Гадара

Гадара (; ; ; ) — видатне античне місто в Йорданії, руїни якого лежать в Умм-Кайсі, провінція Ірбід. За свою багаторічну історію Гадара була одним з десяти міст Декаполіса під владою Римської імперії та важливим християнським центром у візантійський період. Місто також згадується в Новому Заповіті.

Історія

У елліністичний та римський періоди Гадара була центром грецької культури в регіоні. Вона вважалася одним з найбільш еллінізованих міст Сирії та користувалася особливим політичним та релігійним статусом.. Антична Гадара мала стратегічне вдале місце на хребті, доступному зі сходу, але захищеному крутими схилами з інших трьох сторін. Оскільки вона розташовувалася на висоті 378 м над рівнем моря, з неї було добре видно ущелину річки Ярмук, Голанські висоти та Тиверіадське озеро.

Елліністичний період Гадара мала певне культурне значення вже в третьому столітті до нашої ери. Місто було батьківщиною сатирика Меніппа Гадарського — раба, який став філософом-циніком і сатиризував дурощі людства в прозі та віршахStrabo's Geography 16.2.29. Хоча його твори і не збереглися, вони були цитовані Варроном і Лукіаном. На початку I ст. до н. е. в Гадарі народився її найвідоміший поет — Мелеагр. Він був одним із найкращих елліністичних поетів не лише завдяки своїм працям, але й збіркою творів інших поетів, яка стала основою великої колекції, відомої як Грецька антологія. 

У 218 році до н. е. грецький історик Полібій описував Гадару як «найсильніше з усіх місць регіону». Втім, незабаром вона капітулювала перед селевкідським правителем Антіохом III Великим. Під час перебування в Державі Селевкідів місто було відоме як Антіохія (), Антіохія Семірамідська ( ) та Селевкія (). Згодом Гадара була захоплена юдейським царем Александром ЯннаємIsrael Shatzman, The Armies of the Hasmonaeans and Herod: From Hellenistic to Roman Frameworks , p. 74..

Римський період У 63 році до н. е. римський полководець Гней Помпей Великий завоював регіон, після чого Гадара була відбудована та стала членом напівавтономного об'єднання десяти міст — Декаполісу.. 33 роки потому перший римський імператор Октавіан Август приєднав місто до єврейського царства свого союзника Ірода. За твердженням Йосипа Флавія, після смерті царя Ірода в 4 році до н. е. Гадара увійшла до складу римської провінції СиріяJosephus Antiquities, XVII, xi, 4; Josephus, Bellum Judaicum, II, vi, 3.. Після християнізації Східної Римської імперії Гадара зберегла свій важливий регіональний статус і на довгі роки стала резиденцією християнського єпископаReland, Palestine, 776..

В 66 році після початку єврейського повстання проти римлян, землі навколо Гадари була спустошеніJosephus, Bellum Judaicum, II, xviii, 1..

Мешканці міста взяли в полон деяких найсміливіших євреїв, з яких кількох було страчено, а інших ув'язненоJosephus, Bellum Judaicum, 5.. Чимало з містян здалися майбутньому імператорові Веспасіану, який розмістив у Гадарі гарнізонJosephus, Bellum Judaicum, IV, vii, 3..

Акведук Гадари, збудований у II столітті, подавав питну воду до міста через кяриз 170 км завдовжки. Підземна ділянка акведука довжиною в 94 км є найбільшим з відомих античних тунелів.Mathias Döring: «Wasser für Gadara. 94 km langer Tunnel antiker Tunnel im Norden Jordaniens entdeckt» , in: Querschnitt, Vol. 21 (2007), pp. 24–35.

Візантійський та ранньомусульманський періоди Після християнізації Східної Римської імперії Гадара зберегла свій важливий регіональний статус і на довгі роки стала резиденцією християнського єпископа. Внаслідок битви при Ярмуці в 636 році біля тодішньої Гадари весь регіон опинився під владою мусульман. Близько 747 року місто було вщент зруйновано землетрусом і було покинуте.

Церковне значення В Синоптичних Євангеліях згадується одне з чудес Ісуса Христа — вигнання бісів з Геразинського біснуватого. За свідченнями деяких рукописів це сталося в Гадарі, в інших — цим місцем була сусідня Гераса.

Гадарська дієцезія була номінально відновлена в XV столітті на правах титулярної єпархії. Посада її очільника є вакантною, хоча вона має посадових осіб, відповідальних за її управління.

Сучасний стан

Руїни Гадари були відкриті німецьким мандрівником Ульріхом Яспером Зеетценом у 1806 роціSchürer, 1891, § 23 (The Hellenistic Towns), p. 100 (note 179), where he cites Seetzen, Reisen durch Syrien (ed. by Kruse, 4 vols. 1854–59), i. 369 sqq., iv. 188 sqq.. Вони лежать в Умм-Кайсі, невеликому містечку в провінції Ірбід в Йорданії, поблизу кордону з Ізраїлем та Сирією.

Однією з найвизначніших споруд античного міста є Гадарський німфей — великий напівзруйнований фонтан, присвячений водяним німфам. Серед руїн міста також збереглися вулиці, терми, два театри, іподром, римський акведук, храм, базиліка та інші спорудиDesmond, William. Cynics. p36 — referencing (Weber & Khouri 1989:17-18). Декуманус, мощена центральна вулиця з подвійною колонадою, перетинає місто зі сходу на захід. Збережені старовинні оборонні стіни Гадари сягають 3 км в довжину.

У 2017 році археологами був виявлений старовинний храм, який був побудований за епохи еллінізму в III ст. до н. е. Храм, що був присвячений Посейдону, складається з портику, подіуму та наосу, святого приміщення. На місці храму також була знайдена елліністична кераміка.

В середмісті також була виявлена мережа водяних тунелів, відокремлена від зовнішнього тунелю, що був виявлений багато років до цього.

Видатні мешканці

В античну добу Гадара називалася «містом філософів»Desmond, William. Cynics. p36. Девід Сідер зазначає, що в Гадарі мешкало чимало видатних філософів, письменників та математиків; до того ж, місто мало аж два театри. Втім, незважаючи на це, талановиті містяни вирушали до Греції та Італії в пошуках більших кар'єрних можливостей. Найвидатнішими мешканцями міста були:

Меніпп Гадарський (III ст. до н. е.) — цинік-сатирик. Мелеагр Гадарський (І ст. до н. е.) — філософ-цинік і поет. Філодем Гадарський (І ст. до н. е.) — епікурейський філософ і поет. Теодор Гадарський (І ст. до н. е.), — оратор. Філон Гадарський (II ст. н. е.) — математик, розрахував дуже точне значення числа π. Еномай Гадарський (II ст. н. е.) — філософ-цинік. Апсін Гадарський (III ст. н. е.) — риторBlank, David, «Philodemus» , The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Spring 2019 Edition), Edward N. Zalta (ed.), accessed 3 June 2020..

Примітки