Катерина Павлівна Романова (; — ) — королева-консорт Вюртембергу в 1816—1819 роках, до шлюбу велика княжна Російської імперії з дому Романових, донька імператора Російської імперії Павла I та вюртемберзької принцеси Софії Доротеї, дружина принца Ольденбурзького Петера Фрідріха Георга, а після його смерті — короля Вюртембергу Вільгельма I.
Біографія
Ранні роки Народилась 10 (21) травня 1788 року у Царському Селі. Була шостою дитиною та четвертою донькою великого князя Російської імперії Павла Петровича та його другої дружини Софії Доротеї Вюртемберзької, яка після прийняття православ'я звалася Марія Федорівна. Новонароджена отримала ім'я на честь бабусі з батьківського боку — імператриці Катерини II. Пологи були важкими, породіллі допомагав придворний лікар. Увечері того ж дня з приводу народження великої княжни у фортецях був даний гарматний салют, а наступні два дні служився благодарчий молебень. Офіційне повідомлення про народження Катерини було розміщене у газеті «Санкт-Петербурзькі відомості» від 16 травня 1788 року. Хрестини відбулися у Царському Селі 21 травня. Хрещеною матір'ю стала імператриця Катерина.
Дівчинка мала старших братів Олександра та Костянтина й сестер Олександру, Олену та Марію. Мешкало сімейство у Гатчинському палаці, мали також Павловську дачу та палац на Кам'яному острові в дельті Неви у центрі Санкт-Петербургу. Шлюб батьків був щасливим. Згодом у них з'явилися доньки Ольга та Анна й сини Микола та Михайло.
Імператриця змальовувала онуку як «здорову, товстеньку, з гарненькими очками дитину». Марія Федорівна в листі до своїх батьків писала про доньку: "Це маленька красива лялечка, душка, дуже смішна, як наймолодша, вона є розпещеним матусиним дитям. Зізнаюся, що я часто граю з нею, вона так чутлива до ласки… ". Катерина так і залишилася найулюбленішою з її дочок. Все життя вони були дуже близькими. Марія Федорівна кликала її «Като».
У листопаді 1796 року померла Катерина II. Павло Петрович посів престол Російської імперії. Його нетривале володарювання скінчилося у березні 1801 року, коли правитель був убитий у результаті змови. Наступним імператором став 23-річний Олександр І. Катерина мала добрі відносини з братом та у всьому його підтримувала. Більшу частину часу вона проводила із матір'ю та суродженцями у Павловську.
Великі княжни виховувалися баронесою Шарлоттою Карлівною Лівен.Ливен, Шарлотта Карловна // Русский биографический словарь: в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918 До Катерини з семирічного віку була приставлена пані Аледінська, дружні відносини з якою принцеса зберегла до кінця життя.
Дівчина отримала добру домашню освіту під керівництвом низки педагогів. Професор Крафт навчав її математики, академік Андрій Карлович Шторх — економіки, дю Пюже — історії, географії та французької мови, живописець Олексій Єгоров — малюванню, протоієрей Самборський Андрій Опанасович — закону Божому та англійській мові.Прокофьева Елена Владимировна. Принцессы Романовы: царские дочери. издательство «БХВ-Петербург». 2016.
Вчилася краще за всіх у своїй сім'ї. З легкістю розмовляла та писала не тільки французькою та німецькою, а й російською мовою, що було рідкістю для аристократок тих часів. Знала також латину. Була спритною та відважною наїзницею, граційною танцівницею, грала на клавікордах, малювала, і навіть захоплювалася гравіюванням, як і її мати. Казали, що «…боязкість зовсім їй невластива; сміливість і досконалість, з якими вона їздить верхи, здатні збудити заздрість навіть у чоловіках». Один із сучасників писав: «…в ній немає анітрохи жіночої порожнечі, релігійної сентиментальності. Вона володіє особливою силою мислення, у погляді світяться чисті думки, вищі інтереси». Разом з тим, відзначалася надзвичайною вродою. Її називали «істинною красою царського дому та Росії». Анна Керн згадувала: «Катерина була справжньою красунею з темно-каштановим волоссям і незвичайно приємними, добрими очима. Коли вона входила, відразу ставало світліше та радісніше».
