Маті́ївка — село в Україні, у Батуринській міській громаді Ніжинського району Чернігівської області.
Населення — 281 (2020).
Природа На південь і південний захід від села розташована заболочена заплава правого берега річки Сейм.
На схід від села розташований гідрологічний заказник — «Кучугурське», а на північний схід — гідрологічний заказник «Халімонове».
Історія села
Найдавніші часи У різні роки на території села проходили археологічні дослідження під керівництвом Юрія Виноградського (Сосницький краєзнавчий музей, 1930-ті рр.), Юрія Ситого (Чернігівський державний педагогічний університет, 1990-ті рр.) та Геннадія Жарова (Чернігівська обласна інспекція охорони пам'яток, 2005—2010 рр.). Ними відкриті пам'ятки неолітичної доби (кінець V—III тис. до н. е.), бронзової доби (кінець III — початок I тис. до н. е.), ранньої залізної доби (I тис. до н. е.), слов'янських культур та часів Київської Русі (I—XI ст.). Це були малолюдні та нетривалі поселення. Основними заняттями їх мешканців були мисливство та рибальство.
XVII — XVIII століття
На місці сучасного села Матіївка постійне поселення виникло не раніше першої чверті XVII ст. і тривалий час (до 1918 р.) було передмістям Батурина.
У XVII ст. забудова Матіївка знаходилася уздовж озера Волик та на підвищенні правобережної надзаплавної тераси Сейму — Городищечка.
Мешканці Матіївки забезпечували функціонування перевозу через річку Сейм, займалися рибальством, мисливством та млинарством. Через населений пункт проходив Києво-Московський поштовий тракт.
Бідні, здебільшого піщані ґрунти мало приваблювали сюди поселенців. З розвитком Батурина, що з 1669 р. став гетьманською резиденцією, виникла потреба збільшення житлового фонду і обробітку угідь на правому березі річки. Угіддя довкола Матіївки належали до гетьманського Обмачівського «дворця» (економії): сінокоси в урочищах Окоп і Ципкін, над болотами Довгим та Сточками, сіножать за Підборною, листяний ліс над озером Тинна (поблизу сучасного хутора Обірок) площею 228 га, ліси Григоровщина, Реєнтовщина, Максимовщина та ін. У заплаві Сейму розташовувалися гетьманські рибні озера і стариці Сейму: Вирище та Сеймище, Лаходи та Печисько, Просторе, Бубельне, Ковильне, друге Сеймище, Гонча та Кунін, Станове, Попівка, Котельне. Найбільші прибутки «дворець» отримував від млинів на Сеймі.
Дані про склад населення Матіївки вміщено до так званої «Мазепиної книги» — опису володінь гетьмана І. Мазепи, складеного в 1726 р.: «Під Батурином біля млинів належна до двору … Мазепи, а нині до Обмачівського хутора слобідка Матіївка, а в ній піддані мужики, саме: пахатні (або тяглові, платили повний податок) — 14 дворів…; непахатні (не мали достатньої кількості худоби для сплати за неї податку) — 7 дворів …; непахатні люзні (ремісники) — 9 дворів…; неплатні, служать до хутора — 52 двори; на послугах — 1 двір; протекціанти (перебували під протекцією, захистом) колишнього генерального судді Івана Чарниша на своїх власних ґрунтах — 3 двори; протекціанти Федора Кочубея — на власному ґрунті — 1 двір, на Кочубеєвому ґрунті — 2 двори». За цим описом у Матіївці нараховано 89 домогосподарств.Мазепина книга / Упор. та вступна стаття І. Ситого. Чернігів, 2005. — 525 с. – ISBN 966-02-3601-8
Це ж джерело вказує, що в Матіївці мешкали мірошники, які працювали на водяних млинах, і подає їхній поіменний перелік. Зокрема, власниками млинів були Максим Коломієць, Хома Мізь, Павло Чавусенко, Лук'ян Гаврученко, вдова Уляна Загорульчиха, а решта працювали по найму на чужих млинах.
За матеріалами Слідства про маєтності Ніжинського полку (1729—1730), «місто Батурин з показаними слобідками, до нього належними, а саме Підзамковою, Горбанівкою, Гончарівкою і Матіївкою у часи Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи було вільним, лише в диспозиції гетьманській знаходилося; а за гетьмана Скоропадського належали посполиті до сотні Батуринської; а по гетьману Скоропадському було у володінні князя Меншикова, а нині на Його імператорську величність в описі (віддане до царської казни)».Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729—1730 гг. — Чернигов, 1901. С.20.
