Трансфемінізм, або транс фемінізм, був визначений вченою і активісткою Емі Кояма, як «рух про і для транс-жінок, які розглядають їх звільнення і можливість бути нерозривно пов'язаноми із звільненням всіх жінок». Кояма зазначає, що «він також відкритий для інших квір-груп, інтерсексуальних людей, транс-чоловіків, не транс-жінок, не транс-чоловіків та інших, хто прихильно ставиться до потреб транс-жінок і вважає їх союз з транс-жінками важливим для їх власного визволення». Трансфемінізм також визначається в більш загальному плані як «підхід до фемінізму, який формується транс політикою».
У 2006 році перша книга про трансфемінізм «Транс/формування фемінізму: трансфеміністські голоси говорять» під редакцією Крісти Скотт-Діксон вийшла у видавництві Sumach Press.
За словами Емі Коями, існує два «основні принципи трансфемінізму», якими живе кожен трансфемініст і яким бажає керуватися. По-перше, Кояма заявляє, що всім людям слід дозволяти не лише жити власним життям незалежно від того, який спосіб вони вибирають для визначення себе, але люди також повинні поважати суспільство за свою індивідуальність та унікальність. Включаючи право на індивідуальне вираження статі або гендеру без страху помсти. Другий принцип Коями стверджує, що кожна людина має повне право і єдина має право мати повний контроль над власним тілом. Не повинно бути жодної форми влади ― політичної, медичної, релігійної чи іншої ― яка може змінити рішення людини щодо її тіла та їхнього добробуту, і їх автономія повністю знаходиться в руках цієї єдиної особи.
Історія Серед перших голосів цього руху є Кейт Борнштейн, авторка книги «Гендер поза законом: про чоловіків, жінок та решту нас», Bornstein, Kate (1994). "Gender Outlaw: On Men, Women, and the Rest of Us." та Сенді Стоун, автор есе «Імперія завдає удару у відповідь: посттранссексуальний маніфест», що включає пряму відповідь на твори Дженніс Реймонд про транссексуальність.Stone, Sandy (1991). The Empire Strikes Back: A Posttranssexual Manifesto . In Body Guards: The Cultural Politics of Gender Ambiguity. У 21 столітті Кріста Скотт-Діксон та Джулія Серано опублікували трансфеміністські твори. Борнштейн також випустила нові роботи, такі як «Гендер поза законом: Наступне покоління» у 2010 році разом із С. Беар Бергман. Сьюзен Страйкер та Талія М. Бетчер також нещодавно випустили публікацію про трансфемінізм.
Діаною Курван та Емі Кояма був створений Transfeminism.org у 2000 році для пропаганди проекту «Антологія Трансфемінізму». Однак сайт насамперед присвятив себе впровадженню концепції трансфемінізму в наукові кола та пошуку та з'єднанню людей, які працюють над проектами та темами трансфемінізму, через однойменну антологію. Кояма та Курван шукали інших трансфеміністів та збільшили їхній вплив. Антологія мала на меті представити рух широкій аудиторії. Цей сайт більше не активний.
Патрік Каліфія першим використав це слово у друці в 1997 році, і це залишається першим відомим вживанням терміну трансфемінізм у друку поза періодикою. Імовірно, що цей термін неодноразово використовувся до 2000 року (або навіть до того, як Курван вперше заявила про його використання в 1992 році). Термін набув популярності лише після 1999 року. Джессіка Ксав'єр, знайома Курвант, можливо, самостійно придумала цей термін, коли використовувала його для своїх статей «Проходження як управління стигмою» та «Проходження як привілей» наприкінці 1999 р. Емі Кояма написала широко відомий «Трансфеміністський маніфест» приблизно під час запуску вебсайту, який за її активної участі в академічних дискусіях та в Інтернеті допоміг поширити цей термін.
Протягом останніх декількох десятиліть ідея про те, що всі жінки поділяють спільний досвід, потрапляла під пильну увагу серед інших кольорових жінок, лесбійок та жінок робітничого класу. Багато трансгендерів також ставлять під сумнів гендер, і кидають виклик гендеру як біологічному факту. Трансфеміністки наполягають на тому, щоб їх унікальний досвід був визнаний частиною феміністичної сфери.
