Тао-Кларджеті, або Картвельське царство (самоназва з кінця IX ст.) — грузинська феодальна держава в історичному регіоні Тао-Кларджеті. Правителі князівства з династії Багратіоні титулували себе « куропалатами», претендуючи тим самим на спадщину найдавніших царів Картлі (Іберії). Адарнасе II остаточно зумів відновити картлійську монархію 888 рокуStephen H. Rapp, 2003. Однак Багратіоні залишалися розділеними на кілька гілок, що боролися за владу на грузинських землях.
Тао-Кларджеті особливо зміцнилося в X столітті при Давиді III Куропалаті, який був одним із ініціаторів об'єднання Грузії. Головними суперниками на цьому шляху виступали абхазькі царі, однак династичний союз і палацовий переворот 978 року посприяли тому, що абхазький престол зайняв Баграт III, законний спадкоємець Давида Курапалата, який 1008 року успадкував Картлі від свого батька Гургена та об'єднав корони Абхазії і Картлі, утворивши єдине Грузинське царство.
Після смерті Давида III 1001 року його володіння в Тао успадкувала Візантійська імперія, яка на нових територіях сформувала Іверійскую фему — це згодом стало причиною серії конфліктів Грузії з Візантією.
Передісторія На тлі заворушень і сепаратистських настроїв серед васалів арабські халіфи з династії Аббасидів були змушені шукати союзників серед місцевих еліт. 813 року вони дозволили князю Ашоту I відродити Картлійське ерісмтаварство на підконтрольних Гуарамідам землях. Ця подія поклала початок тисячолітнього правління грузинських Багратідів. Візантійський імператор у свою чергу присвоїв Ашоту титул куропалата. За аналогічних обставин 806 року відтворили і вірменську державу з Багратідами на чолі.
Історія
Формування князівства
Між VIII та IX століттями на території Грузії виникли різні феодальні держави, які почали боротися за отримання гегемонії в регіоні. Незважаючи на відновлення Картлійського князівства з центром в Уплісцисі 813 року, східна Грузія залишалася поділеною між володарями, що змагалися за владу. Григол, князь Кахетії, сподівався правити всією Грузією та за підтримки і Тбіліського еміра почав активну експансію та вторгся у Внутрішню Картлі (Шида-Картлі). У союзі зі своїм зятем, царем Абхазії, Ашот I рушив військо проти Кахетії та її союзників, переміг супротивників та розширив свої кордони до річки Ксані. Посилення влади Ашота могло бути пов'язано з рухом Бабека. 818 року, протистоячи Тбіліському еміру, який відокремився від Халіфату, Ашот спонукав халіфа визнати його ерісмтаваром Картлі та підтримати його проти кахетинців. Незабаром обставини змінилися, коли правитель Армінії відновив контроль над Східною Грузією: емір Тбілісі був прощений, цанарів суворо покарали, а араби, трохи зміцнівши, знову спробували взяти контроль над Картлі. Рятуючись від арабів, біля 820—823 років останній ерісмтавар Картлі Ашот I покинув центральну Грузію та оселився у південно-західній Грузії, в Кларджеті, зі своєю сім'єю та прихильниками. Резиденцією Ашота I стало розташоване на Великому шовковому шляху місто Артануджі. Ашот I об'єднав під своєю владою більшу частину історичної Південно-Західної Грузії та згодом поклав початок новій феодальній державі, що зіграла виняткову роль у житті Грузії. Він був покровителем чернечого життя, розпочатого видатним грузинським духовним діячем Григорієм Хандзтійським. Від Візантійської імперії Ашот I отримав титул «курапалата», що фактично було визнанням його влади. Ашот використовував свої візантійські зв'язки не тільки в боротьбі з арабами, але і для посилення своєї влади в Тао-Кларджеті. У свою чергу, імператор бачив у Тао-Кларджеті не тільки союзника в боротьбі з арабами, але і інструмент для відновлення колишнього впливу Візантії на Грузію. Ашота убили 826 року в той час, коли він збирав військо проти арабів.Після вбивства Ашота його рід розділився на три гілки: Адарнасе II (826—869) Баграт I Куропалат (826—876) Гуарам (826—882)
Династична ворожнеча У 829—830 роках Халіфат наказав правителю Армінії вторгнутися у Східну Грузію, щоб підпорядкувати Тбіліський емірат. У цьому ж поході арабський полководець відібрав Внутрішню Картлі у Баграта I Куропалата, який змінив Ашота як картлійського куропалата і якого вважають засновником лінії. Такий розвиток подій змусив Баграта переглянути політичну орієнтацію на користь Халіфату. В обмін на допомогу проти Тбіліського еміра Саака передав Баграту Внутрішню Картлі 842 року та був визнаний ерісмтаваром Картлі.
