Джеральдін Брукс (, при народженні Строк ( (29 жовтня 1925 року — 19 червня 1977 року) — американська акторка театру, кіно і телебачення, кар'єра якої охопила 1940–70-ті роки. Також фотографка природи та дитяча поетеса.
Брукс вперше вийшла на сцену в мюзиклі у 17-річному віці, після чого працювала в літній антрепризі, а в 1944 році почала грати на БродвеїAllMovie. http://www.allmovie.com/artist/p8767 .
У 1947 році вона вирушила в Голлівуд, де стала контрактною акторкою студії Warner Bros.
Найкращими картинами за участю Брукс були фільми нуар, "Хибна тривога" (1947), "Одержима" (1947), "Акт вбивства" (1948), "Момент нерозсудливості" (1949) і "Зелена рукавичка" (1952), кримінальна мелодрама "Спокуслива ти" (1947) і італійська соціальна драма "Вулькано" (1950)IMDB. http://www.imdb.com/filmosearch?explore=title_type&role=nm0111997&ref_=filmo_ref_typ&sort=user_rating,desc&mode=detail&page=1&title_type=movie .
Джеральдін Брукс була номінанткою премії "Тоні" як найкраща театральна акторка за гру в бродвейській виставі "Брайтауер" (1970) і на "Еммі" за роль в епізоді телесеріалу "Автобусна зупинка" (1961)IMDB. http://www.imdb.com/name/nm0111997/bio?ref_=nm_ov_bio_sm.
Ранні роки Джеральдін Строк народилася 29 жовтня 1925 року в Нью-Йорку в родині з голландськими батьками. Її сім'я була тісно пов'язана з театром: батько володів провідною компанією з пошиття театральних костюмів, а мати була стилісткою і дизайнеркою одягу.
Одна її тітка була танцюристкою у варʼєте Шаленості Зігфелда, а інша — контральто в Метрополітен-опера.
Її старша сестра Глорія Строк також стала акторкою, граючи переважно невеликі ролі в кіно і на телебаченні.
З двох років Джеральдін займалася танцями, в підлітковому віці навчалася в Школі моделей Гантера, а в 1942 році закінчила Школу Джулії Річман в Мангеттені, де була президенткою драмгуртка.
У 1942–45 роках Строк вчилася в Американській академії драматичного мистецтва і в школі театру Нейборхуд в Нью-Йорку, а влітку грала у літніх антрепризах.
У 1944 році Джеральдін Строк стала грати в мюзиклі "Йди за дівчатами", який мав великий успіх на Бродвеї (налічує 888 показів за два роки).
В січні 1946 року Строк отримала роль в бродвейській постановці шекспірівської п'єси "Зимова казка", яка була показана 39 разівIBDB. http://www.ibdb.com/Production/View/1410 .
У цей момент на Строк звернув увагу представник кіностудії Warner Bros., який уклав з нею контрактGary Brumburgh. http://www.imdb.com/name/nm0111997/bio?ref_=nm_ov_bio_sm.
Робота на Warner Bros. (1947–1949) В 1947 році Строк перебралася до Голлівуду, де змінила прізвище на Брукс. За запальну гру в Голлівуді журналісти назвали її новою Кетрін Гепберн.
Джеральдін Брукс перспективно дебютувала в готичному трилері Пітера Годфрі "Хибна тривога"(1947), зігравши другу за значимістю жіночу роль вольової сестри чоловіка головної героїні Барбара Стенвік, яку фактично силою утримує в будинку її дядько Еррол Флінн, додавши фільму напруженостіHal Erikson. http://www.allmovie.com/movie/v88323 .
Фільм був закінчений в серпні 1946 року, проте вийшов на екрани тільки в липні 1947 року. Критика в цілому дала грі Брукс позитивні відгуки, а сам фільм отримав суперечливі оцінки.
Зокрема, Волл стріт джорнел назвав його настільки ж нудним, наскільки й страшним, а його історію — повною мелодраматичних клішеThe Theatre: Murder in a Laboratory. Wall Street Journal (1923 — Current file). New York, N.Y. 21 July 1947: 10.
Друга робота Брукс на студії Уорнер бразерс, фільм нуар Кертіса Бернхардта "Одержима"(1947).
Джоан Кроуфорд зіграла в картині головну роль психічно хворої жінки, яка одружується з багатим бізнесменом (Реймонд Мессі). Брукс виконує другу за важливістю жіночу роль дочки бізнесмена, яка проходить через ряд драматичних зіткнень з персонажкою Кроуфорд на ґрунті любові, ревнощів і ненависті, її героїня створює контраст врівноваженості с людяності маніакальній персонажці Кроуфорд.
