Мукаддима, також відома як Мукаддима Ібн Халдуна ( ) або Пролегомена Ібн Халдуна ( ), це книга, написана арабським істориком Ібн Халдуном в 1377 році, яка фіксує ранні погляди на всесвітню історію . Деякі сучасні мислителі розглядають її як першу роботу, що стосується соціальних наук, соціології, демографії, H. Mowlana (2001). "Information in the Arab World", Cooperation South Journal 1. та історії культури . Mohamad Abdalla (Summer 2007. "Ibn Khaldun on the Fate of Islamic Science after the 11th Century", Islam & Science 5 (1), p. 61-70. Мукаддима окрім цього торкається тем ісламської теології, історіографії, філософії історії, економіки, Jean David C. Boulakia (1971), "Ibn Khaldun: A Fourteenth-Century Economist", The Journal of Political Economy 79 (5): 1105–1118. політичної теорії та екології. Її також називають попередником або раннім представником соціального дарвінізму та дарвінізму в цілому.
Ібн Халдун написав цю роботу в 1377 році як вступну главу і першу книгу запланованої ним праці зі світової історії, Кітабу л-ʻібар ("Книга уроків"; повна назва: Кітабу л-ʻібарі ва Дівані л-Мубтада 'вал- Барабар фі аямі л-ʻараб вал-ʿаджям вал-барбар, ваман ʻАсарахум мін Даві ш-Шалтані л-Акбар, тобто: "Книга уроків, запис початків та подій в історії арабів та іноземців та берберів та їх могутніх сучасників"), але вже за його життя її почали розглядати як окрему роботу.
Зміст Ібн Халдун розпочинає Мукаддиму з ретельної критики помилок, яких регулярно припускались його колеги-історики, та труднощів, які чекають на історика в його роботі. Він виділяє сім критичних тез:Усі записи за своєю суттю можуть бути помилковими. . .
. . . Сліпа довіра до принципу чи думки. . . . . . Надмірна впевненість у своїх джерелах. . . . . . Незрозуміння того, що було задумано. . . . . . Помилкова віра в правду. . . . . . Неможливість розмістити подію в її реальному контексті . . . Загальне бажання здобути прихильність вищих чинів, вихваляючи їх та поширюючи їх славу. . . . . . Найголовнішим є незнання законів, що регулюють перетворення людського суспільства.Щодо сьомого пункту (незнання соціальних законів) Ібн Халдун викладає свою теорію людського суспільства в Мукаддимі .
Саті 'аль-Гусрі припускав, що "Мукаддима" Ібн Халдуна за своєю сутністю є соціологічною роботою, окреслюючи своїми шістьма книгами загальну соціологію; соціологію політики; соціологію міського життя; соціологію економіки; і соціологію знань.
Науковий метод Ібн Халдун часто критикував "марновірство та некритичне прийняття історичних даних". В результаті він представив науковий метод у соціальних науках, який вважався чимось «новим для його епохи», і згодом часто називав його своєю «новою наукою» та розробив для нього власну нову термінологію.
Соціологія
Асабійя Концепція "Асабійя" (арабською : "трибалізм, кланізм, комунітаризм", або в сучасному контексті "націоналізм") є одним з найбільш відомих аспектів Мукаддими . Коли Асабійя занепадає, на його місце може прийти інший більш вагомий Асабійя; таким чином, цивілізації піднімаються і падають, і історія описує ці цикли Асабійї, коли вони розгортаються. Tibi, Bassam. Arab nationalism. 1997, page 139
Ібн Халдун стверджує, що кожна династія має в собі насіння власного занепаду. Він пояснює, що владні роди, як правило, виникають на периферіях великих імперій і використовують єдність, яку проявляють ці території, на свою користь, щоб принести зміни у владу. Оскільки нові правителі закріплюються в центрі своєї імперії, вони стають дедалі більш розслабленими та більше зацікавленими у підтримці свого способу життя. Таким чином, нова династія може виникнути на периферії їхнього контролю та змінити правителя, починаючи цикл заново.
Економіка
Ібн Халдун писав про економічну та політичну теорію в Мукаддимі, пов'язуючи свої думки щодо Асабійї з поділом праці: чим більшою є соціальна згуртованість, тим складнішим може бути поділ, тим більшим є економічне зростання.
