Петро́ Дорофі́йович Дороше́нко (, Чигирин, Річ Посполита — , Ярополче, Московське царство) — видатний український козацький військовий, політичний і державний діяч, генеральний осавул Війська Запорозького (1663–1664), гетьман Війська Запорозького Правобережної України під протекторатом Речі Посполитої (1665–1668) та Османської імперії (1669–1676), гетьман Війська Запорозького Обох берегів Дніпра (1668–1669), суперник Івана Сірка. 1676 року присягнув на вірність Федорові ІІІ та передав владу Іванові Самойловичу. 1679 року був призначений воєводою у Вятці та обіймав цю посаду протягом наступних трьох років. Після 1682 року активної участі у політиці не брав, оселився у селі Ярополче під Москвою, де помер через шістнадцять років.
Походив із давнього козацького роду Дорошенків.
Здобувши освіту, примкнув до козаків. Під час Хмельниччини неодноразово призначався полковником у різних полках та виконував особисті дипломатичні доручення гетьмана Хмельницького. Після смерті останнього підтримав Івана Виговського, брав участь у придушенні повстання Барабаша та Пушкаря, а також війні з Московією. Надалі служив при гетьманах Юрієві Хмельницькому та Павлові Тетері, допоки 1665 року сам не обійняв дану посаду, очоливши Правобережжя.
Наприкінці 1666 року ввійшов у союз із Кримським ханством та розпочав війну проти польського короля Яна ІІ Казимира. 1668 року, коли на Лівобережжі спалахнуло повстання Брюховецького, організував туди похід, перейнявши там владу та вперше за вісім років об'єднавши всі козацькі землі під однією булавою.
Наприкінці 1668 року фактично втратив владу над Лівобережжям, де її у свої руки взяв Дем'ян Многогрішний, обраний 17 грудня 1668 року гетьманом, та у березні 1669 року підписав Корсунську угоду, прийнявши протекторат османського султана та отримавши титул бея. Разом із турками воював проти Речі Посполитої, внаслідок чого Поділля перейшло під контроль турків.
Зумів зберегти владу після Першого чигиринського походу (1674) Івана Самойловича та Григорія Ромодановського. Проте під час Другого присягнув на вірність московському цареві та зрікся влади, відійшовши від процесу українського державотворення.
За свою активну діяльність з відновлення України отримав прізвисько «Сонце Руїни».
Біографія Народився в 1627 році в Чигирині, нині Черкаська область, Україна. Походив із давнього козацького роду, онук соратника Петра Сагайдачного Михайла Дорошенка, який загинув під час виправи на Крим 1628 року. Батько — наказний гетьман Дорофій Дорошенко.
Загалом наявні джерела не дають змоги широко висвітлити життя та діяльність Петра Дорошенка в молоді роки — до часу проголошення гетьманом у 1665 році відомості про нього досить фрагментарні.
Початок військової кар'єри Мав добру освіту, знав латинську й польську мови. На початок Хмельниччини обіймав посаду писаря ГВА. 1655 року призначений наказним полковником, відтоді до 1665 року позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський та Черкаський полки. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, зокрема вів переговори зі шведським урядом щодо союзу проти Речі Посполитої, також згодом очолював делегацію до Москви 1659—1660 року.
По смерті Богдана Хмельницького гетьманом, на старшинській раді 1657 року в Корсуні, було проголошено Івана Виговського. Петро Дорошенко визнав його владу, але не входив до близького оточення нового гетьмана. Під час повстання Мартина Пушкаря на чолі полку вів бойові дії проти повстанців. Активний учасник московсько-козацької війни у 1658—1659 роках. Брав участь в перемовинах із посольством Станіслава Казимира Беневського, які завершились угодою авторства Немирича-Виговського — Гадяцьким договоромСтепанков В. С. Петро Дорошенко // Володарі гетьманської булави… — C. 289—290.. 7 вересня 1658 року перебував у таборі під Гадячем. Згодом зосередив полк проти наступу московських військ у Срібному, але утримати місто під натиском армії Семена Пожарського не вдалосяКривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини". — К. : ІПіЕНД ім. Ф. Ф. Кураса, 2008. — С. 133..
На відміну від старшин з оточення Виговського не отримав від Сейму Речі Посполитої ні маєтків, ні шляхетства, тож зрештою, коли на Правобережжі зросли опозиційні до гетьмана настрої, Дорошенко з частиною полку відбув на Чигиринщину, де невдовзі разом з Іваном Ковалевським став одним із найближчих дорадників Хмельниченка, який, у свою чергу, незабаром по вересневій різанині на Чорній раді в Германівці, й отримав булаву.
Брав участь у перемовинах з Анджеєм Потоцьким, який безрезультатно намагався намовити козацтво залишитися в складі Речі Посполитої. Опісля очолив переговори з Олексієм Трубецьким, які зрештою завершилися підписанням Юрієм Хмельницьким Переяславських статей. Оскільки їхні умови були ще гірші за попередні домовленості, наприкінці року Петро Дорошенко, на чолі посольства, відбув до Москви задля перегляду угоди.
