Герб Села
Кра́сне— село в Україні, у Батуринській територіальній громаді Ніжинського району Чернігівської області.
Походження назви
Назва села може походити від старослов'янського «кра́сний» — гарний, прекрасний.
Географія Село розташоване на північному сході України в межах Придніпровської низовини, на межі Полісся та лісостепу, у середній течії Сейму, на лівобережних схилах його долини. На території села є ставки, утворені шляхом зведення загат по руслах колишніх лівих притоків Сейму, річечок Орлянки (Вовнянки) і УтвиАндрієнко Л. Д. Звідки пішла земля краснянська // Порадник. 2008. № 26 (27 червня): Ворошиловський, Чернецький, Скаловський, Мусіївський, Слобідський, Базовський, Лиман.
Поверхня переважно рівнинна. Переважають лісостепові борові ландшафти та височинні в поєднанні з лучно-степовими низовинними.
Клімат — помірно-континентальний.
Крізь село пролягає регіональна автомобільна дорога . Найближче залізничне сполучення — станція Конотоп (за 19 км) та зупинний пункт Хутір-Халимонове (за 7 км). За 10 км від села пролягає міжнародний автошлях (Київ—Бачівськ). Відстань до центру громади становить 13 км, до райцентру — 93 км.
Історія
Доісторичні часи Поблизу хутора Пирогівка та в урочищі Сірикові сосни неподалік Сейму виявлено поселення культури ямково-гребінцевої кераміки часів пізнього неоліту (V—III тис. до н. е.). Також на території села, на березі Базовського ставка археологами були знайдені залишки давньоруського городищаАндрієнко Л. Д. Звідки пішла земля краснянська // Порадник. 2008. № 27 (04 липня). .
У складі Речі Посполитої Село було заселене у 1630-х роках на місці старого «городища Красне»Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі. Посполитої (1618—1648). К.: Темпора, 2006. С. 243; 260 вільними поселенцями. Досі збереглася назва однієї з вулиць (кутків) села «Слобода», яка була одним із осередків поселення.
Козацька держава. У складі Російської імперії З 1649 року козаки села Красного відносилися до Батуринської сотні, яка входила до складу Борзнянського, потім, до 1654-го — Чернігівського, а потім — до Ніжинського полків Гетьманщини.
На середину XVII століття Красне було досить великим селом. За описом 1654 р. у селі мешколо 67 дворів козаків і160 дворів «міщан». Діяла церква Різдва Богородиці.
За матеріалами Слідства про маєтності Ніжинського полку (1729—1730), у часи Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Івана Скоропадського селяни і угіддя в Красному належали до гетьманського двору.Матеріалы для исторіи экономическаго, юридическаго и общественнаго быта Старой Малороссіи / Изд. под редакціей Н. П. Василенка. — Вып. 1. Генеральное слѣдствіе о маетностяхъ Нѣжинскаго полка 1729—1730 г. — Чернигов, 1901. — С. 56.)
За описом 1726 р. окрім 180 козацьких дворів у Красному були володіння колишнього батуринського сотника Дмитра Нестеренка — 11 дворів, Крупицького монастиря — 4 двори, куплені — 2 двори, генерального судді Чарниша — 2 двори, «Василя Чуйкевича, сыну его Семену Чуйкевичу принадлежащие» — 2 двори, Михайла Козловського, «дворянина Мазепи» — 2 двори, Семена Савича, колишнього генерального писаря — 4 двори.Мазепина книга / Упор. та вступна стаття І. Ситого. Чернігів, 2005. — 525 с. — ISBN 966-02-3601-8
У другій половині XVIII ст. селяни Красного були підданими гетьмана Кирила Розумовського, а переважну більшість населення складало козацтво.Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вип. 2: Полки Киевский і Нежинский. Чернигов: Губ. тип., 1867. С. 319-320.
За Описом Новгород-Сіверського намісництва у селі нараховувалося 250 козацьких дворів, 16 дворів підданих Розумовського та 44 двори інших власників (Івана Занкевича, Самійла Гриценка та ін.). Мешканці займалися землеробством і скотарством, продавали свою продукцію на ярмарках та базарах в Батурині, Конотопі, Коропі. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779—1781) / Всеукраїнська Академія наук (Київ), Археографічна комісія. — Київ: Друк. Всеукр. Акад. наук, 1931. — с. 507—508.
