Володи́мир Петро́вич Зато́нський — український радянський партійний і державний діяч. Академік ВУАН (обрано 26 червня 1929 року, спеціальність — хімія ; від 1936 року — АН УСРР, від 1937 року — АН УРСР). Батько літературознавця Дмитра Затонського.
Член ЦК КП(б)У в липні 1918 — квітні 1920 року, в листопаді 1920 — листопаді 1927 року, січні 1934 — січні 1938 року. Член Тимчасового ЦК КП(б)У в квітні — листопаді 1920 року. Член Центральної контрольної комісії КП(б)У в листопаді 1927 — січні 1934 року.
Член Політичного бюро ЦК КП(б)У з 6 лютого по 23 травня 1922 року, з 17 травня 1924 по 20 листопада 1927 року, з 27 лютого 1933 по 27 січня 1938 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК КП(б)У з 23 травня 1922 по 12 травня 1924 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У та секретар ЦК КП(б)У з 12 грудня 1925 по 20 листопада 1927 року.
Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у грудні 1927 — січні 1934 року. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у лютому 1934 — січні 1938 року.
Учасник жорстокого придушення Кронштадтського повстання проти більшовицької диктатури, один із виконавців Голодомору в Україні (1932—1933) (Київська та інші області)Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932—1933 років , Радіо Свобода, 22.11.2018., керував демонтажем мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого монастиряКоренюк Ю. О. Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору. Каталог. — К. : ВД «АДЕФ Україна», 2013. — С. 24..
Страчений під час сталінських чисток наприкінці 1930-х років, посмертно реабілітований у 1956 році.
Життєпис
Навчання
Народився року в селі Лисець Лисецької волості Ушицького повіту Подільської губернії (нині Дунаєвецького району Хмельницької області) в родині волосного писаря Петра Матвійовича та Олександри Йосипівни Затонських.
1895 року, щоб навчати дітей — старшого Володимира та молодшого Євгена — в місті, Затонські переїхали до Кам'янця-Подільського.
Володимир у 1898—1906 роках навчався у Кам'янець-Подільській гімназії. 1905 року Затонського разом з іншими організаторами «безпорядків» було виключено з гімназії. Тільки через три місяці, після тривалих клопотань батьків, «вигнанці» змогли повернутися до навчання.
1906 року, закінчивши гімназію, Затонський вступив на фізико-математичний факультет Київського університету. За участь у революційному русі Затонського двічі (1907 року та 1911 року) виключали з університету та висилали за місцем проживання. Так, 17 листопада 1907 року в університеті відбулася студентська сходка. За участь у ній Затонського виключили з університету. У 1907—1908 роках він викладав в учительському училищі в Чорнокозинцях. Завдяки клопотанню ліберально настроєних професорів — фізико-хіміка Олександра Сперанського та хіміка-органіка Сергія Реформатського, які помітили здібності Затонського до наукової роботи, через рік йому надано змогу повернутися до університету. 1912 року закінчив університет із дипломом першого ступеня, набув фах хіміка.
Педагогічна та наукова діяльність З вересня 1912 по грудень 1914 року викладав фізику в Київському землемірному училищі. У січні 1913 року Затонський влаштувався на роботу в Київський політехнічний інститут. На запит директора інституту до канцелярії київського губернатора надійшла відповідь за підписом віце-губнатора про те, що «Володимир Петрович Затонський, згідно із зібраними відомостями, не може бути визнаним політично благонадійним». Проте ліберальні професори, що, не поділяючи політичних поглядів Затонського, бачили в ньому надію вітчизняної науки, неофіційним шляхом добилися того, що Затонський тимчасово виконував обов'язки керівника практичних годин у фізичній лабораторії. Тільки 15 грудня 1914 року Володимира Петровича зарахували штатним викладачем фізики.
У Київському політехнічному інституті Затонський пропрацював до 1917 року.
