Права людей у проституції охоплюють сфери прав людини, охорони здоров'я та трудових прав. Цілі цих рухів різноманітні, але, як правило, спрямовані на декриміналізацію та дестигматизацію проституції та прав на місцевому й міжнародному рівнях для всіх осіб в секс-індустрії, в тому числі сутенерів та інших посередників.

Термін секс-робота в першу чергу стосується проституції, але також охоплює порно-виконавців, операторів сексу по телефону, вебкамем моделей, танцівниць у стриптиз-клубах та інших. Деякі розширюють використання терміна, включаючи «допоміжний персонал», такий як менеджери, агенти, відеооператори, викидайли. Дебати щодо проституції часто характеризують як проблему прав жінок, особливо тими, хто стверджує, що проституція за своєю суттю пригнічує та експлуатує жінок.

Деякі люди в секс-індустрії не бажають, щоб їх розглядали як злочинців і вважають закони проти проституції, порнографії такими, що порушують їх права.

Однак у 2016 році до ООН Жінки надійшло офіційне звернення сотень людей, які пережили проституцію, та десятків громадських організацій, де вони висловлювались проти терміна секс-робота, де зазначено: "...те, що ми пережили від покупців сексу, сутенерів, власників борделів, торговців людьми та інших наших експлуататорів, не було ні сексом, ні роботою, а нескінченним потоком насильства, деградації та дегуманізації, накладеного на наші тіла та розум".

З часу використання червоних парасольок повіями у Венеції, Італія, в 2001 році - в рамках 49-ї Венеціанської бієнале мистецтв ― червона парасолька стала найголовнішим міжнародним символом прав секс-індустрії.

Огляд

Дискримінація та стигматизація У більшості країн, навіть у тих, де проституція легальна, люди в ній відчувають стигматизацію та маргіналізацію і що це заважає їм вимагати законного відшкодування за дискримінацію (наприклад, расизм з боку власника стриптиз-клубу, звільнення з навчання через участь у проституції), несплата клієнтом, напад чи зґвалтування. Активісти вважають, що клієнти можуть також зазнавати стигматизації та маргіналізаціїProstitution in Sweden|"The laws on prostitution in Sweden make it illegal to buy sexual services, but not to sell them." (див. докладніше Шведська модель протидії проституції).

Дебати про порнографію Протягом 1970-х та 1980-х основними темами феміністичного дискурсу про жіночу сексуальність були порнографія, проституція та торгівля людьми. Це призвело до мобілізації повій в Америці. Керол Лі приписують термін «секс-робота» на початку 1980-х, а пізніше його популяризувала книга, опублікована в 1989 році, «Секс-робота». Приблизно в цей час, зокрема, порнографія була актуальною дискусією серед феміністок, які проводили кампанії за права жінок. Феміністки у цих дебатах дотримувались протилежних поглядів на те, як усунути сексуальне насильство проти жінок: радикальні феміністки відстоювали боротьбу з порнографією як практикою насильства й експлуатації та пропонували Шведську модель, ліберальні усувалися від визначених рішень, а секс-позитивні відстоювали порнографію, БДСМ. (Див. докладніше Феміністичні секс-війни)

Радикальний фемінізм Аргумент радикальної сторони спирається на те, що порнографія зображує жінок як підлеглих та здійснює насильство проти жінок. Серед анти-порн феміністок, що брали участь у дискусіях, були Пейдж Мелліш, Андреа Дворкін та Кетрін Маккіннон. Дворкін наполягала на тому, що пригнічення жінок відбувається через сексуальне підпорядкування і що для існування гендерної рівності субординація повинна бути усунена. Таким чином, вона заявляє, що порнографія та проституція несумісні з гендерною рівністю. Подібно до цього Маккіннон заявляє, що порнографія є актом сексуального насильства. На тій підставі, що порнографія порушує громадянські права жінок, вона та Дворкін запропонували закон під назвою «Антипорнографічний указ про громадянські права», який дозволяв жінкам вимагати відшкодування збитків, завданих порнографією, через цивільні суди. Так само Пейдж Мелліш, засновниця «Феміністки, які борються з порнографією» (FFP), вважала, що проблеми, з якими стикаються феміністки, кореняться в порнографії. У 1992 році Мелліш об'єдналась з консерваторами для боротьби за прийняття «Закону про компенсацію жертвам порнографії», який був створений за зразком постанови Дворкін і Маккіннон.