За часів правління батька отримала першу шлюбну пропозицію, коли 1799 року до Петербургу прибули баварські посли від курфюрста Максиміліана I, який просив її руки для свого сина Людвіга. Марія Федорівна відхилила пропозицію, пославшись на юний вік доньки. Павло I мав намір одружити Катерину із принцом Євгеном Вюртемберзьким, який заочно служив у російському війську і був представлений двору у січні 1801. Зі смертю імператора проект був скасований. У 1804 році прийшла друга пропозиція від баварців. Хоча вона була зустрінута схвально, шлюб так і не відбувся.
У 1806 році Катерина мала пропозицію від принца Генріха Прусського, яку також відхилили. Наступного року метою великої княжни та її матері став шлюб із овдовілим імператором Австрії Францом II. Займатися цим питанням було доручено російському послу у Відні — князю Олександру Куракіну. Втім, Тільзитський мир поклав край планам, і Олександр I наказав припинити усі перемовини щодо даного союзу.
Наступними кандидатурами стали кронпринц Вюртембергу та австрійські ерцгерцоги Фердинанд і Йоганн. Фердинанд здавався кращою партією, однак він не бажав переїжджати до Петербургу і, загалом, не поспішав одружуватися. Увага згодом переключилася на Леопольда Саксен-Кобург-Готського та Георга Ольденбурзького, які вже перебували на російській службі.
Фрейліна імператриці Єлизавети Олексіївни Роксана Едлінг згадувала:
Велика княжна мала роман із Петром Багратіоном, який у 1800—1811 роках очолював лейб-гвардію єгерського полку, що ніс охорону царської сім'ї у літні місяці.Третьякова Людмила «Красавицы не умирают». Три Екатерины Петра Багратиона Після його віддалення від двору, була закохана у князя Михайла Долгорукова і навіть отримала дозвіл матері та брата-імператора на шлюб. Однак юнак загинув у жовтні 1808 року в ході російсько-шведської війни.Біографія великої княжни Катерини Павлівни
Наполеон після Ерфуртського конгресу проявив інтерес щодо можливого шлюбу з Катериною, і, хоча Олександр I рішуче відмовив, 1 січня 1809 року відбулися заручини великої княжни із принцом Ольденбурзьким. Рішення про одруження було поспішним і несподіваним, ймовірно було прийняте аби у будь-який спосіб уникнути весілля з Бонапартом.Энциклопедический словарь Гранат. Екатерина Павловна Едлінг писала щодо цього союзу:«У плані спорідненості він суперечив статутам церкви, так як вони були між собою двоюрідними. Зовнішність принца не уявляла собою нічого привабливого, але він був чесним чоловіком у повному розумінні слова. Катерина Павлівна мала розсудливість задовольнитися їм, і за природньою своєю жвавістю незабаром прив'язалася до чоловіка з усім запалом пристрасті…».
Ще до весілля наречені почали з'являтися разом на офіційних прийомах, придворних балах і у громадських місцях.
Перший шлюб У віці 20 років Катерина взяла шлюб зі своїм 24-річним кузеном Петером Фрідріхом Георгом Ольденбурзьким. Весілля пишно відсвяткували 18 квітня 1809 року. Того ж дня наречений, який тепер називався Георгієм Петровичем, отримав титул Його Імператорської Високості та незабаром був призначений генерал-губернатором трьох губерній: Тверської, Ярославської та Новгородської, а також головним директором шляхів сполучення. Велика княжна отримала у подарунок від брата-імператора Аничков палац. Перший час молодята мешкали у Зимовому палаці. Медовий місяць та більшу частину літа провели у Павловську, де для них був підготовлений Костянтинівський палац.Стаття «Велика княгиня Катерина Павлівна, королева Вюртембергу (1788—1819)» на сайті російської православної общини Штутгарта У другій половині серпня водним шляхом виїхали до Твері й оселилися у місцевому імператорському подорожньому палаці. За усіма свідченнями сучасників, шлюб виявився щасливим, між подружжям встановилися душевні та ніжні відносини.