Одночасно з педагогічною діяльністю Затонський проводив і науково-дослідну роботу. З січня 1915 по грудень 1917 року завідував хімічною лабораторією дослідних полів Всеросійського товариства цукрозаводчиків. Тут він розробляв проблеми, пов'язані із застосуванням хімічних препаратів для підвищення врожайності сільськогосподарських культур, вивчав процес добування азоту з повітря тощо. З жовтня 1916 по грудень 1917 року завідував побудовою дослідного заводу хімічних добрив.
19 липня 1915 року Затонський одружився з кам'янчанкою Оленою Самійлівною Раскіною, яка тоді працювала лікаркою однієї з київських клінік.
Революційна діяльність З 1905 року був членом Російської соціал-демократичної робітничої партії, меншовиком. Від березня 1917 року більшовик: член РСДРП(б), згодом — ВКП(б).
У травні 1917 року увійшов до складу Київського комітету РСДРП(б), а в листопаді 1917 року очолив його. Одночасно в листопаді 1917 року став членом новоутвореного Київського революційного комітету.
Був один із керівників збройного повстання в Києві після Жовтневого заколоту 1917 року в Петрограді. Один з організаторів Всеукраїнського з'їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів, який проходив у Києві 4-6 грудня (17-19 грудня за новим стилем) 1917 року. Після невдачі цього проєкту не поїхав до Харкова, як переважна частина делегатів-більшовиків, а залишився в Києві.
Очолював з 5 грудня 1917 року по 19 березня 1918 року Народне Секретарство освіти УНР.Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — т. 1 (1917—1943 рр.) — К.: Видавець Ешке О. М., 2002. — с. 232—263. ISBN 966-557-096-Х
Брав активну участь у більшовицькому захопленні влади в Україні. Завзято боровся проти Української Центральної Ради. Оцінюючи ситуацію в Україні наприкінці 1917 року, Затонський зазначав: «Поки ще серед українців розламу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, а більшовиків тільки невеличка жменька». Узагальнюючи власний досвід ведення агітації серед українців, відзначив: «Коли маса чула українську мову, вона помітно втихомирювалася і зацікавлювалася» — С. 287..
1 січня 1918 року в Петрограді уперше зустрівся з Леніном. Той запропонував залишитися в Петрограді представником Радянського уряду України в Раді народних комісарів. Тож 8 січня 1918 року Затонський, будучи народним секретарем народної освіти, одночасно стає ще й представником радянської Української Народної Республіки в Раді Народних Комісарів РСФРР. Відповідний документ, ухвалений на засіданні Раднаркому РСФРР, зазначав: «Народний секретар України т. Затонський входить як представник вільної Української Республіки до Ради Народних Комісарів з ухвальним голосом у справах, що стосуються України, і з дорадчим голосом в інших питаннях» Морозов Василь. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 62—63.. Ще раніше Народний Секретаріат України видав постанову про призначення Затонського народним секретарем Української Республіки при уряді Російської Федерації.
Близько місяця фактично виконував функції секретаря Леніна. У спогадах писав Про минуле заради майбутнього. — К., 1989. — С. 268.:
На цих посадах, як і в подальшій діяльності, керувався настановою Леніна щодо дій у національному питанні зразкового неросійського комуніста: домагатися найповнішого (зокрема, й організаційного) злиття, а не тільки зближення робітників гнобленої нації з робітниками нації-гнобителя. Вільне володіння українською мовою ледь не коштувало Затонському життя під час антиукраїнського терору більшовицьких військ у Києві взимку 1918 року. Тільки мандат з особистим підписом Леніна врятував Затонського.
30 січня 1918 року приїхав у Київ (на той час — більшовицький) і нарешті взявся за справи секретаріату народної освіти, що він очолював. Уладнав він і справу з місцем своєї роботи, подавши 10 лютого заяву в Київський політехнічний інститут. Тож по інституту видано наказ «про тимчасове відрядження штатного викладача Володимира Петровича Затонського у розпорядження Народного Секретаріату Української Республіки, не зберігаючи утримання, але зі збереженням прав служби» Морозов Василь. Володимир Петрович Затонський. — К., 1967. — С. 69.. Проте до роботи в інституті Затонський так і не повернувся.
У лютому 1918 року очолив сформовану в Петрограді та невизнану країнами Четверного союзу делегацію радянської Української Народної Республіки для переговорів у Бересті-Литовському.