Ліберальний фемінізм Ліберальні феміністки вважають, що капіталізм дозволяє жінкам вільно робити будь-який вибір, який вони бажають. Таким чином, деякі жінки вільно обирають участь у порнографії. Головне, за що борються ці феміністки ― це антицензура, незалежно від того, погоджуються вони особисто з порнографією чи ні. На цьому боці дискусії виступають Гейл Рубін та Лін Ченсер. Рубін стверджує, що антипорнографічні закони можуть зашкодити сексуальним меншинам, таким як геї/лесбійки, люди у проституції та феміністки. Вона також заявляє, що деякі з антипорнографічних феміністок вважають, що порнографія негативно впливає на жінок, приводячи до насильства проти жінок, коли насправді це не так. Таким чином, вона робить висновок, що радикальні феміністки розглядають порнографію як швидке вирішення набагато більшої соціальної проблеми.

Секс-позитивний фемінізм Секс-позитивні феміністки вважають, що жодну форму сексуального вираження не слід зневажати, крім тієї, що не є домовленою.Керол Квін стверджує, що радикальні феміністки, можливо, узагальнюють занадто широко, що стосується жінок.

Чоловіки та порно Існують дискусії щодо того, чи є споживання порнографії серед чоловіків шкідливим для їхнього самопочуття, адже в дослідженні понад 300 чоловіків від 18 до 73 років 97% повідомляли, що вони дивились порно, причому 94% повідомили, що робили це останнім часом і 82% «регулярно». Чоловіки будь-якого віку повідомляють про загальний позитивний досвід із порнографією, хоча молодші чоловіки висловлюють більший негатив, ніж чоловіки старшого віку ― на думку вчених, це пов’язано з тим, що порно перекручує сприйняття сексу чоловіками.

Торгівля людьми Поточні дебати про торгівлю людьми зосереджуються на тому, яка модель законодавчого регулювання проституції є найкращим способом захисту жінок від трафікінгу.

Законність проституції Більшість активістів за формування політики, яка захищає повій від насильства, поділяються на дві основні категорії: неоаболіціонізм (Шведська модель: криміналізація покупця проституції та сутенера, декриміналізація та реабілітація проституйованих) та повна легалізація проституції (декриміналізація). Brents, Barbara G. and Hausbeck, Kathryn. "Violence and Legalized Prostitution in Nevada: Examining Safety, Risk and Prostitution Policy". Journal of Interpersonal Violence. 2005

Неоаболіціонізм (Шведська модель) Ранні реформатори визначили ключову проблему проституції чоловічою хтивістю, яка заманила невинних жінок у розбещене життя повій. Прихильниці неоаболіціонізму розглядають проституцію як систему експлуатації, яка шкодить залученим жінкам та дівчаткам.Farley, Melissa. "Myths and Facts about Trafficking for Legal and Illegal Prostitution". Yale Journal of Law and Feminism. May 2006. Тому для запобігання насильству проти жінок слід покарати споживачів та сутенерів.Hughes, Donna. "Legalizing Prostitution Will Not Stop the Harm". 1999. Цей політичний підхід ґрунтується на ідеї, що жінки є постраждалими від проституції та потребують програм підтримки у виході з проституції, реабілітації, профорієнтації.