Кінокритик Бослі Кроутер в своїй рецензії у Нью-Йорк таймс написав про Брукс як про початківицю, яка сяє яскраво в ролі падчерки міс КроуфордBosley Crowther. http://movies.nytimes.com/movie/review?res=9900E5D8133EE13BBC4850DFB366838C659EDE.
З кримінальної мелодрами "Спокуслива ти" (1948) Брукс перейшла в статус провідної драматичної акторки. Вона втілила дівчину, яку під час поліцейської погоні збиває машина з двома злочинцями. Дейн Кларк в ролі доброго хлопця, що зв'язався з криміналом, водія машини, відвідує її в лікарні, потім закохується в неї, дістає гроші на її лікування, допомагає поліції затримати вбивцю і в фіналі картини одружується з героїнею Брукс, що знаходиться при смерті.
За словами критика Джея Кара, Брукс грає в манері найкращих героїнь та багато в чому завдяки їй фільм має чудовий виглядJay Carr. http://www.tcm.com/tcmdb/title/1331/Embraceable-You/articles.html .
Фільм, однак, не отримав широкого прокату, можливо, через сумний фінал.
У 1948 році Брукс зіграла на студії Юніверсал Пікчерз у фільмі Майкла Гордона "Акт вбивства"(1948) з Фредеріком Марч, Едмонд О'Брайеном і Флоренс Елдрідж. У цій кримінальній драмі на тему евтаназії вона виконала роль дочки Марча й Елдрідж, які були подружньою парою як у фільмі, так і в реальному житті.
За сюжетом фільму персонаж Марча, суддя, вирішує припинити тортури своєї смертельно хворої дружини, убивши її й себе в автокатастрофі. Брукс в цій картині, за словами Кроутера, виглядає приємно в ролі дочки судді з живим і легким характеромBosley Crowther. https://www.nytimes.com/movie/review?res=9803E7DA1338E13ABC4E53DFB4678383659EDE . Хоча цей похмурий фільм отримав позитивні відгуки критики, він не мав комерційного успіху.
Менш разюче був виконаний в кольорі стандартний вестерн Ворнер Бразерс "Брати Янгер" (1949), де Брукс стояла в титрах на четвертому місці слідом за Вейном Морісом, Дженіс Пейдж і Брюсом Беннет.
Не задоволена якістю своїх ролей, після завершення знімання фільму "Брати Янгер" (1949) у липні 1948 року Брукс попросила Ворнер розірвати з нею контракт і вирішила працювати самостійно.
У 1949 році на студії Коламбіа вийшов фільм нуар Макса Офюльса "Момент нерозсудливості" (1949), в якому 24-річна Брукс зіграла третю за значущістю роль 17-річної художниці, яка закохується в немолодого напівкримінального псевдодилера, якого незабаром знаходять убитим. Її мати (Джоан Беннетт) намагається приховати вбивство, вважаючи, що його скоїла донька, однак стає предметом шантажу з боку гангстера (Джеймс Мейсон), який в свою чергу в неї закохується з трагічними наслідками для себе. Фільм отримав позитивні відгуки, включаючи гру акторів.
Так, Денніс Шварц схарактеризував фільм як насичений й дуже захопливий трилер.
Її останній американський фільм 1940-х (він вийшов в широкий прокат тільки в 1950 році), сімейна мелодрама Виклик Лессі (1949), був зроблений в Текніколоре на студії Метро-Голдвін-Маєр.
У титрах Брукс була вказана після Едмунд Гвен і Дональда Криспа, які, в цій версії на тему класичної історії про собаку Грейфраєрс Боббі, зіграли літніх шотландців.
Як зазначив Кроутер, граючи роль дочки цвинтарного сторожа, вона виконала єдину значущу жіночу роль, але головна увага, звичайно ж, була зосереджена на собаціBosley Crowther. http://movies.nytimes.com/movie/review?res=9901E6DF1F38E53ABC4F53DFB266838B649EDE.
Кар'єра Брукс, проте, так і не піднялася до очікуваного рівня, її не задовольняла якість пропонованих їй ролей й вона вирішила різко змінити хід своєї кар'єри.
Робота в Італії (1949) Не домігшись зоряного статусу, Брукс вирішила випробувати щастя в кількох європейських фільмах, і в середині 1949 прийняла запрошення режисера Вільяма Дітерле знятися в італійському фільмі "Вулькано (1950").
Зйомка фільму велася головним чином на вулканічних островах Вулькано і Ліпарі, а також на морі недалеко від Сицилії.