Трансфемінізм включає в себе всі основні теми третьої хвилі фемінізму, включаючи різноманітність, образ тіла, і самовизначення. Трансфемінізм ― це не просто злиття транс-проблем з фемінізмом. Він також включає критичний аналіз фемінізму другої хвилі з точки зору третьої хвилі. Як і всі фемінізми, трансфемінізм критикує загальноприйняті поняття маскулінності та стверджує, що жінки заслуговують рівних прав. Нарешті, трансфемінізм поділяє об’єднуючий принцип з іншими фемінізмами, згідно з яким гендер є патріархальною соціальною конструкцією, що використовується для пригнічення жінок. Отже, багатьма «транс» у трансгендері вживається, щоб означати трансгресивність. See the subtitle of the trans community periodical "Chrysalis," which is "The Journal of Transgressive Gender Identities," transfeminism should not be seen as an anti-feminist movement Ніколас Бірнс справді класифікує трансфемінізм як «фемінізм, який визначає термін «транс-» максимально неоднорідним чином».Birns, Nicholas, "The Earth's Revenge: Nature, Transfeminism and Diaspora in Larissa Lai's Salt Fish Girl" , in Lee, A. Robert (ed.), China Fictions, English Language: Literary Essays in Diaspora, Memory, Story, Rodopi, 2008, p. 161..
Шлях до легітимності трансфемінізму як концепції був іншим і більш складним, ніж для інших фемінізмів. Маргіналізовані жінки передусім повинні були довести, що їхні потреби відрізняються, і що фемінізм не завжди говорить за них. Кояма повторює це на початку «Трансфеміністського маніфесту» кажучи, що, коли маргіналізована група жінок висловлюється, інші феміністки починають сумніватися, кого вони представляють і які їхні переконання. Транс-жінки повинні показати, що їхня жіночість є такою ж як і у інших жінок, і що фемінізм може говорити за них, не перестаючи бути фемінізмом.
Порівняно з іншими фемінізмами
Спільні основи Основним положенням фемінізму є те, що біологія не є і не повинна дорівнювати долі.Simone de Beauvoir, The Second Sex Думка про те, що жінки не повинні стримуватися традиційними гендерними ролями, відіграє важливу роль у всіх фемінізмах. Трансфемінізм розширюється на цій передумові, стверджуючи, що люди загалом не повинні обмежуватися статевими/гендерними нормами.
Феміністки традиційно досліджували межі того, що означає бути жінкою. Трансфеміністи стверджують, що транс-люди та феміністки-цисгендери подібними способами протистоять загальноприйнятим поглядам суспільства на стать та гендер. Теорія звільнення трансгендерів пропонує фемінізму нову точку зору, з якої можна розглядати гендер як соціальну конструкцію, навіть пропонуючи нове значення гендеру.
Трансфеміністські критики основного фемінізму кажуть, що як інституціоналізований рух, фемінізм втратив з поля зору основну ідею, що біологія ― це не доля. Насправді, стверджують вони, багатьом феміністкам здається цілком комфортним прирівнювати стать і гендер і наполягати на певній долі для транс-осіб, базуючись ні на чому іншому, як на біології.Courvant, Diana "Thinking of Privilege" In Трансфемінізм має на меті протистояти та кинути виклик фіксованості статі, від якої, як вважають багато його прихильників, залежать традиційні підходи до жіночих досліджень.Salamon, Gayle (2008). "Women's Studies on the Edge", p. 117. Duke University Press, Durham. .
Трансгендери часто є об'єктами боротьби з транс-насильством. Хоча жінки також регулярно стикаються з насильством, трансфеміністки визнають антитранснасильство формою гендерної поліції.