Після скасування полково-сотенного устрою в 1781 р. село Красне увійшло до складу Конотопського повіту Новгород-Сіверського намісництва, в 1791 р. — у складі Чернігівського намісництва, 1797 р. — Малоросійської губернії. У 1802 р. повіт ввійшов до складу Чернігівської губернії.
Красне було волосним центром Краснянської волості у першому стані Конотопського повіту. Красненській волості підпорядковувалося в різні часи до 16 поселень.
Чисельність населення за церковним обліком:
1770 р. — 1538 чоловіків і 1587 жінок 1790 р. — 1610 чоловіків і 1720 жінок 1850 р. — 1599 чоловіків і 1745 жінок 1860 р. — 1645 чоловіків і 1820 жінок.
У 1885 р. в Красному було 3590 жителів, що мешкали в 616 дворах. Діяли православна церква, школа, 2 постоялі двори, 8 постоялих будинків, лавка, 5 вітряних млинів, крупорушка.
У 1897 в селі було 923 двори і нараховувалося 5157 жителів.
На кінець XIX століття в селі Красному було до 7000 десятин землі, яка переважно зосереджувалася в руках землевласника Заньковича, Поплавського, Пучковського, полковника Угодовського.
Церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Дерев'яну церкву збудовано до 1654 р. У 1722 р. храм згорів під час пожежі, був відбудований. В 1849 р. на кошти парафіян та уродженця Красного, колезького радника Федора Мовчана, було зведено нову дерев'яну на кам'яному фундаменті Різдвобогородицьку церкву із дзвіницею. Ззовні вона була оббита дошками, в середині — розписана. До нашого часу не збереглася.Клірові відомості за 1902 р. ДАЧО. Ф. 679. Оп.3. Спр.6. Арк.258-260.
Казанської Божої Матері. Дерев'яна церква з дзвіницею збудована коштом парафіян, освячена 8 листопада 1894 р. Мала 2 престоли: головний в ім'я ікони Казанської Божої Матері та в ім'я Миколая Мирлікійського у правому приділі. До нашого часу не збереглася.Клірові відомості за 1902 р. ДАЧО. Ф. 679. Оп.3. Спр.6. Арк. 245—247.
Революційний рух. У складі УНР
Двадцяте століття село Красне зустріло в складі Конотопського повіту Чернігівської губернії Малоросійського генерал-губернаторства Російської імперії. Воно було центром волості, до якої станом на 1914 р. належало 18 сільських общин: с. Красне, с. Митченки, х. Камашинський, х. Чупринин, х. Біланів, х. Харченків, х. Стешенків, х. Карпенків, х. Клюшників, х. Марусенків, х. Лизогубівський, с. Вирівка, с. Попівка, х. Забіякін, х. Кулешів, х. Острівський (Юрьївський), х. Глибокий, х. Якименків.
У цей час його населення становило близько 5 тисяч чоловік. У селі було кілька заїжджих дворів, крамниці, декілька вітряків і крупорушок. При селі працювала гуральня-завод Зороховича, який виробляв спирту більш ніж на 40 тисяч рублів на рік(?). У 1905 році була побудована церква Різдва Богородиці, крім того в селі була земська школа, яка налічувала 4 класи. Основними предметами були закон Божий, арифметика та граматика.
Початок століття знаменувався і початком революційних рухів. Уродженець села Красного Ювеналій Дмитрович Мельников (1868—1900) був одним з організаторів перших марксистських гуртків на території Російської імперії, а саме в Харкові, Ростові-на-Дону, Києві. Під час революції 1905—1907 років селяни брали участь у розгромі економії цукрозаводчика Терещенка на станції Калинівка, де працювали в наймах значна кількість краснян, вирощуючи цукрові буряки. Частина селян орендувала ділянки землі, на яких теж вирощували буряки. Робота затягувалась до пізньої осені і настання холодів, ночувати часто доводилося в полі.
Потім Красне потерпіло вир революції та Громадянської війни, яка розвела по різні боки барикад колишніх друзів, сусідів та родичів. Мешканець села Болячевець К. Є. брав участь в збройному повстанні в Петрограді, Сердюк І. А. брав участь в придушенні повстання у Кронштадській фортеці. Деякі мешканці села, як-от Галицький Г. та Швидкий Г., влилися в підрозділи УНР, інші — Луценко П. Ф., Ілляшенко К. Г. — стали чекістами; комсомольські загони в складі Пушкаря Ф. О., Бут Ф. Д., Коломійця І, Рубана І. М., Сердюка Г. А. воювали на боці більшовиків. Навесні 1918 р. в село увійшли союзні німецькі війська для підтримки правління гетьмана Скоропадського, а з 26 січня 1919 р. Красне було окуповане Червоною армією. Уперше Радянську владу в селі було встановлено в січні 1918 року в складі Української Радянської Республіки, що протрималася до 1992 року.
