Електронна таблиця, іноді табличний процесор ( — рідко електронний аркуш) — це інтерактивний, комп'ютерний застосунок для налагодження, аналізу та збереження даних у табличному форматі. Спочатку електронні таблиці дозволяли обробляти виключно двовимірні таблиці, передусім із числовими даними, але потім з'явилися продукти, які крім цього дозволяли з'єднувати кілька таблиць для спільної роботи й опрацювання, включати текстові, графічні й інші мультимедійні елементи. Інструментарій електронних таблиць включає різноманітні математичні функції, що дозволяє виконувати складні статистичні, фінансові та інші розрахунки. Багато електронних таблиць включають вбудовану скриптову мову програмування для автоматизації типових робіт.
Ідею електронних таблиць вперше сформулював американський вчений Річард Маттессич, опублікувавши в 1961 р. дослідження під назвою Budgeting Models and System Simulation. Концепцію доповнили в 1970 р. Пардо і Ландау, що подали заявку на відповідний патент. Патентне відомство відхилило заявку, автори через суд у 1983 добилися скасування цього рішення, у 1995 році інше судове рішення визнало цей патент таким, що не може бути підставою для позову.
Загальновизнаним родоначальником електронних таблиць як окремого класу програмного забезпечення є Ден Бриклін, який 1979 року, спільно з Бобом Френкстоном, розробив легендарну програму VisiCalc. Цей табличний редактор для комп'ютера Apple II став «убивчим застосунком», що перетворив персональний комп'ютер з екзотичної іграшки для технофілів у масовий інструмент для бізнесу.
Згодом на ринку з'явилися численні продукти цього класу — SuperCalc, Microsoft MultiPlan, Quattro Pro, , Microsoft Excel, OpenOffice Calc, таблиці AppleWorks і Gnumeric.
Типові галузі застосування Створення документів, що мають табличне подання (наприклад, цінники, розклади); у сучасних електронних таблицях легко можна створювати різні види графіків і діаграм, які беруть дані для побудови з комірок таблиць (наприклад, графік зниження ваги тіла за вказаний період від початку занять спортом); звичайні користувачі можуть виконувати в електронних таблицях прості розрахунки (наприклад, скільки витратив за цей місяць, що/кому/коли дав/взяв). Як правило, електронні таблиці підтримують багато математичних і статистичних функцій; електронні таблиці інтенсивно використовують у бухгалтерському обліку — у багатьох фірмах це основний інструмент для оформлення документів, розрахунків і створення діаграм; електронні таблиці можуть використовуватись як прості бази даних.
Огляд LANPAR, відомий з 1969 року, був першою електронною таблицею на мейнфреймах та комп'ютерах із розподілом часу. LANPAR — абревіатура від LANguage for Programming Arrays at Random (). VisiCalc (1979) була першою електронною таблицею на мікрокомп'ютеріCharles Babcock, «What's The Greatest Software Ever Written?», Information Week, 11 Aug 2006 . Accessed 25 June 2014 і допомогла перетворити комп'ютер Apple II на популярну і широко використовувану систему. Lotus 1-2-3 був провідною електронною таблицею, в часи домінування операційної системи DOS. Нині найбільшу частку ринку на платформах Windows і Macintosh займає Microsoft Excel. Застосунок для опрацювання електронних таблиць є стандартною складовою офісних пакунків; після появи вебпрограм офісні пакунки тепер також існують у формі вебзастосунків.
Електронну таблицю утворюють вишикувані в рядки та стовпці комірки, на які можна посилатися, зазначаючи розташування (координати) X та Y. Координату X, тобто стовпці, зазвичай позначаються літерами: «A», «B», «C» тощо, тоді як рядки, як правило, позначають числами: 1, 2, 3 тощо. До однієї комірки можна звернутися, зазначивши її рядок та стовпець «C10». Ця електронна концепція посилань на комірку, вперше введена в LANPAR (винайдена спільно Рене Пардо та Ремі Ландау) і використана у VisiCalc, відома як «нотація A1». Крім того, в електронних таблицях є поняття діапазону, тобто, групи комірок, зазвичай суміжних. Наприклад, на перші десять комірок першого стовпця можна посилатися, як на діапазон «A1:A10».