Ібн Халдун зазначав, що зростання і розвиток позитивно стимулюють як попит, так і пропозицію, а сили попиту і пропозиції є чинниками, що визначають ціни на товари. Він також описував макроекономічні сили, що впливають на зростання населення, розвиток людського капіталу та вплив технологічного розвитку. Ібн Халдун вважав, що приріст населення є функцією багатства.
Він розумів, що гроші служать мірою вартості, засобом обміну та зберігачем вартості, хоча він і не усвідомлював, що вартість золота та срібла змінюється залежно від сил попиту та пропозиції. Ібн Халдун також розробив концепцію трудової теорії вартості . Він описав працю як джерело вартості, необхідного для заробітку та накопичення капіталу, очевидних у випадку ремісництва. Він стверджував, що навіть якщо заробіток "є результатом чогось іншого, ніж ремесло, вартість отриманого прибутку та надбаного (капіталу) повинна (також) містити вартість праці, за допомогою якої вона була отримана. Без робочої сили її не було б надбано"
Його теорію Асабії часто порівнювали з сучасною кейнсіанською економікою, при тому що теорія Ібн Халдуна чітко вміщувала концепцію мультиплікатора. Однак, суттєва відмінність полягає в тому, що тоді як для Джона Кейнса в економічній депресії винна більша схильність середнього класу до економії, для Ібн Халдуна це урядова схильність заощаджувати у моменти, коли інвестиційні можливості не компенсують уповільнення, що призводить до сукупного попиту .
Інша сучасна економічна теорія, передбачена Ібн Халдуном, - це економіка пропозиції. Він "стверджував, що високі податки часто були фактором, що призводив до краху імперій, в результаті того, що менші доходи збирались за рахунок високих ставок".
Крива Лаффера Ібн Халдун ввів концепцію, відому в наш час як крива Лаффера, згідно з якою збільшення податкових ставок спочатку збільшує податкові надходження, проте врешті-решт спричиняє зменшення податкових надходжень. Це відбувається, оскільки занадто висока ставка податку знеохочує виробників.
Ібн Халдун використовував діалектичний підхід для опису соціологічних наслідків вибору системи оподаткування (який зараз є частиною теорії економіки).
Аналіз Халдуна дуже схожий на сучасну економічну концепцію під назвою крива Лаффера. Лаффер ніколи не претендував на винайдення цієї концепції, зазначаючи, що ця ідея була присутня в роботах Ібн Халдуна та Джона Мейнарда Кейнса .
Історіографія Мукаддима також вважається основою для шкіл історіографії, історії культури та філософії історії . Мукаддима також заклала основу для спостереження за роллю держави, комунікації, пропаганди та похибки вимірювання в історії.
Історичний метод Мукаддима стверджує, що історія є філософською наукою, й історики повинні намагатися спростувати історичні міфи. Ібн Халдун підійшов до минулого як до чогось чужого і такого, що потребує тлумачення. Ібн Халдун часто критикував "пусте марновірство та некритичне прийняття історичних даних". В результаті він ввів у вивчення історії науковий метод.
Філософія історії Ібн Халдун вважається піонером філософії історії . Давуд пише про Мукаддиму :
Системна упередженість Мукаддима підкреслює роль системного упередження у впливі на стандарт доказів. Халдун був стурбований ефектом від підвищення стандарту доказів, коли йому доводилось мати справу з незручними твердженнями, і його послаблення, коли справа стосувалась тверджень, які здавались обґрунтованими чи комфортними. Він був юристом й іноді неохоче брав участь у рішеннях, які, на його думку, були результатом примусу, на основі аргументів, які він не вважав раціональними. Окрім аль-Макрізі (1364–1442), цілеспрямована спроба Ібн Халдуна систематично вивчати та враховувати упередження у створенні історії не зустрінеться знову, аж до Георга Гегеля, Карла Маркса та Фрідріха Ніцше в Німеччині XIX століття, а також Арнольда Дж. Тойнбі, британського історика XX століття.
