Мандрика Петро Васильович (26.06(08.07)1884, Самарська губернія  — 8.04.1943, Москва) — хірург-клініцист, кандидат медичних  наук (1939), генерал-майор медичної служби (1943).

Біографія Петро Мандрика народився 26 червня (8 липня) 1884 року, за радянським паспортом — 10.07.1884, у Самарській губернії в родині міщанина. Батько, Мандрика Василь Олексійович (1837—1924), уродженець Подільської губернії (тепер Хмельницька обл.), в зв'язку зі своїми націоналістичними настроями, був засланий в Бузулукський повіт Самарської губернії. Після повернення в Україну, влаштувався працювати рахунковим працівником (бухгалтером) на Лебединському цукровому заводі Сумського повіту Харківської губернії. Мати, Марія Яківна Мандрика (1850—1932), до шлюбу Марченко, уродженка Чернігівської губернії. Всього в їхній родині народилося 11 дітей, Петро був десятий.

У 1894 році Петро Мандрика вступив до Охтирської чоловічої шестикласної прогімназії, яку в 1900 перетворили в чоловічу гімназію. У 1904 році Петро Васильович, після закінчення гімназії, приїхав з провінційної Охтирки до великого губернського міста Харків і вступив на медичний факультет Харківського університету.

У 1910 році закінчив медичний факультет Харківського  університету (тепер Харківський національний медичний університет), витримавши всі іспити, отримав диплом 1 ступеню та звання лікаря. Працював земським лікарем у слободі Миколаївка Валуйського повіту Воронезької губернії (тепер Бєлгородська обл.) протягом чотирьох років.

З початком Першої світової війни П. В. Мандрика мобілізований до війська. Отримавши військове звання штабс-капітана, призначений начальником військово-санітарного поїзда (1914—1915). З 1916 по 1918 завідував офіцерським госпіталем для шлунково-кишкових хворих та одночасно працював хірургом у 5-му зведеному та Уяздовському шпиталях.

У 1919—1920 П. В. Мандрика — молодший ординатор Варшавсько-Уяздовського шпиталю, від липня 1920 — старший ординатор, з 1921 — завідувач хірургічного відділення Московського військового шпиталю, у 1923—1943 — начальник і головний хірург Центрального військового шпиталю у Москві (нині носить його ім'я).

П. В. Мандрика багато зробив для цього шпиталю — відкриваються стоматологічний і рентгенівський кабінети, лабораторія, а в 1928 році — кабінет фізіотерапії. Великою заслугою Петра Васильовича було те, що він запросив до шпиталю кращих представників тогочасної медицини. У ньому працювали С. П. Федоров — лейбмедик Миколи II, видатний клініцист, вчений С. С. Юдін — академік, хірург-віртуоз, П. А. Герцен (онук знаменитого Герцена). А серед його пацієнтів були начальники Польового штабу Реввійськради, Штабу РСЧА та Генерального штабу, лікував М. В. Фрунзе, К. О. Ворошилова, С. К. Тимошенка, Й. В. Сталіна. В селі. Ніколаєвка (Бєлгород. обл.) Центр лікарів загальної практики відкрив меморіальну дошку на честь Петра Васильовича.

На початку 1943 року різко погіршилося здоров'я Петра Васильовича: загострилася серцева недостатність (перший інфаркт переніс у 1937 році).

Петро Васильович Мандрика пішов з життя 8 квітня 1943 року. Його поховано на Новодівичому цвинтарі в Москві. Зображення могил П. В. Мандрики та його дружини наведено на сайті

Наукова діяльність Петро Мандрика вивчав питання хірургічного лікування хвороб сечового міхура, шлунково-кишкового тракту, гінекології.

Учасник з'їзду військових лікарів у Брюсселі (1935).  В 1935—1936 входив до складу радянської делегації на Х Всесвітньому з'їзді хірургів у Каїрі (Єгипет). З 1927 був членом Російського хірургічного товариства.

У 1939 році без захисту дисертації Петру Мандриці присвоєно вчений ступінь кандидата медичних наук. Цей факт став визнанням його заслуг хірурга-практика, який завоював винятковий авторитет.

Останній рік свого життя Петро Мандрика присвятив написанню докторської дисертації про операції на суглобах, але закінчити її не встиг.

Напрацювання На жаль, дуже багатий досвід хірурга Петра Васильовича Мандрики, який практикував понад 30 років, не знайшов належного відображення в медичній літературі.

Найважливіша наукова праця — «К вопросу о полном удалении мочевого пузыря при раке» (ж-л Русская клиника,Т. VIII, Вып. 41,1927)

Нагороди та звання

Почесна грамота і золотий годинник з написом «Стійкому захисникові Пролетарської Революції від РВР СРСР» до 10-річчя Червоної Армії (1928) Орден Червоної Зірки (1933) Військове звання «дивлікар» — «дивізійний лікар» (1935) Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» (1938) Військове звання «Генерал-майор медичної служби» (1943) Центральному військовому госпіталю НКО (м. Москва) присвоєно ім'я П. В. Мандрики (квітень 1943) Шпиталь імені П. В. Мандрика нагородили орденом Червоного Прапора (1944)

Пам'ять Найбільш інформативні дані щодо життя та творчості П. В. Мандрики згруповані у публікаціях його внучатого племінника, відомого харківського краєзнавця та філателіста Леоніда Раєнка

Примітки

Література Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи: біобібліографічний довідник / за заг. ред. В. М. Лісового. — Х. : ХНМУ, 2010. — 208 с. — [стор. 120]. — Режим доступу : http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/728 Мандрыка А. П. Дивврач Петр Васильевич Мандрыка. Воспоминания старшего сына: Машинопись. — Л., 1984—1986. — 86 лл. // «Мемориал» международное историко-просветительское правозащитное и благотворительное общество (Москва). Архив: Фонд 2. — Опись 1. — Дело 86. Перцева Ж. М., Раєнко Л. В. Мандрика Петро Васильович [Електронний ресурс] / Л. В. Раєнко, Ж. М. Перцева // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Електрон. текст. дані. — Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=63417 Раенко Л. В. Пётр Васильевич Мандрыка: военный хирург. К 130-летию со дня рождения / Л. В. Раенко. — Х. : ХНУ им. В. Н. Каразина, 2014. — 200 с., ил. Раенко Л. В. Пётр Васильевич Мандрыка — выдающийся хирург и начальник Центрального военного госпиталя, выпускник Харьковского университета / Л. В. Раенко // Культурна спадщина Слобожанщини. Історія, краєзнавство та генеалогія. Збірка науково-популярних статей. — Х.: Курсор, 2011. — Випуск 25. — 330 с., 114 іл. — С.70-86. — Режим доступу : http://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Vidannya/Kulturna%20spadshina%20sioboganschini%20vipusk%2025.pdf