Пан'європейська ідентичність — це відчуття особистої ідентифікації з Європою в культурному чи політичному сенсі. Концепція обговорюється в контексті європейської інтеграції, історично у зв'язку з гіпотетичними пропозиціями, але з моменту утворення Європейського Союзу (ЄУ) в 1990-х роках все частіше щодо проєкту постійно зростаючої федералізації ЄУ. Взірцем «загальноєвропейського» союзу є імперія Каролінгів, яка об’єднала «Європу» у розумінні латинського християнства. Оригінальна пропозиція про Паневропейський союз була зроблена в 1922 році Річардом фон Куденгове-Калергі. Термін "загальноєвропейський" слід розуміти не як посилання на сучасне географічне визначення континенту Європи, а в історичному розумінні західних частин континентальної Європи, що мають спільну історію латинського християнства, імперії Каролінгів та раннього періоду. сучасна імперія Габсбургів. Куденхов-Калергі розглядав загальноєвропейську державу як майбутню "п'яту велику державу", явно протидіючи Радянському Союзу, "Азії", Великій Британії та США (як такі, явно виключаючи як Британські острови, так і Східну Європу зі свого поняття "загальноєвропейський"). "Eine Wiederherstellung der europäischen Weltherrschaft ist unmöglich; wohl aber ist es noch möglich, durch Zusammenfassung der europäischen Staaten diesen Erdteil zu einer fünften Weltmacht zusammenzuschliessen und so den Frieden, die Freiheit und den Wohlstand der Europäer zu retten." Coudenhove-Kalergi, Paneuropäisches Manifest (1923).
Після 1945 року прискорений процес європейської інтеграції завершився утворенням Європейського Союзу (ЄУ) у 1993 році. У період з 1995 – 2020 рік ЄУ було розширено з 12 до 27 держав-членів, що значно перевищує територію, спочатку передбачену для "загальноєвропейської" держави Куденгове-Калергі (за винятком Швейцарії). для населення приблизно 510 мільйонів, або двох третин населення всього континенту. У 1990-х - 2000-х роках відбувся активний рух до федералізації Європейського Союзу, із запровадженням символів та інститутів, зазвичай зарезервованих для суверенних держав, таких як громадянство, спільна валюта (використовується 19 з 27 членів), прапор, гімн і девіз (In Varietate Concordia, "United in Diversity"). Спроба запровадити європейську конституцію була зроблена в 2004 році, але її не вдалося ратифікувати; натомість Лісабонський договір був підписаний у 2007 році з метою порятунку деяких реформ, передбачених конституцією.
Дебати щодо доцільности та бажаности "загальноєвропейської ідентичности" або "європейської ідентичности" проходили паралельно з цим процесом політичної інтеграції. Можлива майбутня "європейська ідентичність" розглядається в кращому випадку як один із аспектів "багатогранної ідентичности", що все ще включає національну або регіональну лояльність. Два автори, які писали в 1998 р., Дійшли висновку, що "в короткостроковій перспективі, здається, вплив цього проєкту [європейської інтеграції] впливатиме на європейську ідентичність лише в певних обмежених нішах і дуже скромно. Сумнівно, чи це допоможе забезпечити безперебійний процес постійної європейської інтеграції та успішно вирішити проблеми мультикультурного європейського суспільства " Навіть у той час розвиток спільної європейської ідентичности розглядався скоріше як побічний продукт, ніж головна мета процесу європейської інтеграції, хоча це активно сприяло як органами ЄУ, так і неурядовими ініціативами, такими як Директорат -Генерал з питань освіти та культури Європейської комісії. З ростом скептицизму в ЄУ та протистояння продовженню європейської інтеграції на початку 2010-х років доцільність та бажаність такої «європейської ідентичности» ставиться під сумнів. Kenneth Keulman, Agnes Katalin Koós, European Identity: Its Feasibility and Desirability (2014)
Історія пан'європейства Загальноєвропейство, яке виникло внаслідок Першої світової війни, виводило відчуття європейської ідентичности з ідеї спільної історії, прийнятої як джерело набору фундаментальних "європейських цінностей".
Зазвичай „спільна історія“ включає поєднання Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, феодалізму середньовіччя, Ганзи, Відродження, епохи Просвітництва, лібералізму 19 століття та різних форм соціалізму, християнства та секуляризму, колоніалізм та світові війни.
Найстаріше Європейський рух об'єднання є Пан'європейський, заснований в 1923 році з офіційним оголошенням про Ріхард тлі Куденхов-Калергі «s книги Paneuropa, який також став її першим президентом (1926-1972), а потім Отто фон Габсбург (1973-2004) і Ален Терренуар (з 2004). Цей рух ініціював та підтримав " інтеграційний процес ", який проводився після Другої світової війни, що врешті призвело до утворення Європейського Союзу. До відомих "паневропеїстів" належать Конрад Аденауер, Роберт Шуман та Альсіде Де Гаспері.
Європейські цінності Особливо у Франції "європейська ідея" (l'idée d'Europe) асоціюється з політичними цінностями, похідними від епохи Просвітництва та республіканства, що виросли внаслідок Французької революції та Революцій 1848 р., А не з особистою чи індивідуальною ідентичністю за культурою чи етнічною приналежністю (не кажучи вже про «загальноєвропейську» конструкцію, що включає ті райони континенту, на які ніколи не впливав раціоналізм чи республіканізм 18 століття). Marita Gilli, L'idée d'Europe, vecteur des aspirations démocratiques: les idéaux républicains depuis 1848 : actes du colloque international organisé à l'Université de Franche-Comté les 14, 15 et 16 mai 1992 (1994).