Ібн Халдун також досліджує, чому впродовж історії для істориків було звичним сенсаціювати історичні події і, зокрема, перебільшувати числові вираження:
Військова історія Мукаддима критикує деякі описи історичних битв, які видаються перебільшеними, і враховує військову логістику, аналізуючи чисельність історичних армій, про які повідомлялося в попередніх джерелах. У «Вступі до Мукаддими» Ібн Халдун спрямовує цю критику на адресу відомих істориків, таких як Аль-Масуді якого сьогодні вважають «Геродотом арабів» і якого сам Ібн Халдун розглядав як одного з найвідоміших істориків аж до свого часу.
Як приклад Ібн Халдун зазначає, що Аль-Масуді та інші історики повідомляли, що Мойсей нараховував ізраїльську армію як 600 000 і більше солдатів. Ібн Халдун критикує Аль-Масуді за те, що він не врахував певну логістику, ставлячи під сумнів, чи могли би Єгипет та Сирія вмістити таку кількість солдатів, та чи армія такого розміру змогла б здійснювати марші або воювати як організована одиниця. Він зазначає, що вся доступна територія була б занадто малою для такої великої армії, і стверджує, що якби "вона була в бойовому шикуванні, вона б розтягнулась" в кілька разів "за межі поля зору ". Він також ставить під сумнів, як дві такі сторони могли б "битися між собою, або як одна бойова формація могла б здобути перевагу, коли один фланг не знає, що робить інший фланг", і що скоординований бойовий рух у такій великій групі "навряд чи був би можливим". Він стверджує, що "ситуація в наші дні свідчить про правильність цього твердження", оскільки "минуле нагадує майбутнє більше, ніж одна крапля води іншу". Згодом він порівнює її з Перською Сасанідською імперією, зазначаючи, що вона була набагато більшою, ніж Ізраїльське царство, і тим не менше чисельність військ Сасанідської імперії в битві при Аль-Кадісії складала не більше 120 000 воїнів (посилаючись на історика VIII століття Сайфа ібн Умара). Мукаддима стверджує, що якби ізраїльтяни дійсно мали таку численну армію, масштаби їхньої імперії були б набагато більшими, оскільки "розмір адміністративних одиниць та провінцій під певною династією прямо пропорційний розміру її війська та груп, які підтримують династію".
Мукаддима також зазначає, що Мойсей жив лише кілька поколінь після Якова, засновника ізраїльських племен, згідно з генеалогією племені левітів, як це описує Аль-Масуді. Ібн Халдун стверджує, що "малоймовірно, щоб нащадки однієї людини могли розділитись на таку кількість упродовж чотирьох поколінь". Він запевняє, що на думку євреїв нереально великий приріст населення Ізраїлю протягом кількох поколінь був можливим, оскільки це було диво Господнє, твердження, яке Ібн Халдун не відкидав цілковито. Він вважає таке диво малоймовірним, проте, схоже, допускає таку можливість.
Ісламська теологія Мукаддима містить дискусії з ісламського богослов'я, які показують, що Ібн Халдун був послідовником ортодоксальної школи ашарі, сунітської ісламської думки і прихильником релігійних поглядів Аль-Газалі . Він також критикував неоплатонізм, зокрема його уявлення про ієрархію буття .
Мукаддима охоплює історичний розвиток Каламу і різні школи ісламської думки, зокрема Мутазілі і Ашарі. Ібн Халдун, будучи послідовником школи Ашарі, критикує погляди школи Мутазілі і базує свою критику на поглядах Абу аль-Хасана аль-Ашарі, якого він описує як "посередника між різними підходами в Каламі". Ібн Халдун також висвітлює історичний розвиток ісламської логіки в контексті теології, оскільки він розглядав логіку як категорію, відмінну від ранньої ісламської філософії і вважав, що філософія повинна залишатися осторонь від теології. Книга також містить коментарі до віршів з Корану . Zaid Ahmad (2003), The Epistemology of Ibn Khaldun, p. 57-59. Routledge, .
Ісламська психологія В ісламській психології Ібн Халдун писав таке про тлумачення снів :
Наука хадису Ібн Халдун обговорював науку хадису. Він не погоджувався з використанням розуму при оцінці хадисів, стверджуючи, що "в них немає місця розуму, за винятком того, що інтелект може бути використаний у зв'язку з ними аби пов'язати деталі з основними принципами". Translated by Franz Rosenthal.