Дзен (від ; , дг'я́на — «споглядання», чань, сŏн) — одна з найважливіших шкіл і всього східноазійського буддизму, що сформувалася в Китаї в V—VI століттях під великим впливом даосизму і є домінуючою чернечою формою буддизму Махаяни в Китаї, В'єтнамі й Кореї. У широкому сенсі дзен — це школа містичного споглядання або вчення про просвітлення, що з'явилося на основі буддійського містицизму. У вужчому розумінні дзен іноді розглядається як одна з впливових шкіл буддизму махаяни в Японії, що має свою національну специфіку і яка прийшла з Китаю наприкінці XII століття. Крім того, під дзен розуміють практику дзенських шкіл, також позначувану поняттям «дг'яна» й яка є найважливішою частиною буддійської практики.
Учення дзен прийшло з Індії у Китай, куди його приніс Бодгідгарма, і одержало подальше поширення на Далекому Сході (Китай, В'єтнам, Корея, Японія). Традиції китайського чань, японського дзен, в'єтнамського і корейського розвивалися багато у чому самостійно й зараз, зберігаючи єдину сутність, набули свої характерні риси у вченні та стилі практики. Японський дзен представлений декількома школами: Ріндзай, , Фуке й Сото. Японському дзен належить близько 20 % буддійських храмів у Японії.
Лінгвістика
Етимологія
Із всіх назв цього напрямку буддизму найбільш широку популярність на Заході одержало його японське найменування «дзен». Етимологія цього слова сягає своїми коріннями до санскритсько-палійського терміну «дх'яна/джгана» (, , від , ), що означає «глибоке зосередження», медитацію, споглядання (у ранніх роботах школу дзен називають школою споглядання), а також відстороненість або спасіння. Вимова цього слова перетерпіла трансформацію в китайській мові в «чань», у в'єтнамській в «тхієн», в корейській мові в «сон», а потім, поширившись у Японії, в «дзен».
Інша назва дзенської традиції — Серце Будди (Буддга-хрідайя, кит. Фо сінь, япон. Бусін). Серце Будди відповідає буддійському поняттю махакаруни, що означає любов і великий жаль. Ще одна відома назва дзенської школи — школа свідомості Будди.
Історія
Індійські витоки дзен
Духовна передача традиції дзен сходить до Будди Шак'ямуні, тому в традиції він вважається першим індійським патріархом. Другим патріархом вважається , якому Будда передав стан пробудження у квітці лотоса без будь-яких слів і текстів, тим самим заснувавши традицію дзен у формі прямої передачі Вчення «від серця до серця». Один раз Будда стояв перед зборами народу на Піку Грифів. Всі люди чекали, коли він почне вчити дгармі, але Будда мовчав. Пройшло вже досить багато часу, а він ще не вимовив жодного слова, у руці його була квітка. Очі всіх людей у юрбі були звернені до нього, але ніхто так нічого й не зрозумів. Потім один чернець подивився на Будду сяючими очима й посміхнувся. І Будда сказав: «У мене є скарб бачення досконалої Дгарми, чарівний дух нірвани, вільної від нечистоти реальності, і я передав цей скарб Махакаш'япі». Цим усміхненим ченцем виявився саме Махакаш'япа, один з великих учнів Будди. (…) Махакаш'япа пробудився завдяки квітці й своєму глибокому сприйняттю.
Чань-буддизм
Прийнято вважати, що своє поширення дзен одержав у Китаї у V столітті н. е. Особою, що принесла вчення Будди в Китай, вважається індійський буддійський чернець Бодгідгарма (у китайській традиції — Путідамо або просто Дамо, у японській — Дарума), часто називаний спадкоємцем 27 індійських патріархів буддизму, що став згодом першим патріархом чань у Китаї. Бодгідгарма облаштувався в монастирі Шаолінь, що вважається в наші дні колискою китайського чань-буддизму.
Після Бодгідгарми в Китаї було ще п'ять загальних патріархів, а потім Вчення розкололося на північну й південну школу. Друга згодом одержала свій розвиток і трансформувалася в п'ять шкіл дзен, з яких у цей час збереглося тільки дві: та Ліньцзи. У цей час, переживши ряд труднощів, напрямок чань є найвпливовішим напрямком китайського буддизму й прагне поширитися по всьому світу.