Вираз "європейські цінності" виникає як політичний неологізм у 1980-х роках у контексті проєкту європейської інтеграції та майбутнього утворення Європейського Союзу. Цю фразу популяризувало Європейське дослідження цінностей - довгострокова дослідницька програма, розпочата в 1981 році, яка мала на меті задокументувати світогляд "основних людських цінностей" серед європейських груп. Проєкт виріс із дослідницької групи з питань "цінностей та соціальних змін у Європі", ініційованої Яном Керхофсом та Руудом де Моором (Католицький університет у Тілбурзі). Serendipities 2.2017 (1): 50–68 | 50ARTICLE Kristoffer Kropp, The cases of the European Values Study and the European Social Survey—European constellations of social science knowledge production , Serendipities 2.2017 (1): 50–68, . Твердження про те, що жителі Європи мають особливий набір політичних, економічних та соціальних норм і цінностей, які поступово витісняють національні цінності, також було названо Маккорміком (2010). John McCormick, Europeanism (Oxford University Press, 2010)
"Європейські цінности" були протиставлені неєвропейським цінностям у міжнародних відносинах, особливо в дихотомії Схід - Захід, "європейські цінності", що охоплюють індивідуалізм та ідею прав людини, на відміну від східних тенденцій колективізму. Однак "європейські цінності" також розглядались критично, їх "темна" сторона не обов'язково вела до більш мирних результатів у міжнародних відносинах. Vilho Harle, European Values in International Relations, 1990, i–x (preface).
Асоціація "європейських цінностей" з європейською інтеграцією, яку переслідує Європейський Союз, вийшла на перший план із розширенням Сходу ЄУ після " холодної війни". Adrian G. V. Hyde-Price, The International Politics of East Central Europe, Manchester University Press, 1996, p. 60. "The new nationalist myth in Eastern Europe thus attempts to define contemporary national identity in terms of European values and a European cultural heritage. The desire to return to Europe and embrace European values has led to a growing acceptance in much of East Central Europe of liberal democracy, human rights, multilateral cooperation and European integration."
У Лісабонському договорі (2007 р.) У статті 2 перераховано низку "цінностей Союзу", зокрема "повага до свободи, демократія, рівність, верховенство права та повага до прав людини, включаючи права осіб, що належать до меншин ", посилаючись на "суспільство, в якому панують плюралізм, недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками ". Treaty on the European Union, Title I: Common Provisions.
Опитування Євробарометра 2012 року показало, що 49% опитаних описують країни-члени ЄУ як "близькі" з точки зору "спільних цінностей" (у порівнянні з 54% у 2008 році), 42% описують їх як "різні" (проти 34% у 2008). LES VALEURS DES EUROPÉENS, Eurobaromètre Standard 77 (2012), p. 4.
Фактори ідентичности Довго було предметом дискусій щоб дізнатись, чи поділяло це почуття приналежности більшість європейців, географічно кажучи, та силу цього почуття.
Також ведуться дискусії щодо питання об'єктивних факторів або "європейськості". Підхід підкреслює, як для того, щоб бути європейцем, людині принаймні потрібно було б:
бути громадянином держави, розташованої за домовленістю, щоб бути географічно в межах Європи; розмовляти мовою, яка офіційно прийнята однією з офіційних мов цієї держави; ділитися історичною долею з іншими людьми в межах цієї держави, що говорять на згаданій мові; поділяти культурний зразок з іншими такими людьми, де культурний зразок розглядається як такий, що складається з подібних когнітивних, оціночних та емоційних елементів ".
Зазвичай чотири кроки розглядаються як умови побудови культурної та політичної ідентичности:
Визнання "Я", відмінного від інших, "них". Визнання того, що це "Я", ця "ідентифікація" протиставляється "їм". Для того, щоб ідентичність процвітала, має бути виклик, конкурентна перевага або конфлікт інтересів. Встановлення окремої політичної ідентичности передбачає когнітивне спрощення світу, де більшість подій трактується у подвійних категоріях, таких як "європейський" проти "неевропейський". Встановлення спільних очікуваних і бажаних цілей. Такі цілі можуть бути розроблені як утопічні системи або моделі, такі як федералістські та конфедералістські концепції нового європейського порядку, або як часткові робочі рішення для прагматично відчуваних потреб, таких як ті, що постулюються неофункціоналістами.
Однією з чітко сформульованих політичних цілей Європейського Союзу є поглиблення почуття європейської ідентичности.
Культурно-мовна ідентичність Визначення європейської ідентичности - це дуже складний процес. Зовні "європейство" було б важливим для китайців чи американців, але на внутрішньому плані географії недостатньо, щоб визначити Європу в очах європейців. За словами Жана Батіста Дюроселя, "з часів думки чоловіків було величезне різноманіття Європи". Пол Валері наводить три основні спадщини для визначення європейської ідентичности : грецька демократія, римський закон та іудео-християнські традиції. Однак Еммануель Берл критикує цю тезу як редукційну, оскільки вона передбачає рівень "європейськості", що зменшується для Заходу на Схід. За його словами, Європа змінює форму, і жодна культура історично не переважає іншу, а європейський іслам, який стосується близько 8% населення, є однією з багатьох сторін європейської ідентичности.
Опитування Євробарометра щодо ідентичности