Указом Анни Іоанівни від 11 липня 1740 р. Батуринська волость була передана у відання полкових командирів кінної лейб-гвардії для утримання на її землях кінного заводу. У Батурині та його приміських слободах Гончарівці, Матіївці і Горбанівці гвардії відійшов 171 двір селянАнненков И. В. История лейб-гвардии конного полка. — СПб, 1849, — Т.III.. Військові порядкували на Батуринщині 10 років, поки за царським указом від 24 липня 1750 р. тут постала гетьманська резиденція Кирила Розумовського.
У Матіївці у цей час проживали козаки, а також посполиті — піддані Кирила Розумовського, Олексія Розумовського та інших власників.
В 1781 між Матіївкою та Городищечком було освячено перенесену з Батурина церкву Іоана Богослова.
Наприкінці XVIII ст. біля Матіївки через річку Сейм діяло дві поромні переправи, одна з яких належала Батуринській волості, а інша — Новомлинському жіночому монастирю.
XIX століття Після смерті гетьмана К. Розумовського (1803 р.) власником Батуринської економії став його син Андрій Розумовський. В опису його нерухомого майна від 26 вересня 1836 р. зазначено, що «по іншу сторону ріки Сейм, у так званих передмістях Метієвке і Гродищечку, живуть селяни його світлости та іншого звання люди».
Та вже до середини XIX ст. на території сучасної Матіївської сільської ради окрім вказаних слобід існувала значна кількість хуторів. Це, зокрема, ілюструють карта Чернігівської губернії 1855 р. та збірник «Списки населених місць Чернігівської губернії по даним 1859 р.». Отримавши в спадок, оренду, чи купивши землю, селяни або дрібні землевласники засновували на цих ділянках хутори — переважно односімейні господарства, де було від 1 до 10 хат. Зазвичай хутори отримували свої назви від прізвищ власників.
Найближче до козацько-власницької слобідки Матіївки (при озері Волик, 50 дворів, 375 осіб) розташовувалася козацька слобідка Городищечко (при озері Кіянка, 10 дворів, 47 осіб), та козацький хутір Мізин (Мізів) (на шляху до Обірку), який належав родині мірошників на прізвище Мізь (1 двір, 5 осіб).
Сучасне селище Мости складалося з двох хуторів — Піски (ближче до Батурина) та Мости. Ще їх називали Мости-на-Пісках чи Мостища. У 1856 р. разом вони мали 10 дворів та 49 жителів. Селище Шумейкине було поселене пізніше 1860-х років.
На схід від Мостів, у районі сучасної Голубівки, знаходилися хутір Черевчишин (власницький, 1 двір, 12 осіб), два хутори Гороховських, Шумейки (2 двори, 13 осіб) та Лопатовський або Шевченків (козацький, 3 двори, 10 осіб). Сьогодні вже не існують.
Південніше Пісків знаходилися хутори Рибаків та Петровський. Сьогодні вже не існують.
На території урочища Мельникового знаходився хутір Карташевських (8 дворів, 40 осіб), який згодом став власністю М. Мельникова разом із 69 десятинами (близько 70 га) землі. Сьогодні не існує.
Будинок М. Мельникова розташовувся на території сучасного поля, праворуч перед шлюзом. На місці колишнього господарського двору нині простягається піщаний кар'єр. Про колишній сад Мельникова й досі нагадують здичавілі яблуні, груші та барбарис серед лісових насаджень. У 1917 році цього матіївського «пана» вбили місцеві більшовицькі активісти. Поховали його на цвинтарі біля церкви Івана Богослова.
Сучасний хутір Лісова Поляна звався Кучугурами (8 дворів, 43 осіб), Лопатин — Возним, Світлопавловським та Лотошевським (8 дворів, 45 осіб).
Козацький хутір Бондарів (8 дворів, 43 осіб) в середині XIX ст. вже існував. Північніше знаходилося поселення Попів (Гнилозубовський, Покотилин) — 1 двір, 8 осіб, південніше — Сміловщина (Милаєвських) — 2 двори, 19 осіб. Сьогодні вже не існують.
Сучасна Веселівка була власницьким хутором Деркачовим «за Пустою Греблею» (4 двори, 10 осіб).