Всі чаньскі школи спираються на п'ять ключових принципів: Вищу Істину неможливо виразити; Духовне вдосконалювання неможливе; В остаточному підсумку нічого не досягається; У буддійському вченні немає нічого особливого; Чудесне Дао міститься скрізь, навіть в «ремеслі водоноса або лісоруба».
Дзен у В'єтнамі
Наприкінці VI століття у В'єтнам прибув , учень , і заснував першу школу тхієн. Подальший розвиток в'єтнамського тхієн пов'язують зі школою , який був учнем , і школою . Остання школа була заснована імператором Лі Тхань Тонгом. Трохи раніше, в 968 році, тхієн став державною ідеологією В'єтнаму й надалі зіграв важливу роль у його історії. Пізніше у В'єтнамі з'явилася школа , заснована імператором Чан Нян-тонгом і не мала аналогів у Китаї, школа Нгуєн Тхієу, близька до школи , і школа , близька до школи Ліньцзи.
В 30-х роках XX століття в країні активізувався рух за відродження і вже до початку 70-х років у В'єтнамі велося будівництво безлічі пагод. У цей час серед приблизно 60 мільйонів в'єтнамців біля третини населення є послідовниками Махаяни. Зі всіх шкіл Махаяни в цей час у країні найбільш впливовими поряд зі школами Буддизму Чистої Землі вважаються тхієнські школи й, особливо, школа Ламте (Ліньцзи).
Дзен у Кореї Дзен () прийшов у Корею ще в VII столітті, але поширився там лише в середині IX століття. У період з 828 по 931 рік в країні було засновано 9 шкіл дзен, що одержали назву «дев'яти гір». Цими дев'ятьма школами стали школи Сільсансан, Тоннісан, Каджисан, Чакульсан, Сонджусан, Саджасан, Свеянсан, Поннімсан і Сумісан, які надалі стали називатися Чоге. Саме так називалася гора в Китаї, на якій жив Хуейнен (638—713) — шостий патріарх дзен. Пізніше Корьо сон став характернішим для Кореї. Змагаючись з «канонічними» буддійськими школами, сон поступово набирав популярність. Він став головною буддійською школою в Кореї вже до XIII століття, а два століття поспіль ще більш зміцнив своє положення серед інших шкіл буддизму.
Однак під час династії Чосон (1392—1910), що симпатизувала неоконфуціанству, буддизм у Кореї втратив свою важливу роль. Ченцям був пред'явлений ряд твердих обмежень, а число монастирів значно скоротилося. Відродження почалося в 60-х роках XX століття. Однією з головних її причин став прихід до влади Пак Чон Хі, який, на відміну від більшої частини колишніх християнських політиків, був послідовником буддійської традиції. Якщо на початку 60-х років частка буддистів серед населення Кореї становила 2—3 %, то до кінця 70-х років вона збільшилася до 40 %.
У цей час об'єднує більшу частину буддистів Кореї включно з буддистами школи сон. Одним з найвідоміших корейських сон-майстрів XX століття був (1908—1983), котрий також був представником ордена Чоге.
В 1983 році корейським дзен-майстром , що одержав від 77-го патріарха корейського дзен , була заснована міжнародна школа дзен , яка бере свої витоки від ордена Чоге. Дана школа, близька до школи Ріндзай, на кінець 2012 року мала 35 дзен-центрів в Америці, 7 дзен-центрів в Азії й Австралії, а також 53 дзен-центри в Європі.
Дзен у Японії
Попередній етап
В 653 році чернець із Японії прибув у Китай для вивчення філософії Йогачари у майстра Сюань-цзяна. Під впливом Сюань-цзяна Досьо став адептом дзен-буддизму й, повернувшись до Японії, відродив школу Хоссьо, адепти якої теж почали сповідувати дзен. Першим медитаційним залом школи став зал у храмі Нари.
В 712 році до Японії прибув наставник вінаї Дао-сюань, що також практикував чань північної школи . Дао-сюань, прибувши в Нару, посприяв формуванню тісних зв'язків між школами Ріцу (Віная) та Кегон (кит. Гуйян), а також розвитку культури Японії. Спадкоємцем Дао-сюаня став Г'йох'йо, а спадкоємцем Г'йох'йо — Сайтьо (Дендзьо Дайсі, 767—822), що став одним із засновників школи Тендай. Вплив даних наставників допоміг закріпити практику медитації в Японії.