В сучасних програмах для опрацювання електронних таблиць кілька електронних таблиць, часто відомих як робочі аркуші або просто аркуші утворюють робочу книгу. Робоча книга фізично є файлом, що містить усі дані книги, аркушів і комірок. Робочі аркуші зазвичай розташовано по одному на вкладках, хоча значно змінює цю модель. До посилання на комірку в книзі з кількома аркушами додають назву аркуша, наприклад, «Аркуш 1! C10». Деякі системи розширюють цей синтаксис, щоб дозволити посилання на комірки в різних книгах.
Користувачі взаємодіють із аркушами переважно через комірки. Кожна комірка може містити введені дані або формулу, яка зазвичай створюється, якщо введений текст починається знаком рівності. Дані можуть бути рядком тексту hello world, числом 5 або датою 16-Dec-91. Формула починається зі знака рівності =5*3, але зазвичай її не видно, оскільки на екран виводиться результат обчислення, 15, а не сама формула. У деяких випадках це може спричинити плутанину.
Ключовою особливістю електронних таблиць є здатність формули посилатися на значення інших комірок, які, у свою чергу, можуть бути результатами обчислень за формулами. Щоб створити таку формулу, потрібно замінити число посиланням на комірку. Наприклад, формула =5*C10 дасть результат множення значення в комірці C10 на число 5. Якщо C10 містить значення 3, результатом буде 15. Але C10 також може мати свою формулу, яка посилається на інші комірки тощо.
Саме здатність пов'язувати між собою формули забезпечує ефективність електронних таблиць. Багато задач можна розбити на серію окремих математичних кроків, і їх можна описати окремими формулами в комірках. Деякі з цих формул також можуть застосовуватися до діапазонів, як, наприклад, функція SUM, яка додає всі числа в діапазоні.
В основі електронних таблиць лежать багато принципів і властивостей баз даних, але електронні таблиці та бази даних — це не одне й те саме. Електронна таблиця — це, по суті, лише одна таблиця, тоді як база даних — це набір багатьох таблиць із машиночитаними семантичними зв'язками. Хоча книга, яка містить три аркуші, справді є файлом, що містить кілька таблиць, які можуть взаємодіяти одна з одною, їй бракує реляційної структури бази даних. Електронні таблиці та бази даних можуть взаємодіяти — аркуші можна імпортувати в базу даних, де вони стають таблицями, а результати запитів до бази даних можна експортувати в електронні таблиці для подальшого аналізу.
Застосунок для опрацювання електронних таблиць — табличний процесор — є одним з основних компонентів офісного пакунка програм, який зазвичай містить також текстовий процесор, редактор презентацій та систему керування базами даних. Застосунки в пакунку використовують подібні команди для подібних функцій. Зазвичай обмін даними між компонентами пакунка простіший, ніж у добірці, хоч і функціонально еквівалентних, але не інтегрованих застосунків.
Історія Слово «електронна таблиця» походить від слова «spread» у значенні газетного або журнального елемента (текст або графіка), який охоплює дві лицьові сторінки, розширюючи центральну складку і розглядаючи дві сторінки як одну велику сторінку. Складне слово «електронна таблиця» стало означати формат, який використовується для представлення бухгалтерських книг — зі стовпцями для категорій витрат угорі, рахунками-фактурами, перерахованими внизу зліва, і сумою кожного платежу в клітинці, де її рядок і стовпець перетинаються — які традиційно являли собою «розкладку» на лицьових сторінках переплетеної книги (книги для ведення бухгалтерських записів) або на великих аркушах паперу (так називають «аналізаційний папір»), розбитих на рядки та стовпці в такому форматі та приблизно вдвічі ширше звичайного паперу.