У районі сучасних селищ Кацири, Прохори та Обирки з півночі на південь розташовувалися хутори: Башуцький (Гудовичі) — 1 двір, 6 осіб, Обирок (13 дворів, 84 осіб), Нестеренків (Косовичівський, Гуринів) — 3 двори, 13 осіб, Дубовський, Новохацького.
Неподалік знаходився власницький хутір Ластовещина (Мельників) (між Обирком і Матіївкою) 1 двір, 8 осіб.
На захід від Обирку, при озері Осотному — козацький хутір Терлаші (Карлашевський, Гарлаші) — 7 дворів, 41 осіб. Ця територія нині відноситься до Обмачівського старостату.
«Опис Чернігівської єпархії» (1874 р.) наводить кількість парафіян Богословської церкви, що вказує на кількість населення Матіївки з навколишніми хуторами:
Кількість населенняИсторико-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 6. Уезды : Ногородсеверский, Сосницкий, Городницкий, Конотопский, Борзенский. Кн. 7 : Уезды : Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский, Нежинский. - Электрон. текстовые дан. - Чернигов : Земская тип., 1874. С. 355. 1790 1810 1830 1850 1860 417(ч. 205, ж. 212) 456(ч. 227, ж. 229) 657(ч. 311, ж. 346) 667(ч. 330, ж. 337) 685(ч. 334, ж. 351)
Короткий історико-статистичний опис Батуринської округи наведено в «Пам'ятній книжці Конотопського земства 1865—1890»:
ХХ століття У серпні—жовтні 1919 року, коли у Батурині закріпилися денікінські формування, фронт простягнувся понад Сеймом. На правому березі знаходилися більшовики, озброєні гвинтівками, кулеметами й гарматами. По дві гармати знаходилися на пагорбах в хуторах Кучугурах і Обирку.
Першими комсомольцями Матіївки були К. Д. Москалець (секретар сільревкому), Ф. Г. Оксінь, Марфа Коток, Петро Пишенко. За ініціативи комсомольської організації в 1923 р. в Матіївці було організовано комітет незаможних селян. Головою його став В. Сергієнко. Одним з напрямків роботи більшовистських «активістів» (Я. М. Сивець, Я. Д. Лівшук, С. Є. Гуржій, М. Рибак) була боротьба з місцевими «куркулями» Марченками, Маліями, Паримоновичами.
Голодомор, списки загиблих С-ще Лопатин:
Венгер Дмитро Данилович, 1933 р., голод Левко Іван […], 20 р., 1933 р., голод Пономаренко Уляна […], 65 р., 1933 р., голод Шеремет Іван […], 50 р., 1933 р., голод
Село Матіївка: Омельченко Іван […], 1933 р., голод Омельченко Наталія […], 1933 р., голод Рощик Ганна Кузьмівна, 1926 р., голод Рощик Наталія Кузьмівна, 1924 р., голод Хармак Агафон […], голод.Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область. — с.48
Незалежна Україна 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Батуринської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бахмацького району, село увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області.
Загиблі у російсько-українській війні з 2014
18 жовтня 2014, неподалік села Вільхове Луганської області, Ровний Олександр Олександрович (нар. 29 листопада 1991 р. в с. Матіївка, похований в с. Річки Сумської області, де мешкає родина), кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).Книга пам'яті полеглих за Україну. 21 лютого 2024, біля міста Авдіївка Донецької області, Маслак Артем Вікторович (нар. 2 січня 1992 р. у с. Горохове, мешкав в с. Мости, навчався в Матіївській ЗОШ І—ІІ ступенів, похований в с. Мости).Платформа пам'яті «Меморіал». 11 грудня 2025, в районі н.п. Костянтинівка Донецької області Галичкін Олександр Ігорович (нар. 22 грудня 1995 р. в м. Київ, похований в с. Матіївка) — старший солдат ЗСУ, механік-водій, кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня.Майже чотири роки стояв на захисті країни: на війні загинув боєць із Чернігівщини. 5 січня 2026, біля н.п. Маркове Донецької області Кудлай Михайло Миколайович (нар. 15 грудня 1999 р. в с. Матіївка, похований в с. Матіївка) — солдат ЗСУ, оператор безпілотних літальних апаратів бригади «Рарог».На Чернігівщині попрощалися з п'ятьма бійцями Сил оборони, четверо з них вважалися безвісти зниклими з 2024 року.
Школа