Зміна політичного курсу Баграта викликала розкол серед Багратідів. Баграту протистояв його молодший брат Гуарем Мампалі, що особливо яскраво проявилося в середині X століття під час загострення конфлікту між Халіфатом і Тбіліським еміратом. Тбіліський емір спробував віддалитися від Багдада і перестав виплачувати данину. У відповідь Аббасіди відправили каральну експедицію під керівництвом Гуляма Буга аль-Кабіра (853). Проти Бугу аль-Кабіра виступили Гуарем Мампалі, князь Вірменії Смбат Багратуни, Кахетинське князівство та Абхазьке царство. У цьому поході арабська армія за підтримки Баграта I захопила Тбілісі, спалила його дотла та обезголовила бунтівного еміра. Після взяття Тбілісі Буга відправив Зірака для боротьби з абхазьким царем. Цар абхазів зазнав поразки та відступив, і саме в цей час Зірак полонив .
У 860-х роках Георгій I, цар Абхазії, зайняв Внутрішню Картлі. Переваги у боротьбі за гегемонію над Картлі поступово домоглося Абхазьке царство, і таким чином абхазькі царі стали головними суперниками Тао-Кларджеті. У цей же період Тбіліські еміри остаточно стали самостійними володарями території в межах Нижньої Картлі. Арабське панування на Кавказі значно ослабло до другої половини IX ст., і буферні держави в Грузії та Вірменії, що розвивалися, поступово стали потужним оплотом проти візантійських посягань.
У 870-х роках вкрай загострилися протиріччя між будинками Гуарама Мампалі та Баграта, спровоковані Ліпаритом Багваші. Цього князя вигнали з Абхазії, після чого він рушив до Тріалеті під володінням Гуарама та збудував там цитадель Клдекарі, а після 876 року встановив еріставство під сюзеренітетом племінника Гуараме — Давида I. Через це двоюрідний брат Давида Насра, законний спадкоємець Гуарама, не міг пробачити такої образи і шкоди своїм феодальним інтересам; 881 року Насра вбив свого двоюрідного брата. Сини Баграта, Ліпарит та їхні союзники почали мстити за Давида, вигнали Насра з країни та захопили його володіння. Після цього він втік до Візантії, звідки перебрався до Абхазії. Цар Абхазії Баграт I, якому Насра припадав швагром, отримав допомогу від Візантії та вторгся у володіння грузинських Багратідів. Офіційною причиною війни стала допомога Насрі. Прагнучи врівноважити візантійський вплив на Кавказі, Ашот I, цар Вірменії, втрутився у конфлікт і підтримав сина Давида I — Адарнасе. Таким чином, династична ворожнеча Багратідів поступово переросла в регіональний конфлікт. Насрі вдалося захопити Самцхе, але у підсумку його перемогли.
Відновлення царства
Оскільки Адарнасе був неповнолітнім, візантійський імператор, відповідно до політики поділу, призначив куропалатом не Адарнасе, а його двоюрідного брата Гургена I, князя верхнього Тао. Не будучи куропалатом і маючи перед собою приклад Вірменії, Адарнасе 888 року відновив грузинське царство та прийняв титул «царя картвелов» (цар Грузин). Цей акт означав проголошення політичної незалежності та був направлений проти агресивних устремлінь Візантії, а окрім того, будинок Багратіоні відстоював своє виняткове право на володіння Картлі та придушував можливі претензії грузинських та іноземних суперників на ці землі.
Відносини між Адарнасе та Гургеном стали напруженими та згодом переросли у відкриту війну. 891 року Гургена смертельно поранили й захопили Адарнасе та його союзник Баграт I, князь Кларджеті. Візантійський уряд після смерті Гургена 891 року визнав Адарнасе як куропалата. Адарнасе продовжував союз із Ашотом I, царем Вірменії, а потім і з його наступником — Смбатом I, якому Адарнасе допоміг завоювати корону в династичної боротьбі 890 року. У свою чергу, Смбат визнав царствений статус Адарнасе та особисто коронував його 899 року.