Фільм повертає Брукс до знайомої їй ролі невинної інженю, яку використовує в своїх інтересах безпринципний експлуататор жінок (Россано Брацці), в той час, як її старша сестра (Анна Маньяні) повертається на рідний острів після 18 років проституції в Неаполі.
Фільм був підданий цензурі і вийшов в Америці лише через три роки після італійської прем'єри.
У рецензії журналу Тайм в червні 1953 року було відзначено, що хоча його історія і сюжет нагадують фільм Стромболі, Вулькано є значно кращим Time. http://www.time.com/time/magazine/article/0,9171,818605,00.html .
У фільмі "Мені наснилося, що я в раю" (1950) Брукс єдиний раз у своїй кінокар'єрі стояла на чолі списку акторів. Вона виконала головну роль вуличної повії, яка відчайдушно і з трагічними наслідками намагається не допустити, щоб суддя (Вітторіо Гассман), який в неї закохується, дізнався про рід її занять. Лише три роки по тому фільм вийшов в американський прокат під назвою "Вулиця печалі" (1950) в сильно відредагованому і урізаному вигляді.
У листопаді 1952 року критик Вейлер в рецензії в Нью-Йорк таймс зазначив, що Джеральдін Брукс, американка, яка зіграла в понад одному італійському фільмі, елегантно і переконливо намагається створити образ повії, яка відчайдушно хапається за можливість жити гідним життям. Однак сам фільм він назвав сумною і млявою мелодрамою, банальною, слізливою і багато в чому відразливоюA.H. Weiler. https://www.nytimes.com/movie/review?res=F00810F83A5B117A93CAA8178AD95F468585F9.
Італійські фільми Брукс не мали комерційного успіху і, швидко розчарувавшись, вона повернулася в США.
Робота в 1952-70-ті
Театр (1952-1970) Повернувшись в Америку, Брукс звернула свою увагу на театр. У 1952 році вона стала грати одну з головних ролей в бродвейській комедії Час зозулі (1952). Її партнеркою була Ширлі Бут, нагороджена за свою роботу Тоні. Спектакль йшов весь сезон 1952-1953 років і витримав 263 сцениIBDB. http://www.ibdb.com/Production/View/2342 .
У 1956 році Брукс надійшла в Акторську студію в Нью-Йорку, що готувала акторів за власною методикою, заснованою на системі Станіславського. Однак попри на поліпшення акторської техніки, кар'єра Брукс знову не пішла в гору, і вона переорієнтувалася, перш за все, на телебачення.
Свою останню роль на Бродвеї Брукс зіграла після тривалої перерви в спектаклі "Брайтауер" (1970), за гру в якому акторка була номінована на премію "Тоні".
Кіно (1952–1975) Після повернення з Італії Брукс зіграла всього в чотирьох фільмах. У 1952 році вийшов нуаровий трилер Рудольфа Маті Зелена рукавичка (1952), в якому колишній американський десантник (Гленн Форд) веде в післявоєнній Франції розшук цінної реліквії, в чому йому допомагає американська гідеса, роль якої зіграла Брукс. Попри добротну акторську гру, фільм не мав особливого успіху у критики. Так, Бослі Кроутер в Нью-Йорк таймс назвав його всього лише стандартною гонкою за середньовічною, прикрашеною коштовностями рукавичкою, вкраденою з сільської французької церкви, а масштаб історії тягне на мелодраму нижчої лігиBosley Crowther. https://www.nytimes.com/movie/review?res=9D04EFDD133BE23BBC4C51DFB2668389649EDE .
Ще менш вдалою була кримінальна екшн-драма "Вулиця грішників" (1957), яка розповідала про перший рік роботи Нью-Йоркського поліцейського Джона Діна (Джордж Монтгомері), де Брукс грає привабливу даму, яка після розлучення втрачає інтерес до життя і починає сильно пити. Коли Дін затримує її за пияцтво в громадському місці, вона в нього закохується, а через якийсь час рятує під час бандитського нападу. Надалі, розуміючи, що не в силах зупинити своє подальше падіння, вона стрибає з вікна.
Майже десять років по тому в драмі "Джонні Тайгер" (1966), дія якої відбувається в резервації індіанського племені семинолов у Флориді, Брукс зіграла лікарку, в яку закохується новоприбулий учитель (Роберт Тейлор), повний планів налагодити навчання індіанців в місцевій школі.
Свою останню роль в кіно Брукс зіграла ще майже десять років по тому в досить нудному кримінальному фільмі Пола Богарта "Містер Рікко" (1975). Головну роль адвоката зіграв Дін Мартін у своїй останній головній ролі, а Брукс постала в образі жінки, з якою у героя починається роман.
Телебачення (1949–1976)