Аргументи неоаболіціонізму засновані на глобальних дослідженнях наслідків проституції в країнах, де вона легалізована, декриміналізована або де діє Шведська модель:

Легалізована проституція збільшує підпільну, нелегальну та вуличну проституцію, оскільки багато жінок не беруть участі в медичних оглядах та не хочуть, щоб їх контролювали. Проституція сприяє торгівлі сексом, збільшує дитячу проституцію і розширює секс-індустрію, а не контролює її. Проституція ― це подарунок сутенерам, торгівцям людьми та секс-індустрії. Проституція не захищає жінок, які займаються проституцією. Проституція робить соціально прийнятним для чоловіків купувати секс, а жінок розглядати як товар сексуального характеру. Проституція не сприяє зміцненню здоров'я жінок, оскільки політика використання презервативів не застосовується суворо. Проституція не покращує вибір жінок..

Легалізація або декриміналізація Прихильники легалізації, навпаки, вважають, що продаж і купівля сексу триватимуть незалежно від заборон. Тому єдиним способом ефективного запобігання насильству є визнання цього та регулювання бізнесу. Прихильники легалізації вважають, що система, яка забороняє проституцію, створює гнітюче середовище для повій.Kempadoo, Kamala. "Globalizing Sex Workers' Rights" Canadian Women's Studies. 2003. Прихильники цієї точки зору також рекомендують розробити політику, яка встановлює обмеження щодо торгівлі людьми та експлуатації повій.Geetanjali, Misra et al. "Protecting the Rights of Sex Workers: The Indian Experience". Health and Human Rights. 2000.

Легалізація проституції часто передбачає додаткові обмеження та вимоги до повій, а також реєстрацію в офіційних державних установах. Декриміналізація передбачає законя які захищають права повій, тоді як усі сексуальні контакти між дорослими повіями та дорослими клієнтами не підлягають криміналізації. Аргументи легалізаторів:

Проституція ― вільний вибір. Проституція ― це операція, при якій ніхто не завдає і не зазнає шкоди, а залучені є дорослими. Проституція не є більш моральною чи аморальною, ніж робота. Декриміналізація або легалізація можуть захистити повій від насильства, наприклад, через охорону на місцях (кнопки паніки в борделях, можливість повідомляти поліцію). Регулярні санкціонованих медичних перевірок та необхідного використання презервативів. Рівень зґвалтування може зменшитися. Проституція може стати законним бізнесом, а права людини можуть бути забезпечені ефективним регулюванням. Криміналізація повій посилює їх проблеми.

Декриміналізацію підтримують Amnesty International, Human Rights Watch та Американський спілка громадянських свобод, UNAIDS, ВООЗ та ПРООН, ILGA та Lambda Legal, Глобальний альянс проти торгівлі жінками, La Strada International та Freedom Network США.

Працевлаштування Залежно від регіонального законодавства діяльність повій може регулюватися, контролюватися або заборонятися. Наприклад, проституція є незаконною у багатьох країнах і повністю легалізована в Нідерландах, Німеччині, деякі австралійські штати та кілька округів американського штату Невада.

В стрип-клубах І в Канаді, і у Великій Британії танцюристки в стриптиз-клубах є незалежними підрядницями, які стикаються із значними проблемами, які вони не можуть виправити через нездатність кинути виклик роботодавцям шляхом організованих дій. Sanders, Teela and Hardy, Kate. "Devalued, Deskilled, and Diversified: Explaining the Proliferation of the Strip Industry in the UK" The British Journal of Sociology.

Інтернет-підприємництво Дослідження вказують, що форми жіночого цифрового підприємництва, такі як проституція, часто делегітимізовані через соціально-культурні припущення, які «визначають жіночу сексуальну працю як незаконну роботу». Історично «жіноча робота» була знецінена та гіперсексуалізована. Якщо репродуктивна праця знецінена по відношенню до економіки, це означає, що робочі місця, віднесені до категорії «жіноча праця», розглядаються як нелегітимний спосіб отримання доходу.

Чоловіки, які займаються сексом з чоловіками, часто знаходять додатки та вебсайти для гей-підключення як вступ на секс-роботу. Існують протилежні точки зору щодо того, як ці додатки впливають на ризик. Багато з цих програм використовуються приховано, вони використовують шифрувальні коди, щоб обійти цензуру. Це може змусити їх недооцінювати ризики проституції та підвищує ризик заподіяння шкоди.