оліферович) — нащадок гетьмана реєтрових та низових козаків Оліфера Голуба, розпочав службу в 1661 році з рядового першої Сумській сотні та дослужився до сотника (1670—1679, 1685—1714 р.р.) Сумського слобідського козацького полку.
У 1662 та 1664 роках у реєстрах Сумського полку Марко відсутній. Імовірно, що в ці роки він їздив до Гетьманщини, де набирав групи переселенців. Відсутність Марка Алфьорова в Сумському полку конкретно в 1664 р. напряму пов'язана з першою згадкою (у 1665 р.) про існування с. Марківка. Місце, із якого Марко Алфьоров вивів переселенців на власні помісні ґрунти, — район містечок Канів, Стеблів, Вільшани — давніх територій осідлості Роду Голубів. Заселивши кілька сіл і придбавши землі та майно на території Сумського полку, Марко Алфьоров увійшов до впливової старшинської групи, що гуртувалась навколо полковника Герасима Кондратьєва.
У 1671 р. в с. Марківка було побудовано дерев'яну церкву на честь Апостола та Євангеліста Марка — янгола засновника села. Через 50 років (у 1720 р.) церква згоріла від удару блискавки. Надалі храм було відновлено на тому ж місці.
У 1689 р. в нагороду за службу Марко Алфьоров офіційно отримує від полковника Кондратьєва дикопорожні землі від витоку річки Сула, по течії, до меж с. Марківка (до цього часу це була «займанщина»). Ці землі, а також інші маєтки, були затверджені за Алфьоровими і царськими «височайшими грамотами» та стали спадковими.
22-24 листопада 1708 р. у маєтку М. Алфьорова в с. Марківка перебував Петро І, який проводив тут нараду щодо переміщення військ, які брали участь у військових діях на Гетьманщині в ході Північної війни 1700—1721 років. Попри близькість шведської армії та козаків І. Мазепи, московські командири відсвяткували в с. Марківка іменини Меншикова — ката міста Батурин. З нагоди св'ята був влаштований фейерверк.
Після смерті Марка Алфьорова (1714 р.) маєток в с. Марківка відійшов його синам: Кіндрату (його частина спадку розійшлась, як придане, по жіночих нащадках) та Якову (чоловічі нащадки не втримали село в родинній власності).
Згідно з переписом 1732 р. сумський полковий осавул Кіндрат Марков (спільно з дружиною померлого брата Якова) у с. Марково має 146 дворів (232 будинки з 771 підданим); 3 священицькі двори на 11 підданих та одну школу з 3 учнями. Піддані працюють 2 дні на тиждень.
У 1732 р. священиками в селі Марківка були Семенов Григорій та Іванов Федір.
У складі Московської держави
З 1765 р. село входить до Слобідсько-Української губернії Російської імперії. В 1773 р. с. Марківка є населеним пунктом Межирицького комісарства Сумської провінції Слобідсько-Української губернії. На той час в Марківці проживають 1 866 жителів (940 чоловіків та 926 жінок). З 1780 р. село входить до Недригайлівського повіту Харківського намісництва, в 1797 р. знову в поновленій Слобідсько-Українській губернії, а з 1835 р. у новоствореній Харківській губернії.
У 1778 р. священиком церкви Апостола та Євангеліста Марка був Єфим Алєнніков.
У 1782 р. найбільшими поміщиками в с. Марківка були полкова осавульша Олена Алферова з дітьми — 708 підданих, губернський прокурор Федір Яцина — 616 підданих, титулярний радник Василь Богаевський — 507 підданих.
У 1801 р. влаштований був третій дерев'яний храм, у кінці Марківки на південній стороні, з купленого в Лебедині Преображенського храму. У цій церкві, на стіні південного боку, були вирізані слова: «1708 місяця листопада був у цей церкви Цар Петро I і читав Апостол», тобто, коли вона була в Лебедині. Священиком даної церкви, яку в с. Марківка також освятили в ім'я Св. Еванг. Марка, в 1802 р. був Павло Алєнніков. Ця церква 30 листопада 1834 р. згоріла з усім майном і архівом.
У 1836 році була збудована кам'яна церква з дзвіницею, на тому місці, де існували перші дві, і освячена в ім'я Преображення Господнього. Будівельником її був поміщик с. Марківка, полковий осавул Ігнатій Савич Заславський. Іконостас, начиння, ризниця, богослужбові книги для храму — дар Заславського. Пожертвування його на облаштування і прикрасу храму сягали 20 000 рублів сріблом.
Число прихожан: в 1730 році — 772 чоловіків та 761 жінок; в 1750 році — 850 чоловіків та 836 жінок; в 1770 році — 985 чоловіків та 960 жінок; в 1790 році — 1167 чоловіків та 1176 жінок; в 1810 році — 1275 чоловіків та 1298 жінок; в 1830 році — 1345 чоловіків та 1410 жінок; в 1850 році — 1441 чоловіків та 1521 жінок.