Відмінності Незважаючи на подібність, існують також відмінності між трансфемінізмом та багатьма іншими формами фемінізму. Наприклад, трансфемінізм різко контрастує з фемінізмом другої хвилі. Трансфеміністки часто критикують ідеї універсального сестринства, пристосовуючись більше до міжсекційності та до оцінки основної третьої хвилі різноманітності жіночого досвіду. Посилаючись на свій загальний досвід, багато трансфеміністок прямо оскаржують думку, що жіночність ― це цілком соціальна конструкція. Натомість вони розглядають стать як багатогранний набір різноманітних внутрішніх та соціальних якостей. Наприклад, існують як транс, так і цис-особи, які висловлюються різними способами, що відрізняються від очікувань суспільства щодо чоловічого та жіночого. Оскільки це сильно впливає на те, як людина переживає та формулює свою стать, а також на їхнє становище в межах патріархату, ці трансфеміністки стверджують, що вираз чоловічої та жіночої статі є важливим поняттям, гідним феміністичного дослідження, який слід порівнювати та протиставляти як призначеній статі, так і гендерній ідентичності .
Сестринство
«Сестринство» — основний термін, який відокремлює трансфемінізм від фемінізму другої хвилі. На думку критиків, «сестринство» як термін викликає думку про те, що патріархат та його тактика настільки універсальні, що найважливіший досвід жінок скрізь рівнозначний. Однак жінки в культурно, етнічно та/або економічно різноманітних суспільствах, молоді жінки та дівчата, жінки з інвалідністю та інші, заперечують проти ідеї загального сестринства та його логічних розширень, включаючиідею: в сексистському суспільстві всі жінки мають однаковий (мінімальний) рівень влади.Brendy Lyshaug, Solidarity Without "Sisterhood"? Feminism and the ethics of Coalition Building, Politics & Gender(2006), 2: 77–100 Cambridge University Press.
Трансфеміністки повідомляють про багато ситуацій, яких недостатньо обстежували, коли використання досвіду однієї жінки може завдати шкоди іншій жінці. Наприклад, трансфеміністки пропонують консультативні ради для кризових ліній та притулків для жінок, закінчення неоплачуваних феміністичних стажувань,створення стратегічних фондів для допомоги транс-службовцям з нетрадиційними проблемами охорони здоров'я, включення конкретні антирасистські та інші антирепресивні критерії на бланках оцінки працівників тощо.See Eminism.org and Summary of transfeminism.org · Site Map of transfeminism.org. Особливо плідним було трансфеміністське розслідування фемінізму та інвалідності, фемінізму та статі, а також їх поєднання.The Queer Disability 2002 conference
Жіночність Жіночність стала місцем суперечок між трансфеміністками та деякими іншими феміністками. Транс-жінок звинувачують у перебільшенні своїх жіночих рис. Оскільки злочини на ґрунті ненависті та соціальні покарання поширюються на транс-людей, однозначне зображення статі може підвищити почуття безпеки у транс-людини. Навіть коли видимі ознаки жіночності лише незначно відрізняються від норм, вони можуть розглядатися як недоречні.Courvant, "I Never Thought It Was Activism," 2002b
Жіночність у трансгендерних жінок помічається і карається набагато суворіше, ніж однакова поведінка жінок-цисгендерів. Цей подвійний стандарт виявляє, що сама поведінка не є такою проблематичною для багатьох критиків, як існування транс-людей. In Джулія Серано називає мізогінію, яку переживають транс-жінки, як «трансмісогінію».
Womyn-born-Womyn Шейла Джеффріс, яскраво виражена противниця трансфемінізму та трансгендерних ідентичностей у цілому, підтримує рух під назвою «Womyn-born-Womyn». Цей рух вважає, що стать є гнітючою штучною конструкцією, що стать, призначена при народженні, є незмінною, і що операції зі зміни статі повинні бути незаконними в США. Зокрема, Джеффріс стверджує в «Трансгендерний активізм: Лесбійська феміністична перспектива», що «транссексуалізм ― це конструкція медичних наук», яка спрямована на отримання прибутку від дорогих операцій та створенні частин тіла. Джаніс Реймонд, Мері Дейлі та інші, стверджують, що феміністичний рух не повинен зосереджувати свою енергію на транс-жінках. Супротивники руху «Womyn-born-Womyn», такі як Келсі Брін Джонс, стверджують, що виключення транс-жінок із просторів для жінок позбавляє їх права на самоідентифікацію та їх власний досвід трансмізогінії.
Лесбійський фемінізм і трансфемінізм