Від 25 березня до 18 квітня 1918 року очолював Центральний виконавчий комітет радянської Української Народної Республіки в Катеринославі та Таганрозі. З 18 квітня входив до складу Повстанбюро — був одним із керівників більшовицького підпілля в Україні. У цей історичний момент він обстоював ідею територіальної української комуністичної партійної організації і навіть разом із Миколою Скрипником протестував проти заяви наркома національностей РСФРР Йосипа Сталіна про те, що Україні «задосить гратися в Уряд і Республіку»ЦДАВО України, фонд 1, опис 1, справа 7в, частина 1, арк.64 — копія.
У липні 1918 року був комісаром ударного загону під час придушення лівоесерівського повстання в Москві.
17 — 30 листопада 1918 року — член Української Революційної військової ради (РВР). 28 листопада 1918 — січень 1919 року — член Тимчасового Робітничо-селянського уряду України в місті Курську. 30 листопада 1918 — 5 січня 1919 року — член РВР Української армії. З 8 січня 1919 року до 20 квітня 1920 року очолював Відділ освіти Тимчасового Робітничо-селянського уряду України.
У 1919—1920 роках Затонський був здебільшого на фронтах (член Революційної військової ради різних фронтів). Від 27 червня 1919 року виконував обов'язки члена Революційної військової ради 12-ї армії Західного фронту РСЧА в Києві, Новозибкові та Ніжині. Обіймав цю посаду до 17 травня 1920 року. За його прямими наказами без суду і слідства злочинці-більшовики вбивали сотні ні в чому не винних українських інтелігентів та селян.
З липня по грудень 1919 року — член Зафонтового бюро ЦК КП(б)У. 11 грудня 1919 — 19 лютого 1920 року — член Всеукраїнського революційного комітету в Ніжині та Києві. 17 травня — 20 липня 1920 року — член РВР 13-ї армії Південно-Західного фронту РСЧА в місті Олександрівську Катеринославської губернії.
З початком польсько-радянської війни (1920) очолив західноукраїнський напрямок у діяльності ЦК КП(б)У. Від 23 квітня 1920 року він член Галицького організаційного комітету КП(б)У, від 3 серпня — член ЦК Комуністичної партії Галичини. Від 8 серпня до 21 вересня 1920 року — голова Галицького революційного комітету — однієї з маріонеткових і маскувальних структур російського імперського большевизму, (підтвердження недовіри московських більшовиків до галицьких партійних кадрів).
20 липня — 17 грудня 1920 року — член РВР 14-ї армії Південно-Західного фронту РСЧА в місті Тарнополі. 17 грудня 1920 — 13 травня 1921 року — член РВР 6-ї армії Південного фронту РСЧА.
Як народний комісар освіти зробив усе для закриття Кам'янець-Подільського державного українського університету. 3 вересня 1920 року, коли більшовики втретє володіли Кам'янцем-Подільським, нарком Затонський надіслав в усі освітні заклади України телеграму (російською мовою): «Необходимо обратить внимание на Каменецкий державный украинский университет. Каменецкие коммунисты находятся в плену у петлюровской интеллигенции. Реальных сил для поддержки на высоте университета в Каменце нет. Контингент слушателей никчемный. Безработные девицы и поповичи. В самом университете продолжают заседать выжившее из ума старцы и научные светила вроде гетмановского, затем петлюровского скарбника Лебедя-Юрчика, который читает там финансовое право. Профессора недурно устраиваются за счёт университета и поглядывают на запад. Всех их следует разогнать. В том виде, как он существует сейчас, университет компрометирует соввласть». Отак без жодних підстав, грубо й зневажливо Затонський принизив цілу плеяду українських інтелектуалів — Івана Огієнка, Леоніда Білецького, Дмитра Дорошенка, Василя Біднова, Євгена Тимченка, Михайла Драй-Хмару, Петра Бучинського, Юхима Сіцінського, Софію Русову та багатьох інших, які в ті часи працювали в університеті Будзей Олег. Огієнка // Подолянин. — 2004. — 16 липня..