Колективізація. Голод. Репресії
У травні 1929 року в селі було організовано перше ТСОЗ. До 1933 р. було створено ще 6 колгоспів, які давали можливість більш ефективно вилучати в селян продукти їх виробництва, часто не залишаючи навіть мінімуму, необхідного для виживання.
11.08.1933 р. бюро Бахмацького райкому КП(б)У направило до суду справу відносно голови колгоспу ім. Ворошилова нашого села за те, що той дозволив колгоспникам збирати колоски для власних потреб. Мешканець села, Петровський Микола отримав 2 роки ув'язнення за 2 кілограми зібраних колосків. Збереглася доповідна записка від уповноваженого по с. Красне Сливи, який скаржився, що комірник Сердюк та рахівник Покрова разом з іншими колгоспниками колгоспу ім. Ворошилова відмовилися видавати з колгоспної комори хліб для вивозу до МТС.
У ті часи були репресовані мешканці села Сібіль Іван Григорович, Сібіль Микола Григорович, Сібіль Опанас Іванович, Сібіль Семен Іванович, Сібіль Олексій Іванович, Сова Семен Федорович, Сова Федір Григорович, Боярчуки: Ілля, Опанас, Пилип. Це прізвища тих небагатьох, про яких люди ще пам'ятають, скільки їх було насправді наразі невідомо.
Село постраждало внаслідок голоду 1932—1933 років.
У Національній книзі пам'яті містяться імена жертв терору голодом (у тому числі діти):
Бариш Василь Павлович, 12 р., 1933 р., голод Дейнеко Агафія Марківна, 1933 р., голод Дорош Юхим […], 90 р., 1933 р., голод Жалій Іван Миколайович, 35 р., 1933 р., голод Жалій Євгенія Юхимівна, 80 р., 1933 р., голод Жалій Мар'я Миколаївна, 20 р., 1933 р., голод Жалій Микола Степанович, 70 р., 1933 р., голод Жалій Уляна Миколаївна, 20 р., 1933 р., голод Коросташивець Гаврило […], 1933 р., голод Коросташивець Петро […], 1933 р., голод Криницька Наталія […], 10 р., утриманець, 1933 р., голод Либань Михайло Михайлович, 6 р., 1933 р., голод Либань Наталія […], 1933 р., голод Луценко Уляна […], 1933 р., голод Микитенко Федір […], 40 р., 1933 р., голод Онищенко […] Павлівна, 1933 р., голод Онищенко Павло Антонович, 1933 р., голод Откидач Уляна Степанівна, 1933 р., голод Петрук Андрій […], 10 р., утриманець, 1933 р., голод Петрук Єфросинія […], утриманець, 1933 р., голод Петрук Сергій […], 11 р., утриманець, 1933 р., голод Рибна Ганна […], 8 р., утриманець, 1933 р., голод Різник Євдокія Андріївна, 56 р., утриманець, 1933 р., голод Різник Юхим Савович, 58 р., 1933 р., голод Сова Григорій Павлович, 53 р., 1933 р., голод Сова Михайло
Друга світова війна
9 вересня 1941 року село окупували нацистські війська. Ними було розстріляно 23 комуністичних активістів, серед них — голову сільської ради Мірошніченко Євдокію Микитівну, Либань Оксану Олександрівну, Назаренко Ганну Денисівну, Косенка Івана Петровича та інших. Багатьох юнаків та дівчат відвезли до Німеччини на роботи. Всього в рядах Червоної армії воювало 1014 жителів села, 418 нагороджено орденами і медалями, 462 загинуло. У 1956 році на могилі загиблих солдатів встановлено пам'ятник.
В 2-й половині XX століття
У 1950 році відбулося перше укрупнення колгоспів, замість семи їх стало три: «Червона зірка», «Нове життя» та «Імені Шевченка». В 1959 році всі колгоспи об'єднали в один під назвою «Жовтень».
Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур і м'ясо-молочному тваринництві. Значні площі було відведено під цукровий буряк. За колгоспом було закріплено 6210 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4300 га орної землі.
Побудовано дві школи: середню, на 17 класних кімнат, та початкову, на дві. Відкрито лікарню на 35 ліжок, аптеку, дитячі ясла на 115 дітей.