Ранні реалізації
Пакетний генератор звітів BSRG Пакетна «електронна таблиця» не відрізняється від пакетного компілятора з доданими вхідними даними, який створює вихідний звіт, наприклад, як у мовах програмування 4-го покоління, або звичайну, неінтерактивну пакетну комп'ютерну програму. Таку концепцію електронної таблиці виклав 1961 року у статті «Бюджетні моделі та моделювання систем». У наступній роботі Маттессіча (1964a, розділ 9, Бухгалтерські та аналітичні методи ()) та додатку до неї (1964b, Моделювання фірми за допомогою бюджетної комп'ютерної програми ()) він застосував комп'ютеризовані електронні таблиці до систем обліку та бюджетування (на мейнфреймах, запрограмованих на Фортран IV). Ці пакетні електронні таблиці переважно додавали або віднімали цілі стовпці або рядки вхідних даних, а не окремих клітинок.
1962 року цю концепцію електронної таблиці, під називою BCL (Business Computer Language), реалізовано на IBM 1130, а 1963 року Р. Браян Волш із Університету Маркетта (штат Вісконсін) переніс її на IBM 7040. Цю програму написано на Fortran. На цих машинах був доступним примітивний розподіл часу. 1968 року Волш в Університеті штату Вашингтон портував BCL на машину IBM 360/67 із розподілом часу. Її використали під час викладання фінансів студентам. Студенти брали інформацію, підготовлену професором, і опрацьовували її. 1964 року Кімбалл, Стоффеллс та Волш написали книгу під назвою Business Computer Language, і 1966 року захистили авторські права на книгу та програму, а через роки це авторське право поновили.
Applied Data Resources мав препроцесор FORTRAN під назвою Empires.
Наприкінці 1960-х Xerox використала BCL для розробки складнішої версії для своєї системи розподілу часу.
Компілятор електронних таблиць LANPAR Ключовий винахід у розробці електронних таблиць зробили Рене К. Пардо та Ремі Ландау, які 1970 року подали на алгоритм автоматичного обчислення електронної таблиці. Хоча спочатку патентне відомство відхилило патент як суто математичний винахід, після 12 років апеляцій Пардо і Ландау виграли знакову судову справу в попередньому суді Федерального округу (CCPA), який 1983 року скасував рішення Патентного відомства — встановивши, що «щось не перестає бути патентованим лише тому, що сенс новизни полягає в алгоритмі». Однак 1995 року визнав патент невиконуваним.
Програма називалася LANPAR — LANguage for Programming Arrays at Random ()Це може бути бекронімом, оскільки «LANPAR» також виглядає, як результат телескопії прізвищ розробників: «Ландау» і «Пардо».. Її задумано і повністю розроблено влітку 1969 року, після нещодавнього випуску Пардо і Ландау з Гарвардського університету. Співвинахідник Рене Пардо згадує, що він вважав, що, наприклад, менеджер Bell Canada не має залежати від програмістів, коли потрібно розраховувати бюджет, і він думав про те, щоб дозволити користувачам вводити дані в будь-якому порядку, а електронний комп'ютер щоб виконав обчислення так, як потрібно. Пардо і Ландау розробили та впровадили програмне забезпечення 1969 року.
LANPAR використовували в Bell Canada, AT&T та 18 телефонних компаніях по всій країні для проведення місцевих та національних бюджетних операцій. LANPAR також використовувала General Motors. Його унікальність полягала у використання випереджальних посилань і природного порядку обчислень (одна з перших «непроцедурних» комп'ютерних мов) на відміну від послідовності зліва направо, зверху вниз для обчислення результатів у кожній клітинці, використовуваної у VisiCalc, SuperCalc і першій версії MultiPlan. Без випереджальних посилань і природного порядку обчислень користувач мав оновлювати електронну таблицю, доки значення в усіх клітинках не залишаться незмінними. Після того, як значення клітинок залишилися незмінними, користувач був впевнений, що в електронній таблиці не залишилося випереджальних посилань.
Мова програмування електронних таблиць Autoplan/Autotab