До шлюбу Катерина Павлівна не втручалася до державних справ, але з переїздом до Твері у неї розвинувся жвавий інтерес до політики, вона почала прагнути впливати на урядову діяльність. Княгиня влаштувала у себе блискучий салон, де збиралося багато видатних людей; нерідко бував і сам імператор Олександр. Через його часту присутність тверський двір став відігравати значну роль у політиці, тут обговорювалися всі державні справи. Катерина Павлівна намагалася бути у курсі політичних подій, і загалом всього, що відбувалося у Петербурзі та Європі. Від секретаря Ф. П. Луб'яновського вона дізнавалася зміст газет, яких сама не читала.
Відомо, що Олександр Павлович багато радився з молодшою сестрою щодо різноманітних питань зовнішньої та внутрішньої політики, й відкривав їй такі плани та думки, які залишалися таємницею навіть для найближчого його оточення. Про даний факт свідчить їхнє обширне листування.
На думку сучасників, Катерина Павлівна сприяла відставці держскретаря графа Сперанського та піднесенню графа Ростопчина. У Петербурзі про велику княгиню казали: «Суміш Петра I з Катериною II й Олександром I».
Разом з тим її салон був центром культурного життя. Відомо, що перші глави своєї «Історії держави Російської» М. М. Карамзін прочитав Катерині, коли відвідав її у 1811 році.
За свідченнями сучасників, зокрема графа Жозефа Марі де Местра:
Часто давала бали, влаштовувала Волгою гуляння з музикою, илюмінаціями та феєрверками. Князь О. П. Оболенський писав: «Тихе й одноманітне життя губернського міста абсолютно змінилася». Придворне світське життя в палаці текло за суворим розпорядком — не було ніяких знижок на те, що це — не імператорський двір. Катерина Павлівна докладала всіх зусиль до того, щоб створити в своїй «люб'язній серцю, милій Твері» справжній «шматочок Петербургу».
Окрім цього, брала уроки живопису у художника Олексія Єгоровича Єгорова, ілюструвала збірки віршів свого чоловіка. У липні 1811 року разом із Георгом та його батьком відвідала Маріїнський і Тихвинський канали, щоб оглянути хід здійснюємих там роботи.
З початком війни з Наполеоном у 1812 році, серед загальної розгубленості та пригніченості, проявила енергію й ініціативу в числі небагатьох августійших осіб. Підбадьорювала брата-імператора, рішуче виступала проти укладення перемир'я з Бонапартом. Однією з перших підтримала думку про скликання народного ополчення, а також вже на шостий день війни створила своїм рескриптом «Єгерський Великої Княгині Катерини Павлівни батальйон», який згодом брав участь у багатьох битвах. Місцем формування вказала Твер. У Ярославлі сформувала ополчення, яке складалося з одного кінного та кількох піхотних полків під командуванням флігель-ад'ютанта князя Оболенського. Організовувала шпиталі, сама перевіряла стан поранених і полонених.
В цей час народився її менший син, після чого вона дозволила собі тижневий відпочинок. Всього у Катерини та Георга було двоє синів:
За чотири місяці після других пологів втратила чоловіка, який помер від тифу 15 грудня 1812 року в неї на руках. Княгиня важко переживала його смерть, її почали переслідувати численні проблеми зі здоров'ям. Згадувались часті гемороїдальні кровотечі та судоми, які супроводжувалися втратою свідомості. Ймовірно страждала кататонічним синдромом.
Для відновлення здоров'я, а також пошуку нового чоловіка, Катерина виїхала до Європи, де пробула з березня 1813 до 1815 року. Сучасники відмічали майже маніакальний характер подорожі. Навесні 1814 року відвідала Нідерланди, а згодом досить довго прожила в Англії, прибувши туди у червні місяці разом із братом-імператором в ході візита союзних правителів для святкування перемоги над Наполеоном. У Лондоні мешкала у Pulteney Hotel на Пікаділлі. Побувала також на батьківщині чоловіка, в Ольденбурзі, де була прийнята батьком Георга та його братом.