Прихід багато терпів випробувань. Після пожежі 1720, сарана не раз винищувала хліб на полях; з 1800 по 1811 рік вона майже щороку змушувала марківців терпіти голод. У 1829 та 1840 році був падіж на рогату худобу; в 1831 і 1848 роках — холера; востаннє померло від неї 70 осіб, в 1835 і 1839 роках страждали жителі від неврожаїв хліба.
З 1856 року с. Марківка територіально та адміністративно відноситься до Лебединського повіту Харківської губернії. В 60-х роках XIX ст. Марківка було великим селом: крім традиційного сільського господарства також розвивалось виробництво: засновано винокурний завод (1864, власник — Добросельский А. М., колл.сек.), працює селітряний завод (власник — Велецкий Г. В., колл.сек.). Відбувались 2 щорічні ярмарки, а з 1866 р. — 3 (три): Марківська (25 квітня); Преображенська (6 серпня) та Лукіна (18 жовтня). В 1888 р. по ініціативі сільського вчителя Літкевича Ф. Н. (надалі обійняв посаду бібліотекаря) та поміщика Добросельського В. М. було організовано Марківську сільську суспільну бібліотеку. В 1890 році фонд бібліотеки налічував 2 419 книг (вагомий внесок був від Харківського товариства грамотності — 1 572 книг), а кількість читачів сягала 1342 особи, в основному це були селяни волості, які дуже відповідально ставились до збереження книжкового фонду. Наявні відомості про Марківське сільське училище (відкрите в 1863 році), у якому станом на 1871 рік навчалось 42 хлопчики. Викладання — російською мовою.
У 1892 р. утворено Марківську волость, як одиницю станового селянського самоврядування. В селі організовано волосне управління (наявні старшина та писар) та волосний суд (наявний волосний суддя). В 90-х роках XIX ст. в селі почало діяти поштове відділення (з 1915 р. — поштово-телеграфне відділення).
У 1904 р. працюють винокурний завод та млин (власник — Величко О. Л., д.ст.радник; управляючий Мамонтов Василь Іванович), відбуваються 4 щорічні ярмарки: Проводская (2 дні), Преображенская (5-6 серпня), Лукіна (17-18 жовтня) та Ігнат'євська (19-20 грудня).
У 1905 р. найбільшими землевласниками в с. Марківка (мали 300 десятин землі та більше) були Добросельський В. М., Камінська О. В.,Карпова Г. В.,Сміттен Г. Л. та Фролова Г. Л. У червні 1905 року розпочались потрави пасовищ, що були орендовані Величко О. Л. у спадкоємців поміщиці Камінської О. В. (орендатор не дозволяв селянам випасати там власну худобу). Місцева влада не змогла припинити конфлікту: земського начальника Камінського О. М., що виїхав на місце потрав, селяни прогнали грудками землі та камінням; травмовано було й самого поміщика Величка О. Л. Від місцевого священника селяни вимагали прочитати маніфест про землю. В результаті безладів, які розпочались в с. Луциківка, а продовжились в с. Марківка було пограбовано та підпалено винокурний завод, власником якого також був Величко О.Л. Пожежу вдалось погасити. Для придушення виступу в село були прислані карателі (козачий підрозділ з м.Лебедин), між ними та бунтівниками сталась збройна сутичка.
У 1909 р. в с. Марківка проживало 3 506 жителів.
У 1911 р. розпочала роботу вузькоколійна залізниця Амбари — Веринський завод — Марківка (загальна довжина колії — 31 км, враховуючи відрізок Марківка-Луциківка) збудована цукрозаводчиком Харитоненко П. І. для постачання сировини та матеріалів на Веринський цукровий завод в Миколаївці та подальшого вивезення готової продукції на станцію Амбари. Відрізок Марківка — Миколаївка-Вирівська функціонував десь до 1955 року.
В 1912 р. в селі організовується кредитне товариство — «Марківське кредитне товариство» та товариство взаємодопомоги — «Марківське товариство споживачів». Працює винокурний завод № 103 та ретифікац. (власник — Величко О. Л., управляючий Мамонтов Василь Іванович), а також газогенераторний млин (власники - брати Дроботови, селяни з Охтирського повіту), на яких були задіяні 25 та 4 працівники, відповідно. Існувало Марківське двухкласне училище, працював фельдшерський пункт (ветеринарний) та земська лікарня.
В 1913 році згідно статистичних даних в Марківці проживало 4 309 жителів, в 1914 році — 4 039 жителів, в 1915 році — 3 593 жителів. На зменшення чисельності населення, в основному, вплинула часткова, а потім і загальна мобілізація до російського війська під час 1 світової війни.
Священиками церкви Преображіння Господнього в с. Марківка були Попов Стефан Іоаннович (в період з 1878 по 1913 р.р.) та Сирятский Дмитрій Павлович.(в період з 1914 по 1917 р.р.)
Українська революція