Гетьманство У 1663—1664 роках — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із 1665 року — полковник Черкаського полку.
10 жовтня 1665 року правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 року в Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. Він замінив на цій посаді Степана Опару. У 1665—1666 роках Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву — Василя Дрозда й Дацка Децика.
Запровадження реформ
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив регулярне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки та компанійці), які відзначалися особистою відданістю гетьманові.
Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незаселених земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків та посполитих.
Разом з активними спробами реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої й зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Московією та Річчю Посполитою Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно нехтували державними інтересами України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Османської імперії.
У вересні 1667 року об'єднане українсько-османське військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило уряд Речі Посполитої визнати широку автономію Правобережної України та встановити українсько-польський кордон по річці Горині.
Однак, за умовами Підгаєцької угоди, Петро Дорошенко вимушений був таки визнати владу короля Речі Посполитої й унаслідок цього почати пошук нового покровителя в особі Османського султана.
Спроба об'єднання з Лівобережжям Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа 1668 року на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час тривав антимосковський виступ. Напередодні повстання він пообіцяв лівобережному гетьману Івану Брюховецькому відмовитися від булави в разі, якщо той збройно виступить супроти царяЯворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. 2 том. Львів: видавництво «Світ».1991.- 457 с. (256). Натомість, за першої-ліпшої нагоди, у військовому таборі під Диканькою, змовившись із колишніми прибічниками Якима Сомка, вислав козаків привести та ліквідувати Брюховецького, чим відвернув від війська запорожців, котрі надалі збройно виступили проти Дорошенка. 8 червня 1668 року Петра Дорошенка проголошено гетьманом усієї України «Обох берегів Дніпра».
Гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Занепокоєна зміцненням гетьманської влади в Україні, Московія почала підривати її шляхом підтримки його суперників і прямою військовою агресією. Запорожці, уклавши союз із Кримським ханством, заприсяглися завершити справу, котру в таборі під Диканькою не вдалося завершити поплічнику Брюховецького полковнику Івану Чугую — усунути Дорошенка. Південні лівобережні козацькі полки відмовилися йому підкорятися через що він був змушений розпустити військо та, призначивши наказним гетьманом на Лівобережжі Дем'яна Многогрішного, повернутися в Правобережну Україну. На початку 1669 року Дорошенку за допомогою козаків під проводом Івана Сірка (котрий починав кампанію в лавах Суховія) вдалося розгромити Петра Суховія і його спільників — кримських татар.
Союз з Османською імперією
Відсутністю Дорошенка в Лівобережній Україні скористалися противники гетьмана. У середині березня 1669 року в Глухові вони проголосили гетьманом Дем'яна Многогрішного, який уклав з Московією новий договір — Глухівські статті. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Кримського ханства й здобути допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої та Московського царства, Дорошенко навесні 1669 року уклав союзний договір з Османською імперією. Цей союз затвердили Генеральна Військова Рада 10-12 березня 1669 року в Корсуні.
1669 року Дорошенко отримав від османського султана Мегмеда IV титул бея українського санджакаЭвлия Челеби. Книга путешествий Санджакбей — управитель санджака, основної адміністративної одиниці в Османскій імперії (Султанская власть ) .. На думку історика Наталії Яковенко основою військово-політичного союзу стала угода, підписана за 18 років до того (у 1651 році) між Богданом Хмельницьким й османським султаном. За цим старим договором: територія Української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно; Українська православна церква зберігала автономію в складі константинопольського Патріархату; українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни; на українських землях османи й кримські татари не мали права споруджувати мечеті та брати ясир; Османська імперія й Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою та Московією без згоди гетьмана; султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися османською та українською мовами.
Війна з Річчю Посполитою
У вересні 1670 року Петро Дорошенко як санджакбей османського султана був змушений розпочати боротьбу зі ставлеником Речі Посполитої уманським полковником Михайлом Ханенком. Упродовж 1671 року призначений Дорошенком наказний гетьман Остап Гоголь вів воєнні дії проти армії Речі Посполитої й українських загонів Михайла Ханенка. 1671 року пройшов у незначних сутичках між противниками. Восени 1671 року армія Речі Посполитої на чолі з Яном III Собеським повела наступ на Поділля та захопила Брацлав, Могилів, Вінницю.
Навесні 1672 року розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Османської імперії, перейшов у наступ. У липні 1672 року полки під проводом Дорошенка розгромили на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони Михайла Ханенка. 27 серпня 1672 року об'єднана українсько-османсько-кримська армія, яку очолювали османський султан Мегмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Дорошенко, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину. На початку вересня 1672 року українсько-османсько-кримсько війська обложили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, уряд Речі Посполитої 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір.
Укладання Бучацького договору, за яким Річ Посполита відмовлялася від претензій на Правобережну Україну, Московія розцінила як можливість, не порушуючи перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя. У червні 1672 року, замість скинутого з гетьманства Дем'яна Многогрішного лівобережним гетьманом обрали Івана Самойловича, якого 17 березня 1674 року було проголошено гетьманом всієї України.