В IX столітті, прийнявши запрошення від імператриці Такібани Какіко, Японію відвідав учитель чань школи Ліньцзи І-к'юн. У Японії він проповідував вчення серед імператорського двору, а пізніше прийняв керівництво храмом Денріндзі в Кіото, що був побудований спеціально для нього. Але І-к'юн не зміг популяризувати вчення багато в чому через відсутність будь-яких рішучих дій зі своєї сторони й через якийсь час повернувся в Китай. Після цього в Японії почався період застою дзен, що супроводжувався окремими фактами вгасання всього буддизму.
Ейсай і закріплення дзен у Японії Наставником, при якому дзен остаточно прийшов до Японії у вигляді школи Ріндзай (Ліньцзи), вважають Ейсая (Дзенке Кокосі, 1141—1215). Уже в дитинстві Ейсай практикував чернечу форму буддизму в японському храмі тендайської школи. В 1168 році Ейсай перший раз прибув у Китай, де його в дуже великій мірі вразило чаньське вчення. Зі своєї поїздки він виніс переконання, що таке вчення допоможе його країні відродитися духовно. Друга поїздка Ейсая в Китай відбулася в 1187 році, у ході якої він одержав «печатку просвітлення» від учителя школи Ліньцзи Сюйань Хуайчана лінії Хуань-луна.
У Японії Ейсай проповідує про перевагу дзенського вчення над вченням тендайської школи, що зустрічає протидію й обвинувачення в єресі в окремих випадках. За підтримкою представників вищої влади Ейсай стає настоятелем храму , розташованого в Кіото й приналежній школам Сінгон і Тендай, де активно займається поширенням дзен, при цьому описуючи свої зусилля в тексті «Поширення дзен заради захисту батьківщини». Також Ейсай змінює позицію по інших буддійських школах на більш м'яку, щоб «домогтися визнання дзен як самостійної школи». Крім остаточного закріплення традиції дзен у Японії Ейсай також заснував традицію японської чайної церемонії, посадивши біля монастиря насіння, яке він привіз з Китаю, і описавши відомі йому відомості про чай і чайну церемонію у своїй книзі про чай.
Сучасний дзен у Японії У цей час число послідовників дзен у Японії становить понад 6 мільйонів чоловік. З них 4 мільйони чоловік входять у школу Сото, 2 мільйони чоловік у школу Ріндзай й 100 тисяч чоловік у школу Обаку. Усього кількість послідовників японського дзен по всьому світу за даними на 2007 рік становить близько 10 млн чоловік.
Крім вищевказаних японських шкіл існує невелика дзенська школа або «Орден Трьох Скарбів», що бере свої витоки від (1885—1973), чиє вчення описав росі в «Трьох стовпах дзен». Дана реформаторська школа заснована Ясутані Хакууном в 1954 році, коли Ясутані розірвав відносини із традицією Сото. Школа Санбо Кедан критикує школи Ріндзай і Сото. На момент 1988 року школа нараховувала тільки 3790 послідовників й 24 учителя, але дуже впливала на західний дзен. Вплив Санбо Кедан на японський дзен в XX столітті був відносно слабким.
Також у Японії присутні нечисленні послідовники школи Фуке, що відродилася в 1950 році в .
Японська спільнота «F.A.S. Society», що також має назву «F.A.S. Zen Institute», прагне до модернізації дзен і до пристосування вчення до сучасного світу. Її сформував в середині XX століття професор та вчитель дзену і вона не зараховує себе до якоїсь певної школи.
Дзен на Заході Дзен здатний добре адаптуватися до культури інших країн, що стало причиною появи дзен на Заході. Через якийсь час після приходу дзен на Захід уже багато тисяч дзен-буддистів стали об'єднуватися в групи медитації під керівництвом західних і східних наставників дзен. У другій половині XX століття популярність дзен на Заході перевищила популярність інших східних течій. У 70-х й 80-х роках майже кожен західний університет, що вивчає релігію, створив факультет або групу по вивченню дзен у теорії й на практиці. У цей час кількість книг про дзен для західного читача, як наукових, так і популярних, є дуже великою.
Поява й розвиток