На початку X століття Костянтин III, цар Абхазії, пішов походом у Картлі та призначив там свого еристава. З цього часу Внутрішня Картлі протягом довгого часу перебувала в руках абхазьких царів. 904 року союзники спільно воювали проти Костянтина III, їхнього загального родича, який конкурував з Адарнасе за гегемонію у Внутрішній Картлі та зі Смбатом — у Нижній Картлі. Адарнасе захопив Костянтина і передав його Смбату, але Смбат хотів врівноважити щораз більшу міць Адарнасе, тому звільнив свого бранця, аби уникнути «абхазо-картвельської» консолідації. Цар Вірменії та Костянтин III уклали мирний договір, за яким цар абхазів повернув собі «Уплісцихе та всю Картлі», та закріпили його династичним шлюбом. Цей крок повернув Адарнасе проти Смбата — цей розрив та ворожнеча послабили обох монархів: 904 року Адарнасе позбавили внутрішньої Картлі, а Смбата переміг та замучив до смерті Юсуфо ібн Абу-с-Саджіда, правитель Азербайджану 914 року.
Незабаром після цього, між 908 і 914 роками, Юсуф ібн Абу-с-Садж від імені Халіфату з Вірменії. Він пройшов через Тбіліський емірат у Кахетії, звідки рушив в Картлі, що тоді перебувала під контролем Костянтина III, царя Абхазії. Костянтин зруйнував цитадель Уплісцихе, після чого Юсуф вторгся в Самцхе та Джавахетію. Не зумівши захопити фортецю Тмогві, емір обложив Квелі, яка перебувала тоді у володінні князя Гургена II. Фортеця Квелі протрималася 28 днів: молодий командир Гоброн надав запеклий опір і зробив ряд вилазок, але врешті прийняв мученицьку смерть від руки Юсуфа. Навали Юсуфа ібн Абу-с-Саджіда завдали країні величезної шкоди, але він не зміг відновити арабське оподаткування і гегемонію, як це було у випадку Бузі 853 року. Проте панування арабів у Грузії підійшло до кінця. Саме в цей період Візантійська імперія активізувала дипломатичну діяльність на грузинському і вірменському напрямках. Лідерство Адарнасе піддалося серйозному випробуванню після 918 року, коли князь верхнього Тао Гурген II став сильнішати. Після смерті Адарнасе його володіння розділили його сини: Давид II (923—937) Ашот II (937—954) Баграт I (941—945) унаслідував Гургена II (918—941). Сумбат I (біля 954—958) На відміну від свого батька, цар Давид II не носив візантійського титулу куропалата, який передали Ашоту II. Давид мав лише титул магістра, який він поділяв зі своїм родичем Гургеном II, князем Верхнього Тао. Після смерті Давида II 937 року Тао-Кларджеті та претензії на Картлі перейшли до його брата Сумбата I, який в останній рік свого життя став куропалатом, коли 954 року помер Ашот II. 958 року син Сумбата I Куропалата — Баграт II — успадкував титули свого батька (крім куропалата) і керував тільки Нижнім Тао. Титул куропалата перейшов до Давида III, двоюрідного брата Баграта II. Баграт часто виявляв себе як прихильник Давида III, найвпливовішого серед Багратідів того часу. Баграт II також вступив у союз з абхазами, а його син одружився з Гурандухт Абхазькою, дочкою абхазького царя Георгія II.
Відродження
Після короткочасного періоду феодальної роздробленості, в середині X століття царство досягло вершини своєї могутності при куропалатіДавиді III. Давид надав важливу допомогу візантійському імператору Василю II під час великого повстання Барда Скліра 979 року. Давид зміцнив імператорського полководця та його старого друга Барда Фока із 12-тисячним військом під командуванням Торнике. В нагороду Давид отримав у довічне володіння велику ділянку землі Візантійської Вірменії, що тяглася від Тао до озера Ван, включно з містом Феодосіополь. Ще однією нагородою за лояльність Давида стало виділення імператорських коштів на заснування грузинського монастиря на Афоні. Вірменський історик Степанос Таронеці писав про Давида: